Постанова

від 26.01.2012 по справі 6/154-4/300

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2012                                                                                           № 6/154-4/300

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Борисенко  І.В.

суддів:            Шипка  В.В.

          Ільєнок  Т.В.

розглянувши у выдкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

на                  рішення Господарського суду міста Києва

від                 29.09.2011          

у                    справі № 6/154-4/300 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом   Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

до                  Публічного акціонерного товариства

                     «Проектний та науково-дослідний інститут по

               газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України

                    «УкрНДІінежпроект»

про                стягнення 1 467 200,52 грн. збитків

за участю представників сторін:

від позивача        ОСОБА_1 – дов. № 5077 від 28.10.2011

від відповідача    ОСОБА_2 – дов. від 04.07.2011

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі – позивач, апелянт) у січні 2010 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект», правонаступником якого є відповідач, (надалі – відповідач), про стягнення 1 467 200,52 грн. збитків.

Відкрите акціонерне товариство «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» 01.12.2010 звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення від 03.11.2003, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 6/154 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2011) у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено; поновлено ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» позовну давність; визнано недійсним договір оренди від 03.11.2003, укладений між ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» та Київським регіональним управлінням банку «Фінанси та Кредит».

Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2011:

- постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 у справі № 6/154 скасовано;

- у частині позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» про стягнення 1 467 200,52 грн. збитків справу № 6/154 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва;

- у частині зустрічних позовних вимог ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 03.11.2003 недійсним прийнято нове рішення, яким у зустрічному позові відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 справу № 6/154 прийнято до провадження та присвоєно їй № 6/154-4/300.

Під час нового розгляду справи Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було подано заяву № 3800 від 03.08.2011 про уточнення позовних вимог у справі № 6/154-4/300 (т.3, а.с.98), у відповідності до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу в сумі 1 006 220,00 грн. та збитки в сумі 460 980,52 грн.

Судові витрати в сумі 1 006 220,00 грн., що заявлені позивачем до стягнення з відповідача у відповідності до вказаної заяви про уточнення позовних вимог від 03.08.2011, складаються з наступних сум:

-          153 000,00 грн. витрат на правову допомогу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом судами господарської справи № 25/65;

-          853 220,00 грн. витрат на правову допомогу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом судами господарської справи № 23/293.

Збитки в сумі 460 980,52 грн., які заявлені до стягнення з відповідача у відповідності до вказаної заяви про уточнення позовних вимог від 03.08.2011, складаються з наступних сум:

-          64 081,48 грн. вартості оренди електрогенератора 30 ква за договором                        № 2007/1.31-ОР оренди обладнання від 31.01.2007 та додатковими угодами до нього та витрат з виміром рівнів шуму;

-          22 030,12 грн., сплачених позивачем за інформаційно-посередницькі послуги  в пошуках з оренди об'єкта нерухомості, на підставі договору від 19.02.2007 та акту виконаних робіт від 19.02.2007;

-          45 804,29 грн. вартості витрат, понесених позивачем у зв'язку з проектуванням та установкою сигналізації та пожежної сигналізації по        вул. Гоголівській, 27 в м. Києві;

-          43 061,99 грн. вартості витрат на інформаційні стенди, понесених позивачем у зв'язку з оформленням приміщення по вул. Гоголівській, 27 в м. Києві;

-          194 474,33 грн. вартості обладнання та ремонтних робіт у приміщенні по вул. Гоголівській, 27 в м. Києві;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 6/154-4/300 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване наступним:

-          вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 460 980,52 грн. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем, в порушення вимог ст.ст. 22, 623 ЦК України та ст.224 ГК України, не доведено належними та допустимими доказами наявності збитків, а також не доведено, в чому саме полягає порушення зобов'язання з боку відповідача, не надано до позовної заяви аргументованого розрахунку збитків. Крім того, місцевим судом зазначено, що позивачем безпідставно включено до складу збитків свої власні господарські витрати з виготовлення проектно-вишукувальної документації з проектування сигналізації, оплату за купівлю меблів, офісної техніки, оренду іншого офісу тощо;

-          у задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу по господарських справах № 25/65 та № 23/293 судом першої інстанції відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю, так як вказані вимоги заявлені всупереч існуючому порядку розподілу таких витрат, встановленому ч.5 ст.49 ГПК України.

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 4843 від 14.10.2011, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 6/154-4/300 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим судом винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт стверджує, що витрати, які заявлені позивачем до стягнення як збитки, є витратами, які понесені останнім у зв'язку з неправомірними діями відповідача, спрямованими на недотримання умов договору оренди від 03.11.2003 та примусове передчасне виселення позивача з орендованих приміщень.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні 17.01.2012 судом на підставі ч.3 ст.77 ГПК України була оголошена перерва до 24.01.2012.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судом з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» в особі керуючого філією «Київське регіональне управління» ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (як орендарем) та Відкритим акціонерним товариством «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» (як орендодавцем) було укладено договір на оренду нежилого приміщення від 30.08.2001 (копія – т.2, а.с.42).

