Постанова

від 24.10.2006 по справі 12/236-06-6063

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/236-06-6063

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" жовтня 2006 р. Справа № 12/236-06-6063

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання  Друзенко К.В.  

за участю представників сторін:

від позивача  Слюсар М.М. за довіреністю від 15.09.2005р. №407

від відповідача Авдеєнко В.І. за довіреністю від 06.07.2006р. б/н;

                           Кондратьєва Л.Б. за довіреністю від 03.01.2006р.;

                            Кулаков В.М. за довіреністю від 14.08.2006р. б/н

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця”

на рішення господарського суду Одеської області від  15 серпня  2006 року   

у справі №12/236-06-6063

за позовом  Державного підприємства „Одеська залізниця”

до Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт”

про стягнення заборгованості за фактично надані послуги в сумі 32243,40 грн., -  

В С Т А Н О В И В:

          Рішенням господарського суду Одеської області від 15 серпня  2006 року у справі №12/236-06-6063 (суддя Юдова В.З.) ДП „Одеська залізниця” відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” заборгованості за фактично надані послуги в сумі 32243,40 грн.  

          Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач необґрунтовано самостійно указав тариф за переведення однієї стрілки 15 грн.75 коп., оскільки за умовами розділу 7 абз.3 п.7.4. договору сторони домовились про сплату збору по договірному тарифу при додаткових послугах переведення стрілок що знаходяться на балансі порту, а позивач із часу укладання мирової угоди зобов'язаний був розробити калькуляцію затрат, указати в калькуляції суму та узгодити її з портом.

          Позивач вважає судове рішення незаконним та необґрунтованим, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДП „Одеська залізниця” задовольнити в повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм  матеріального і процесуального права, зокрема, п.4 ст.632 ЦК України, ст.ст.173,193 ГК України, ст.ст.4,33,36,43 ГПК України.  

          За доводами позивача, Одеська залізниця належним чином виконала свої зобов'язання, передбачені ч.3 п.7.4. мирової угоди до договору №ОД-М-05-600д-НЮ від 04.10.2005р., а тому вважає безпідставною відмову з боку відповідача від сплати виконаних робіт. Також позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував п.4 ст.632 ЦК України, згідно з якою, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладання договору.  Окрім того, за доводами позивача, відповідач не оскаржував судову ухвалу по справі №15/237-05-6808, якою затверджено мирову угоду. Також  позивач посилається на те, що у матеріалах справи знаходяться телеграми, в яких зазначена вартість послуг за перевід стрілок і на телеграмах є відмітка відповідача про їх отримання. Ніяких заперечень проти вартості робіт, зазначених у телеграмах позивач не отримував, а тому можливо дійти висновку, що відповідач погодився з вартістю послуг. Своїми діями (прийняттям вантажів, підписанням актів звірки) відповідач підтвердив правовідносини та заборгованість, але не виконав своїх зобов'язань, що є порушенням вимог ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України.

          Відповідач з апеляційною скаргою позивача не згодний, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з підстав, викладених у запереченнях на апеляційну скаргу та у письмових поясненнях, які апеляційний господарський суд залучив до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на таке:  

Згідно з наявними в матеріалах справи актами від 12.12.2005р., 21.12.2005р., 03.01.2006р. при подаванні-забиранні вагонів на фронти навантаження-вивантаження позивач в грудні 2005 року виконав роботу по переводу ручних стрілочних переводів, що знаходяться на балансі відповідача. За вказаний період подано 1329 вагонів, здійснено переведення 1706 стрілочних переводів. Ставка договірного тарифу за переведення першого стрілочного переводу 36 грн. 33 коп., наступних 15 грн. 75 коп. Як свідчать означені акти,  роботи по переведенню стрілок виконані позивачем  на виконання умов п.7.4.  укладеного з відповідачем договору.

