Постанова

від 10.01.2007 по справі 12/236-06-6063

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/236-06-6063

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 січня 2007 р.                                                                                   № 12/236-06-6063  

          Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства “Одеська залізниця”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р.

у справігосподарського суду Одеської області

за позовомДержавного підприємства “Одеська залізниця”

доДержавного підприємства “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт”

простягнення заборгованості за фактично надані послуги в сумі 32 243, 40 грн.

за участю представників:

позивача: Брігінець С.О. –дов. від 03.01.2007р. №1; Тіхонов Р.І. –дов. від 15.09.2005р. №406

відповідача: Вісневська О.М. –дов. від 09.01.2007р. №Н-51; Кондрат'єва Л.Б. –дов. від 25.10.2006р. б/н

ВСТАНОВИВ:

        Державне підприємство “Одеська залізниця” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт” 32243,40 грн.  вартості послуг за переведення стрілок у грудні 2005 р.

         Рішенням господарського суду Одеської області від 15.08.2006р. зі справи №12/236-06-6063, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. з даної справи,  в позові відмовлено.

         Судові рішення мотивовані необгрунтованістю позовних вимог з посиланням на ст.ст. 173, 189 ГК України та умови мирової угоди до договору №ОД/М-05-600д-НЮ, укладеної між позивачем та відповідачем про обробку вагонів з вантажами.         

         Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою у даній справі, ДП “Одеська залізниця” звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи скаргу тим, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, а саме п.4 ст. 632 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 307 ГК України, ст.ст. 22, 105 Статуту залізниць України, ст.ст. 4, 33, 36, 43, п.3 ст. 84 ГПК України.

         У відзиві на касаційну скаргу ДП “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт” проти доводів, викладених у касаційній скарзі, заперечує та  просить залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. без змін.

         Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

         Як вбачається із матеріалів справи, в процесі розгляду господарським судом Одеської області справи №15/237-05-6808 про спонукання укладення договору, між позивачем та відповідачем була укладена мирова угода до договору №ОД/М-05-600д-НЮ “Про обробку вагонів з вантажем”, яка затверджена судовою ухвалою від 29.09.2005р. (далі –Договір).

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.  

         Згідно абз. 3 п.7.4 Договору при подачі та забиранні вагонів з фронтів навантаження (вивантаження) Залізниця своїми силами здійснює перевід стрілок, які знаходяться на балансі Порту, за що Порт сплачує Залізниці збір згідно договірного тарифу. Факт виконання робіт по переводу стрілок оформляється щодекадним актом виконаних робіт у двох примірниках, який складає відповідальний представник Залізниці і підтверджується відповідальним представником Порту.

 Відповідно до положень п.26 розділу 1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), затвердженого Наказом Міністерства транспорту 15.11.99р. №551 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99р. за №828/4121  утримання, обслуговування та перевід стрілок є видом робіт які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами (на підставі окремих договорів), які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству. При цьому, вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури ринку, якості й споживчих властивостей робіт і послуг. У вільних тарифах враховується собівартість виробництва й прибуток без обмеження рівня рентабельності.

 На виконання п.7.4 Договору позивачем складені акти від 12.12.2005р., 21.12.2005р., 03.01.2006р.  відповідно до змісту яких при подаванні-забиранні вагонів на фронти навантаження-вивантаження позивач в грудні 2005р. виконав роботу по переводу ручних стрілочних переводів, що знаходяться на балансі відповідача. За вказаний період подано 1329 вагонів, здійснено перевезення 1706 стрілочних переводів.

 Тарифна ставка визначена позивачем в односторонньому порядку і  складає за переведення першого стрілочного переводу 36,33 грн., а наступних 15,75 грн. Загальна вартість послуг за розрахунками позивача становить 32243, 40 грн.

 Господарським судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що всупереч вимог, викладених у абз.3 п.7.4 Договору та п.26 розділу 1 Збірника тарифів, сторони не досягли домовленості щодо ціни робіт по переведенню стрілок з огляду на що, та враховуючи приписи ст. 173, 189 ГК України, господарський суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позову, оскільки у зміст зобов'язань відповідача за Договором  входить оплата виконаних позивачем робіт за ціною, яка визначається саме за   погодженням сторін у Договорі, чого в дійсності не відбулось.

 З цих же підстав посилання позивача на ч.4 ст. 632 ЦК України колегія  вважає помилковими, оскільки відповідно до приписів зазначеної норми права   ціна у договорі визначається виходячи із звичайних цін, якщо вона не встановлена і не може бути визначена виходячи з умов договору, однак в  даному випадку, зважаючи що ціна в Договорі не встановлена, її  визначення все ж можливо шляхом погодження сторонами, що і передбачено умовами Договору (п. 7.4)

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій на підставі  встановлених фактичних обставин справи з'ясовано дійсні права і обов'язки  сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини сторін.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають  положенням ст.ст.  84, 105 ГПК України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. “Про судове рішення”, а  отже підстави для їх скасування відсутні.

      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

         В задоволенні касаційної скарги відмовити.

         Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у справі № 12/236-06-6063 залишити без змін.      

Головуючий суддя                                                                            В.С. Божок          

Судді:                                                                                         Т.Ф. Костенко   

                                                                                          Г.П. Коробенко