Постанова

від 17.07.2008 по справі 18/88-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/88-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 липня 2008 р.                                                                                    № 18/88-07  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Самусенко С.С.,Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційного поданняВійськового прокурора Південного регіону України

на постановутана рішення

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 рокугосподарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2007 року

у справі господарського судуДніпропетровської області

за позовомВійськового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України

до

ТОВ "Бізнес Білдінг"Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України

провизнання недійсним договору та зобов"язання виконати певні дії,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з"явився,

- відповідача:- Генеральної прокуратури України:Коваль О.Б., Шеремет О.В.,Рубан Д.В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року Військовий прокурор Південного регіону України в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Бізнес Білдінг" та Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного комплексу об"єктів нерухомого майна військового  містечка № 11, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 2К від 19.08.2005 року та зобов"язання ТОВ "Бізнес Білдінг" повернути державі в особі Верховної Ради України об"єкти нерухомого майна військового містечка № 11.  

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 року рішення місцевого господарського суду від 17.12.2007 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Військовий прокурор Південного регіону України вніс касаційне подання, в якому просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2007 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

          В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

          Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судова колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного комплексу об"єктів нерухомого майна військового  містечка № 11, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 2К від 19.08.2005 року та зобов"язання ТОВ "Бізнес Білдінг" повернути державі в особі Верховної Ради України об"єкти нерухомого майна військового містечка № 11, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне майно на підставі Плану конверсії було позбавлене статусу військового і знаходилось на балансі ЦСБУ, то правомірно за погодженням Міністерства оборони України відчужило цілісний комплекс об"єктів.

Проте з таким висновком судова колегія не може погодитись, враховуючи наступне.

Законом України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Відповідно до ст. 3 Закону майно набуває статусу військового майна з моменту закріплення за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління і з цього часу його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.        

 Статтями 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” визначено, що до військових частин відносяться безпосередньо військові частини, а також заклади, установи та організації Збройних Сил України.

Як вбачається з матеріалів справи Управління Центрального спеціалізованого будівельного управління військовою частиною Збройних Сил України та входить до структури Міністерства оборони.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно з Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах Україин" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює, відповідно до Закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами, установами та органами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ст. 2 Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919, відчуження військового майна це вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Зазначене вище, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували, а тому дійшли до помилкового висновку, що спірне майно втратило статус військового на підставі Плану конверсії колишніх військових містечок на 2004 рік, затвердженого 16.06.2004 року Міністром оборони України на підставі постанови КМУ від 18.01.2003 року "Про затвердження Програми конверсії колишніх військових об"єктів на період реформування Збройних Сил та інших військових реформувань", адже даним Планом лише відбувся перерозподіл військового майна між військовими частинами і його статус залишився не змінним.

Судова колегія також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували приписи частини 2 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" згідно яких рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а  також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

З урахуванням зазначеної норми Закону, суди попередніх інстанцій не дослідили чи приймалось відповідне рішення Кабінетом Міністрів України про відчуження спірного майна, а отже і не перевірили, чи відповідає укладений договір купівлі-продажу від 19.08.2005 року вимогам ст.ст. 203, 207 ЦК України.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог ст.43 ГПК України, тобто без повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами ст.36 ГПК України, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2008 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2007 року у справі №18/88-07 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя Н. Кочерова

СуддіС. Самусенко

М. Черкащенко