Рішення

від 16.01.2012 по справі 48/410

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/410

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  48/410

16.01.12

За позовомЗакритого акціонерного товариства "Птахофабрика "Київська"

до1. Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачів:1. Фонду державного майна України

2. Управління культури і туризму Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації

про визнання права власності на будівлю

за участюпрокуратури Деснянського району м. Києва

Головуючий, суддя Бойко Р.В.

Судді: Івченко А.М.

Шаптала Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Попович П.В.

від відповідача 1:не з'явився

від відповідача 2:Васильченко І.В.

від третьої особи 1:Семенюк Н.М.

від третьої особи 2:Жуковська Я.В.

від прокуратури:Гавриш Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство "Птахофабрика "Київська" (надалі –"Товариство")  звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (надалі – "КМДА") та Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі –"Відділення") про визнання права власності на будівлю.

Позовні вимоги обґрунтовані невизнанням відповідачами права власності позивача на нерухоме майно –будівлю літера "А" загальною площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а, у зв'язку з чим позивач згідно ст. 392 Цивільного кодексу України вказує на наявність підстав для визнання за ним права власності на вказане майно. Крім того, позивач вказує на втрату ним правовстановлюючих документів на наведене майно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.08.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.09.2011 р.

В судовому засіданні представником позивача було надано письмове пояснення за змістом якого вказував, що невизнання відповідачами права власності позивача на спірне майно підтверджується листом Деснянської районної державної адміністрації від 16.06.2011 р. №03-1345 з якого вбачається, що Відділення від свого імені намагається здавати в оренду спірне майно, та вимогою КМДА від 25.06.2011 р. №002-1692 про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 19.09.2011 р. та 05.10.2011 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача 1 розгляд справи відкладався до 05.10.2011 р. та 19.10.2011 р. відповідно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2011 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Фонд державного майна України (надалі –"Фонд") та Управління культури і туризму Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі –"Управління"), розгляд справи відкладено до 09.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2011 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача 1 та клопотанням відповідача 2 розгляд справи відкладено до 16.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2011 р. вирішено здійснювати розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 16.11.2011 р. для здійснення колегіального розгляду справи №48/410 визначено наступний склад суду: суддя Бойко Р.В. (головуючий), судді: Івченко А.М. та Шаптала Є.Ю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2011 р. колегією суддів прийнято до провадження справу №48/410 та призначено її до розгляду на 12.12.2011 р.

08.12.2011 р. через канцелярію суду прокуратурою Деснянського району м. Києва подано повідомлення про вступ у справу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р. у зв'язку із неможливістю фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів розгляд справи відкладено до 16.01.2012 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

В судове засідання представники відповідача 2, третіх осіб, прокуратури з'явилися, проти позову заперечують, в його задоволенні просять відмовити.

Відповідач 1, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №17556871 від 15.12.2011 р., отримане відповідачем 1 19.12.2011 р., своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача 1 за адресою: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується матеріалами справи, інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка містить на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1 повідомлений про час і місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час і місце судового засідання відповідач 1 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судових засіданнях 19.09.2011 р., 05.10.2011 р., 19.10.2011 р., 09.11.2011 р., 16.11.2011 р., 12.12.2011 р. складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а фіксація судового засідання 16.01.2012 р. здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.1993 р. між Фондом, Організацією орендарів орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" та Акціонерним товариством "Птахофабрика "Київська" (після зміни організаційно-правової форми –Закрите акціонерне товариство "Птахофабрика "Київська") було укладено договір викупу державного майна і передачі його акціонерному товариству (надалі –"Договір викупу"), відповідно до умов якого Фонд зобов'язався передати, Організація орендарів орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" купити, а Товариство прийняти у власність частку цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" вартістю 829 853 000,00 крб.

На виконання умов Договору викупу 31.12.1993 р. Фонд передав, а Товариство прийняло державну частку цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" вартістю 829 853 000,00 крб., а саме: основні засоби по залишковій вартості вартістю 268 788 тис. крб., незавершене будівництво –27 018 тис. крб., запаси та витрати –144 508 тис. крб., грошові кошти, розрахунки та інші активи –458 953 тис. крб., кредиторська заборгованість –49 227 тис. крб., основні засоби невиробничого призначення, до яких згідно оцінці вартості об'єктів соціально-культурного призначення станом на 01.11.1993 р. Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" в т.ч. віднесено будівлю загальною площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а (надалі –"спірний гуртожиток"), –20 187 тис. крб., що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" від 31.12.1993 р.

31.12.1993 р. Фондом на підставі Договору викупу та вказаного акту було видано Товариству свідоцтво про власність, реєстраційний №П-145, на державну частку цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" вартістю 829 853 000,00 крб.

Спір у справі виник у зв'язку із оспоренням, на думку позивача, відповідачами його права власності на будівлю загальною площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а.

Суд відзначає, що будівля загальною площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а є гуртожитком, а за змістом ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР, пункту 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 р. № 36, п. 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891, до внесення змін (26.05.2004 р.) у Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 р. № 891, гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 р. у справі №3/039-08/5, від 28.02.2011 р. у справі №4/46-40/32,  від 16.05.2011 р. у справі №8/25д/09 та від 10.10.2011 р. у справі №27/167/10-4/16/10-27/189/10 та справі №8/25д/09, які згідно частини 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх судів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент укладення Договору викупу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Із доданих до матеріалів справи Договору викупу та акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" від 31.12.1993 р. вбачається, що на виконання умов Договору викупу Фондом було передано у власність позивача державну частку цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" загальною вартістю 829 853 тис. крб. (з яких 20 187 тис. крб. становлять основні засоби невиробничого призначення, що передають безкоштовно), а згідно оцінки вартості об'єктів соціально-культурного призначення станом на 01.11.1993 р. Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська" загальна вартість яких становила 20 186 736,69 крб. вбачається, що до таких об'єктів соціально-культурного призначення за №88 віднесено будівлю загальною площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а.

