Постанова

від 20.12.2011 по справі 5010/1598/2011-3/73

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5010/1598/2011-3/73

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.11                                                                       Справа  № 5010/1598/2011-3/73

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Хабіб М.І.

                                                            Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд реконструкція», м.Івано-Франківськ

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2011р.

у справі № 5010/1598/2011-3/73

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантик Телеком», м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд реконструкція», м.Івано-Франківськ

про стягнення 85248,16 грн.

За участю представників:

позивача: Данильчук В.

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франіквської області від 04.10.2011р. у справі № 5010/1598/2011-3/73 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантик Телеком», м.Львів, та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд реконструкція»(вул.Гетьмана Мазепи, 179, м.Івано-Франківськ, 76026, р/р 2600800018561 у ПАТ "Укрексімбанк" МФО 336688, ЄДРПОУ 31263483) в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантик Телеком»(вул.Г.Чупринки 71/504, м.Львів, 79044, р/р 26000000140705 у ПАТ «Універсал Банк»МФО 322001, ЄДРПОУ 30994838) 56293,20 грн. основної заборгованості, 5629,32 грн. пені, 4242,25 грн. - 3% річних, 19083,39 грн. інфляційних втрат, 852,48 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.526, 549, 625, 629, 837 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального права, в позові відмовити з мотивів у ній наведених.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки не повідомив.

Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, яких є достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представника відповідача, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи апеляційним господарським судом.

Представник позивача, який прибув в судове засідання, проти вимог та доводів заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик Телеком»звернулось в Господарський суд Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд реконструкція»про стягнення 85248,16 грн. заборгованості, в тому числі: 56293,20 грн. основного боргу, 4242,25 грн. 3% річних, 19083,39 грн. інфляційних витрат та 5629,32 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 05.08.2008р. між ТзОВ «Атлантик телеком»та ТзОВ «Енергобуд реконструкція»було укладено договір № 01-08/08 по встановленню структурованої кабельної системи у офісних та виробничих приміщеннях за адресою: Івано-Франківська область, м.Коломия, вул.Вільде,2.

Відповідно до п.3.3 договору відповідач зобов"язався протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання виконаних підрядних робіт провести остаточний розрахунок з позивачем за фактично встановлене обладнання, використані матеріали та виконані роботи.

У силу ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, вказаною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Позивач взяті на себе зобов"язання за договором виконав, що підтверджується актом № 01/01-08/08 приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008р., який підписаний двома сторонами та скріплений печатками.

Проте, відповідач не оплатив виконаних робіт в термін встановлений договором, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 56293,20 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості ТзОВ «Енергобуд реконструкція»згідно з договором № 01-08/08 від 05.08.2008р

Позивач звернувся до відповідача із претензією з вимогою сплати суму боргу, однак така залишена останнім залишена без відповіді та задоволення. Доказів сплати суми боргу відповідач суду не подав, факту наявності боргу не спростував.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин справи, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за договором № 01-08/08 від 05.08.2008р. в сумі 56293,20 грн. індексу інфляції за спірний період в сумі 19083,39 грн. та 3% річних - 4242,25 грн. є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що позивач у виконання пункту 3.2 договору не надав відповідачу рахунку-фактури, що позбавляє його права на отримання суми договору, та порушив строки виконання робіт за договором, не спростовують обставин виконання позивачем робіт за договором та невиконання відповідачем договірного зобов'язання щодо оплати таких виконаних робіт, а отже, факту наявності в останнього боргу перед позивачем. Правомірності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних апелянт не спростував, свого контррозрахунку не подав.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. У відповідності до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4 цієї статті) та штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 цієї статті).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного розрахунку з підрядником, замовник зобов"язується сплатити підряднику пеню у розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення, але не більше 10% вартості договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунків суми пені, позивачем відповідачу нараховано пеню за несвоєчасну оплату вартості виконаних робіт в розмірі 5629,32 грн.

Однак, відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому суду першої інстанції, заявлено про застосування позовної давності до вимоги щодо стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 ст.258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з наведених норм та враховуючи, що право на стягнення пені, яке зумовлюється закінченням строку виконання зобов'язання, виникло у позивача в жовтні 2008 року, відтак строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені минув у жовтні 2009 року, тоді як позов заявлено в 2011 році, тобто з пропуском строку позовної давності.

Частиною 3 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем не наведено поважності причин пропущення строку позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені і позивачем не наведено поважних причин пропущення такої позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов висновків про застосування наслідків пропуску позовної давності щодо вимоги про стягнення пені та відмови у зв'язку з цим в позові в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню.

Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобуд реконструкція», м.Івано-Франківськ задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2011р. у справі № 5010/1655/2011-3/73 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені в сумі 5629,32 грн. - скасувати.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення 5629,32 грн. пені відмовити.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.10.2011р. у справі № 5010/1655/2011-3/73 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Хабіб М.І.

Суддя                                                                                                    Якімець Г.Г.