Відповідно до умов абз.3 п.7.4. договору, який укладений між позивачем і відповідачем в процесі розгляду справи №15/237-05-6808 шляхом досягнення мирової угоди, затвердженої судовою  ухвалою від 29.09.2005р.,  при подачі та забиранні вагонів з фронтів навантаження (вивантаження) позивач своїми силами здійснює перевід стрілок, які знаходяться на балансі відповідача, за що відповідач сплачує позивачу збір згідно договірного тарифу. Факт виконання робіт по переводу стрілок оформлюється щодекадним актом виконаних робіт у двох примірниках, який складає відповідальний представник позивача і підтверджується відповідальним працівником відповідача.

Разом з тим, відповідно до положень п.26 розділу 1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), затвердженого Наказом Міністерства транспорту 15.11.99р. №551 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99р. за №828/4121 утримання, обслуговування та перевід стрілок є видом робіт які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами (на підставі окремих договорів), які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству.  При цьому, вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури ринку, якості й споживчих властивостей робіт і послуг. У вільних тарифах  враховується собівартість виробництва й прибуток без обмеження рівня рентабельності.  Окрім того, відповідно до примітки п.26 розділу 1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), методи погодження відпускного тарифу при реалізації послуги за вільними тарифами позивачем визначаються самостійно.

Таким чином, виходячи із умов абз.3 п.7.4. укладеного між сторонами договору, а також із положень п.26 розділу 1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1),  ціна    робіт по переведенню стрілок підлягає окремої домовленості між сторонами. Більш того, саме позивач у справі зобов'язаний надавати пропозиції щодо узгодження ціни.      

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, після укладання цього договору між сторонами не досягнуто домовленості щодо ціни  робіт по переведенню стрілок. Разом з тим, наявні у матеріалах справи акти від 12.12.2005р., 21.12.2005р., 03.01.2006р. свідчать, що  такої згоди сторони не досягли і в процесі виконання умов укладеного договору, оскільки акти підписані з боку відповідача із зауваженнями про те, що ставка договірного тарифу по переводу стрілок не узгоджена з відповідачем і значно завищена позивачем. Окрім того, в цих актах наявні зауваження відповідача про те, що 30 % вагонів подавалися локомотивом відповідача, а не позивача, та при сортуванні вагонів станцією переведення стрілок вагонів не обліковується і позивач збільшив кількість подач що не відповідає фронтам навантаження (вивантаження).

В процесі розгляду справи судом першої інстанції сторони також не узгодили вартість робіт позивача з переведення стрілок, а на виконання вимог судової ухвали від 28.07.2006р. позивач взагалі не надав суду будь-яких доказів в підтвердження  узгодження позивачем вартості виконаних робіт.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В даному випадку,  у зміст зобов'язання відповідача входить не лише оплата виконаних позивачем робіт, а й оплата цих робіт за ціною, що  визначається за  погодженням сторін.  Але, як вище встановлено апеляційним господарським судом, сторони не узгодили ціну робіт позивача ані після укладання договору, ані в процесі виконання робіт позивачем, ані в процесі розгляду справи.

Між тим, відповідно до вимог ч.1 ст.189 ГК України, ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання, а вимогами ч.2 ст.189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору.

З  огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і правомірно відмовив позивачу у задоволені позовних вимог, а тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.  

Посилання позивача на положення ч.4 ст. 632 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.1.20.1. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, а як вище встановлено апеляційним господарським судом, згоди щодо звичайної ціни робіт позивача сторонами також не досягнуто.  

Наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт за грудень 2005р., які відповідач підписував із зауваженнями про  неузгодженість вартості робіт вже в процесі виконання робіт позивачем, спростовують доводи позивача про досягнення такої згоди між сторонами на підставі отриманих відповідачем телеграм позивача.

Посилання представника позивача у судовому засіданні на те, що рішення суду першої інстанції, яким вирішений  аналогічний  спір і відмовлено у задоволені позову апеляційним господарським судом скасоване, спростовуються вимогами  ст.43 ГПК України, згідно з якою, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.      

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня  2006 року у справі №12/236-06-6063 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця” -  без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

О.О. Журавльов

Судді

В.М. Тофан

М.В. Михайлов