Під час дії вказаного договору сторонами укладались додаткові угоди та доповнення, якими вносились зміни щодо площі об'єкта оренди та орендної плати.

За умовами договору від 30.08.2001 (в редакції додаткової угоди № 6 від 29.09.2006 – а.с. 50) орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування частину нежилого приміщення, розташованого в м. Києві в будинку № 38 по вул. Тургенєвській, площа офісного приміщення 430 кв.м, площа складського приміщення 48 кв.м, для користування в цілях, що визначаються статутними завданнями орендаря.

Згідно з п.1.2 названого договору термін оренди був встановлений на період з 01.09.2001 по 31.12.2006.

Згідно п.7.1 договору він набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2006. Договір автоматично продовжується ще на 10 років, якщо жодна з сторін не заявить про своє бажання його розірвати.

З матеріалів справи судом встановлено, що:

- 06.07.2006 позивач направив відповідачу лист за № 1750 (т.2, а.с.51) з проханням підтвердити пролонгацію договору оренди згідно п.7.1 договору від 30.08.2001;

- відповідач листом від 18.07.2006 за № 1-327 (т.2, а.с.52) повідомив позивача про те, що інститут не заперечує після закінчення договору оренди від 30.08.2001 на поновлення цього договору з урахуванням нових термінів початку і закінчення договору, а також розмірів і термінів платежів;

- 29.11.2006 відповідачем було направлено позивачу лист-повідомлення за № 1-523 (т.2, а.с.53), в якому відповідач (як орендодавець) повідомив позивача про відсутність наміру на продовження дії договору оренди від 30.08.2001, та заявив про своє бажання розірвати договір 31 грудня 2006, за наслідками чого скласти акт приймання-передачі об'єкта оренди і акт звірки взаєморозрахунків;

- 13.12.2006 відповідач направив позивачу лист за № 1-541 (т.2, а.с.54) з пропозицією укладення нового договору оренди з новими розмірами орендних платежів, до якого були додані два примірника договору оренди від 01.01.2007 (підписані з боку відповідача);

- позивач запропонований відповідачем проект договору від 01.01.2007 не підписав та у відповідь на вказаний лист відповідача від 13.12.2006 позивач листом від 19.12.2006 за № 4231 (т.2, а.с.56) повідомив відповідача про те, що вважає розмір орендної завищеною;

- не отримавши згоди позивача на підписання нового договору оренди, 03.01.2007 позивач направив відповідачу лист за вих. № 1-1 (який останнім був отриманий 04.01.2007), в якому просив звільнити займане відповідачем приміщення, підписати акт прийому-передачі нежитлового приміщення та здійснити остаточний розрахунок орендної плати на день передачі приміщення.

Матеріалами справи також підтверджено та не заперечується представниками сторін, що позивач (як орендар) повернув відповідачу (як орендодавцю) об'єкт оренди 12.04.2007.

З матеріалів справи також вбачається, що:

- у зв'язку з несвоєчасним поверненням позивачем орендованих приміщень відповідачем був поданий позов про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об'єкта оренди у розмірі 174 371, 45 грн. за період з 01.01.2007 по 11.04.2007 (що було предметом судового розгляду по господарській справі № 25/65);

- у зв'язку з тим, що відповідачем 05.01.2007 був укладений із ЗАТ КБ «ПриватБанк» договір оренди спірного нежилого приміщення (яке на той час ще займав позивач), позивачем був заявлений позов до ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» та ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення, укладеного 05.01.2007 (що було предметом судового розгляду по господарській справі              № 23/293).

Матеріалами справи також підтверджено, що Вищим господарським судом України 28.07.2010 була прийнята постанова у справі № 25/65-3/79 за позовом ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення неустойки, якою в позові було відмовлено (копія – т.2, а.с.66).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог по справі № 25/65-3/79 про стягнення неустойки за період з 01.01.2007 по 11.04.2007 у зв'язку з несвоєчасним поверненням орендованих приміщень, Вищий господарський суд України виходив з наступного:

- матеріалами справи № 25/65-3/79 підтверджено, що 03.11.2003 між відповідачем (як орендодавцем) та позивачем (як орендарем) був укладений договір оренди, відповідно до умов якого Банк прийняв у тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване на вул. Тургенєвській, 38 в м. Києві, площею: офісне приміщення – 415 кв.м, складське приміщення – 18 кв.м. Пунктами 1.2 та 7.1 термін дії договору визначений з 03.11.2003 по 31.12.2009;

-  договір оренди від 03.11.2003 є новим договором оренди одного і того ж приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул Тургенєвська, 38, яке було предметом договору оренди від 30.08.2001;

-  пункт 2.2 договору оренди від 03.11.2003 засвідчує те, що сторони дійшли згоди про розірвання та припинення зобов'язань за будь-якими договорами, що стосуються оренди вказаного приміщення;

- будь-які докази та посилання на нікчемність або визнання у встановленому порядку договору оренди від 30.11.2003 недійсним матеріали справи не містять, отже, банк мав обумовлене законом та договором право, як орендар займати вказане приміщення;

- оскільки договір оренди від 30.08.2001 розірвано з 03.11.2003 у зв'язку з укладенням нового договору оренди з терміном дії до 31.12.2009, тому відсутні порушення банком зобов‘язання щодо повернення орендованого майна 31.12.2006, а відтак, відсутні й підстави стягнення неустойки з 01.01.2007 по 11.04.2007.   