Отже, з 1993 року позивач є власником спірного гуртожитку (будівлі гуртожитку, площею 1 732,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, просп. Броварський, 89а).

При цьому, наявність акту інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Птахофабрика Київська" та є державною власністю від 31.01.2006 р., в якому міститься посилання на спірний гуртожиток, в силу положень Глави 25 Цивільного кодексу України не є підставою для припинення права власності позивача на таке майно.

Із позовної заяви вбачається, що підставою звернення з даним позовом до суду позивач вказує на положення ст. 392 Цивільного кодексу України, а саме невизнання відповідачами його права власності на спірний гуртожиток та втрату правовстановлюючих документів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для їх розгляду, господарський суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

По-перше, позивач вказує на втрату ним правовстановлюючих документів, а саме: свідоцтва про власність, видане Фондом 31.12.1993 р. та зареєстроване за №П-145, договору викупу державного майна і передачі його акціонерному товариству від 21.07.1993 р. та акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Птахофабрика "Київська"від 31.12.1993 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів втрати наведених документів матеріали справи не містять, а Товариством не надано.

При цьому, позивач не заперечує наявності у нього таких документів, однак вказує, що вони не містять необхідних ідентифікуючих ознак нерухомого майна, вимоги щодо наявності яких під час державної реєстрації права власності встановлені чинним законодавством.

Однак, суд відзначає, що зміст ст. 392 Цивільного кодексу України не ототожнює втрату правовстановлюючих документів з втратою такими документами правовстановлюючого статусу у зв'язку із зміною законодавства.

Таким чином, позивачем не доведено наявності обставин (втрати правовстановлюючих документів) з якими положення ст. 392 Цивільного кодексу України встановлюють можливість визнання права власності.

По-друге, в якості оспорення/невизнання відповідачами права Товариства на спірне майно останній вказує на: 1) відмову Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в реєстрації за позивачем права власності на спірне майно, що свідчить про невизнання Державою такого права; 2)  направлення КМДА вимоги №002-1692 від 25.06.2011 р. про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади м. Києва; 3) передачу Відділенням згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №496 від 18.09.2003 р. в користування Відділу культури Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (після правонаступництва - Управління культури і туризму Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації) частину спірного майна.

Суд відзначає, що відмова Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в реєстрації за Товариством права власності на спірний гуртожиток не може свідчити про невизнання Державою відповідного права, адже Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в межах наданих йому повноважень здійснює лише оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, і у даній справі, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.10.2011 р. у справі №9/217 та від 10.10.2011 р. у справі №30/119.

Посилання позивача на лист КМДА від 25.06.2011 р. №002-1692, в якому останній нібито оспорює право Товариства на спірний гуртожиток судом відхиляється, оскільки з такого листа вбачається, що КМДА визнає Товариство власником спірного гуртожитку та лише просить прийняти рішення щодо передачі такого майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Тобто, лист КМДА від 25.06.2011 р. №002-1692 не може свідчити про оспорення відповідачем 1 права власності позивача на спірний гуртожиток.

Наявність договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №496 від 18.09.2003 р., за змістом якого Відділенням було передано Управлінню в користування частину спірного майна, та вчинення сторонами такого договору дій щодо його виконання, з огляду на погодження такого договору Товариством, що підтверджується підписом Голови правління та відтиском печатки Відкритого акціонерного товариства "Птахофабрика Київська" (після зміни організаційно-правової форми –Закрите акціонерне товариство "Птахофабрика "Київська") на акті приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, пр. Броварський, 89-а від 18.09.2003 р., не може свідчити про оспорення чи невизнання Відділенням права власності Товариства на спірний гуртожиток.

Суд відзначає, що із наявного в матеріалах справи листа Фонду державного майна України від 27.05.2003 р. №10-21-6624 вбачається, що останній не визнає права власності Товариства на спірний гуртожиток, однак з огляду на те, що будь-які посилання на вказаний лист відсутні у позові та не заявлялися, враховуючи те, що Фонд і Відділення є різними особами, а також те, що Фонд в розумінні ст. 21 Господарського процесуального кодексу України не є відповідачем у даній справі, то підстави для задоволення позову з викладених обставин відсутні.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене, позивачем не доведено наявності обставин з якими диспозиція ст. 392 Цивільного кодексу України передбачає можливість задоволення позову про визнання права власності.

При цьому, суд відзначає, що заперечення представника відповідача 2 проти позову, які подавалися та заявлялися в судових засіданнях, не можуть свідчити про оспорення чи невизнання відповідачем 2 права власності Товариства на спірний гуртожиток, оскільки такі дії представника спрямовані лише на захист інтересів особи, яку він представляє, та вчиняються в межах наданих йому повноважень, а не встановлюють будь-яких фактів (в т.ч. оспорення/невизнання особою права власності іншої особи). До того ж, оспорення/невизнання права власності іншої особи під час розгляду справи не може свідчити про наявність порушеного права позивача на момент звернення з позовом до суду про визнання права власності.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Товариства підстав необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Закритого акціонерного товариства "Птахофабрика "Київська" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий, суддя                                                                                      Р.В. Бойко

Судді:                                                                                                           А.М. Івченко

      Є.Ю. Шаптала

Дата підписання повного тексту рішення –23.01.2012 р.