Рішення

від 06.02.2012 по справі 51/516

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/516

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/516

06.02.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Трейдсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДСІМ"

про стягнення 14 800,04 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивач: Якименко О.А.

від відповідача: Миськів С.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 14 800,04 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки №27/11 від 16.02.2011 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань що оплати за поставлений товар згідно умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.12.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У процесі провадження у справі відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував. Відповідач стверджує, що відвантаження товару відбувалось поза межами договору поставки №27/11 від 16.02.2011 р., та на підставі виставлених рахунків-фактур № ФТ 0/0001268 від 20.06.2011 р. на суму 9 300,00 грн., № ФТ 0/0001313 від 23.06.2011 р. на суму 9 300,00 грн.

У судовому засіданні 18.01.2012р. судом на підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 06.02.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2012р. продовжено строк вирішення спору за клопотанням сторін.

У даному судовому засіданні учасники провадження підтримали свої позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.02.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2011 року між ТОВ «Будсім»(покупець) та ТОВ «Фірма Трейдсервіс»(постачальник) укладено договір поставки №27/11 (далі –договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені даним договором, передати у власність покупця товар у кількості, належної якості та по погодженій ціні, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 3.4 договору поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що посвідчується товарно-транспортною (видатковою) накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідними товаросупровідними документами, зазначеними в договорі.

Відповідно до п. 5.1 договору ціна на поставлений згідно даного договору товар є договірною та зазначається у накладних на кожну партію товару.

Згідно з п. 5.4 договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011р.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору, на виконання якого позивачем за період з 05.03.2011р. по 09.07.2011р. здійснено поставку обумовленого договором товару на суму 182 550грн.

На оплату поставленого позивачем товару останнім виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури, копії яких долучено до матеріалів справи. При цьому, суд зазначає, що підставою виставлення вказаних рахунків у кожному з них зазначено договір №27/11 від 16.02.2011р.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До матеріалів справи надано підписаний сторонами договір поставки №27/11 від 16.02.2011р.

Доказів укладення між сторонами договору на поставку товарів, з приводу оплати яких виник спір у даній справі, в іншій формі (у спрощений спосіб) сторонами до суду не надано.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем здійснювалась поставка відповідачу товару на підставі договору №27/11 від 16.02.2011р., укладеного між сторонами в письмовій формі.

Судом відхиляється твердження відповідача, що ним не здійснювалось замовлення товару за договором поставки №27/11 від 16.02.2011р., оскільки обумовлений договором товар отриманий представниками відповідача, що підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Також судом відхиляється твердження відповідача, що договір №27/11 від 16.02.2011р. не має відношення до поставки товарів, на оплату яких виставлялись долучені до справи рахунки-фактури. Разом з тим, судом враховано, що відповідачем не заперечується поставка позивачем товару на суму 182 550грн.

В ході розгляду спору судом встановлено, що поставлений позивачем товар відповідач у повному обсязі не оплатив. Так, матеріалами справи підтверджено перерахування позивачу 167 749,96грн.

Доказів оплати позивачу заборгованості в сумі 14 800,04грн. грн. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 27/11 від 16.02.2011р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами поставки.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний  сплатити  продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати переданого позивачем товару згідно з договором поставки №27/11 від 16.02.2011р. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 14 800,04 грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Трейдсервіс" задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДСІМ" (03035, м.Київ, вул.Урицького, б.45, літ.А, оф. 418, код 34757314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Трейдсервіс" (61058, м.Харків, вул. Данилевського, б.12, кв. 23, код 37367155) 14 800 (чотирнадцять тисяч вісімсот) грн. 04 коп. заборгованості, 1 411 (одну тисячу чотириста одинадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення:13.02.2012р.