Позивач стверджує, що у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди від 03.11.2007 (факт укладення якого між сторонами був встановлений постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010 у справі           № 25/65-3/79) позивачу були завдані збитки, які заявлені ним до стягнення з відповідача по даному спору.

Судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у сумі 1 006 220,00 грн. та збитків у сумі 460 980,52 грн. задоволенню не підлягають. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто, від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення збитків, посилається на ст.ст. 22, 611 ЦК України.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.22  ЦК України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що:

- учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено;

- під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;  

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов‘язання другою стороною;    

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Крім того, згідно ч.2 ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен доводити позивач.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено, що позивачу завдані збитки внаслідок порушення господарського зобов'язання відповідачем.

Для застосування такої міри цивільної відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме:

протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

негативний результат такої поведінки (збитки);

причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

вина правопорушника.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту протиправної поведінки, дії чи бездіяльності відповідача щодо неналежного виконання ним умов договору оренди від 03.11.2003.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач шляхом вчинення протиправних дій (заборона позивачу доступу у спірне приміщення, відключення світла, інших комунікацій) або своєю бездіяльністю якимось чином перешкоджав позивачу у користуванні орендованим приміщенням.  

Докази того, що позивач примусово був виселений відповідачем зі спірного приміщення, в матеріалах справи також відсутні.

Доводи апелянта про те, що відповідач змусив позивача звільнити орендоване приміщення шляхом звернення до суду з позовом про виселення та стягнення неустойки судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки право на судовий захист є конституційним правом будь-якої особи, а відтак, - звернення відповідача до суду на захист свого права, яке він вважав порушеним, не може бути розцінене судом як протиправна поведінка та порушення умов договору з боку відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 12.04.2007 звільнив спірне приміщення (об'єкт оренди), у зв'язку з чим позивачем відповідачу для підписання був наданий «Акт від 12.04.2007 прийому-передачі ключів від нежилого приміщення згідно договору оренди нежилого приміщення від 03.11.2003 року» (копія акту – т.4, а.с.39). Вказаний акт підписаний з боку позивача, на ньому наявна його печатка. В акті зазначено, що сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що банк добровільно звільнив орендоване приміщення, чим підтвердив, що не має наміру продовжувати орендні відносини за договором оренди від 03.11.2003.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів (відповідних розрахунків, підтверджених первинними бухгалтерськими документами), які б об'єктивно свідчили та підтверджували наявність понесених позивачем збитків, оскільки позивачем на підтвердження розміру збитків надано лише документи, які свідчать про господарські витрати позивача (договори на виготовлення проектно-вишукувальної документації з проектування сигналізації, оплату за купівлю меблів, офісної техніки, оренду іншого офісу тощо) в сумі 460 980,52 грн.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків за порушення договору оренди від 03.11.2003 задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення (а саме – протиправної поведінки з боку відповідача щодо порушення умов договору та негативного результату такої поведінки - збитків) .

Судова колегія також погоджується з висновком місцевого суду про те, що уточнені позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у справах № 25/65 та № 23/293 є безпідставними та заявлені всупереч існуючому порядку розподілу таких витрат, передбаченому ч.5 ст.49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що до судових витрат відноситься: державне мито; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплату послуг перекладача; оплату послуг адвоката; інші витрати, пов'язані з розглядом справи.

Згідно ч.5 ст.49 ГПК України серед іншого також передбачено, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у господарському процесі, на відміну від цивільного і адміністративного, відшкодуванню підлягають лише послуги адвоката, а не будь-якого представника.

Наведене також підтверджується Інформаційними листами Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 (п.5) і від 14.12.2007 р. № 01-8/973 (п. 10): “Стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників”.

Отже, у випадку, якщо сторона в господарському процесі не заявила про понесені нею витрати на послуги адвоката, то вона тим самим фактично відмовилася від свого права на відшкодування таких витрат в якості судових витрат по справі, і не може їх відшкодовувати в окремому процесі, як збитки.

Таким чином, позивач міг заявити про компенсацію судових витрат на адвокатську допомогу лише у справах № 25/65 та № 23/293, де суд за результатами розгляду вказаних справ вирішив би питання про співрозмірність та обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу, як це встановлено Господарським процесуальним кодексом України.

Іншого порядку відшкодування судових витрат на правову (адвокатську) допомогу господарським процесуальним законодавством не встановлено та не передбачено.

Таким чином, апелянтом не наведено суду достатніх доводів та не надано належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 6/154-4/300.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 6/154-4/300 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України «УкрНДІінжпроект» – без змін.

2. Матеріали справи № 6/154-4/300 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Борисенко  І.В.

Судді                                                                                          Шипко  В.В.

                                                                                          Ільєнок  Т.В.