Постанова

від 19.09.2008 по справі 07/96-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

07/96-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2008 р.                                                           Справа № 07/96-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., судді Афанасьєв В.В. ,  Бухан А.І.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача          -Останіна К.Ю.

відповідача -Походенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду  апеляційну скаргу відповідача (вх. №1970 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської  області від 21.07. 2008 року по справі № 07/96-08

за позовом ТОВ " Інтереколайн", м. Харків

до ПФ "АПІЯ", м. Харків

про стягнення 27446,80 грн. грн.

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 липня 2008 року у справі № 07/96-08 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з ПФ "АПІЯ" на користь ТОВ " Інтереколайн" 1637,10 грн. пені, 5595,73 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 681,29 грн., 285,44 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу. Провадження у справі, в частині вимог щодо стягнення з відповідача 20630,00 грн. основного боргу, припинити, відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21 липня 2008 року у справі № 07/96-08 та прийняти нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у стягненні 1637,10 грн. пені, 5595,73 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 681,29 грн., 285,44 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в частині нарахування штрафних санкцій ТОВ " Інтереколайн".

Позивач проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області  виходив з того,  що між сторонами було укладено договір № 73/06 від 03.04.06 р. (а.с.11-14), відповідно до умов якого постачальник (позивач) передає, а покупець (відповідач) отримує та оплачує товари в кількості, асортименті та по цінах, вказаних в накладних, рахунках, чеках та інших документах.

Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав належним чином та поставив відповідачу товар (папір туалетний), що підтверджується видатковими накладними №№ 11,12 та 14 від 31.07.07 р., № 22 від 06.02.07 р., №№ 23,24 від 08.02.07 р., №35 від 22.02.07 р., № 39 від 27.02.07 р., №№ 44,45,46 від 03.03.07 р. та №№ 51,52,53,54 від 14.03.07 р., а також відповідними довіреностями на отримання товару, доданими до матеріалів справи (а.с. 15-29) Відповідно до п.3.2 вказаного договору, покупець проводить оплату протягом 25 календарних днів з моменту отримання товару. Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, у строки, встановлені п.3.2 не виконав. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до платіжного доручення № 3898 від 05.05.08 р., (а.с.47), заборгованість було оплачено відповідачем лише 05.05.08 р. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, за договором № 73/06 від 03.04.06 р. Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону. Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно  від відшкодування збитків. Відповідно до п. 6.4 вказаного договору, за прострочку платежів покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочки. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та визнання позову відповідачем, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1637,10 грн. пені, 5595,73 грн. інфляційних нарахувань, а також 3% річних в сумі 681,29 грн., визнаються судом першої інстанції правомірними та підлягають задоволенню.   Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Проте викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  не надана правильна  та належна  правова оцінка, через що наявні   підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області не забезпечив  додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно не дослідив  фактичні обставини справи та  не оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.  

Задовольняючи  вимоги позивача, суд першої інстанції не врахував того, що  взаємовідносини між сторонами у справі здійснювалися не на умовах  раніше укладеного між ними договору № 73/06 від 3 квітня 2006 року,    строк дії якого визначався  сторонами до 31 грудня 2006 року.  Позивач не підтвердив  факт продовження цього договору на подальше, а  відповідач заперечує  проти  твердження позивача про  продовження  дії цього договору у 2007 році, посилаючись на те, що одержання ним товару у січні-березні 2007 року  здійснювалося без попереднього замовлення ( як це передбачено пунктом 2.1 вказаного вище договору). Огляд   наданих  позивачем копій видаткових накладних про одержання  уповноваженим представником відповідача зазначених у них  товарів свідчить про те, що вказана вище позиція відповідача дійсно обґрунтована. У жодній із цих накладних не вказано того, що відповідач попередньо замовляв  відповідний товар та зобов'язувався . Підписаний між ними акт звірки  станом на 1 грудня 2007 року також не містить посилань на те, що заборгованість відповідача, що виникла протягом  першого кварталу  2007 року,  базується на  узгодженим між сторонами по справі продовженням дії   умов вказаного вище договору, і в тому числі  про відповідальність  відповідача за несвоєчасну сплату  вартості  одержаного товару..  Разом з тим лист позивача до відповідача  від 6 березня 2008 року та його претензія від 21  березня 2008 року  не свідчать про те, що заявлені  ним вимоги стосуються саме правовідносин, які виникли між сторонами у справі  протягом першого кварталу 2007 року і повинні регулюватися  умовами саме  укладеного у 2006 році договору. Таким чином позивач не довів правомірності застосування ним до відповідача штрафних санкцій, передбачених цим договором.

Крім того,  колегія суддів  приймає до уваги те, що поставка товарів за вищенаведеними  накладними була здійснена поза межами дії вказаного позивачем договору. Після звернення позивача, відповідач в ході вирішення спору господарським судом Харківської області оплатив вартість одержаного ним товару, з якою він погодився при підписанні  акту звірки у грудні 2007 року.

При цьому слід зазначити, що  чинним законодавством сторонам надано право на укладення інших (в тому числі разових) договорів. Так, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.  Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво  або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вичинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами. Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки позивачем до матеріалів справи не додані докази пред‘явлення у встановленому порядку вимоги про оплату, а у наданих до матеріалів справи накладних строк оплати не встановлений.  

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.  Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення. Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він пред‘явить відповідачу  вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її пред‘явлення. І тільки після закінчення зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.  

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 1,3 статті 104,  статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

постановила:

Апеляційну скаргу  задовольнити.

Рішення господарського суду  Харківської області від 21 липня 2008 року по справі № 07/96-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтереколайн", (м. Харків, 61051, вул. Клочківська 345-а, р/р 26005014922 в ХАК «Зембанк», МФО 351652 код за ЄДРПОУ 32548744)  на користь Приватної фірми  "АПІЯ" ( м. Харків, вул. Енгельса 24, 61012, р/р 26003026814332 в відділення №2 ВАТ ''Укрексімбанк'' філія в м. Харкові, МФО 351618, код за ЄДРПОУ 25613488) витрати по сплаті державного мита в розмірі 142,70 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                    Шевель О. В.  

                                 Судді                                                                    Афанасьєв В.В.  

                                                                                                               Бухан А.І.