Рішення

від 13.02.2012 по справі 36/427

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/427

13.02.12

За позовом  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

До                  Комунального підприємства "Житлорембудсервіс" Деснянського

                      району міста Києва

                      Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації    

про                 визнання недійсним пункту договору

Суддя     Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача:       ОСОБА_1 –дов. № 2561 від 31.05.2011 р.

                              ОСОБА_2 –дов. № 13/12 від 18.01.2012 р.

                              ОСОБА_6 –дов. № 2561 від 31.05.2011 р.

Від відповідача-1: ОСОБА_4 . –дов. № б/н від 06.02.2012 р.

Від відповідача-2: ОСОБА_5 –дов. № 01-2710 від 22.12.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсним п. 2.1. договору № 1219 від 01.01.2007 р., укладеного між Комунальним підприємством “Житлорембудсервіс” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 з моменту укладання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний пункт договору суперечить нормам законодавства України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.12.2011 р. порушено провадження у справі № 36/427, розгляд якої призначено у судовому засіданні  на 21.12.2011 р.  за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва віл 21.12.2011 р. розгляд даної справи відкладено на 25.01.2012 р. у зв'язку неявкою у судове засідання представників сторін та неналежним виконанням ними вимог суду.

У даному судовому засіданні  представники сторін  заявили клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Розглянувши подане клопотання, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд вважає за доцільне подане клопотання задовольнити, строк вирішення спору у даній справі продовжити на п'ятнадцять днів.

          Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України  в  судовому засіданні  25.01.2012р. оголошувалась перерва до 13.02.2012р.

          Через відділ діловодство  Господарського суду міста Києва  03.02.2012р. від позивача надійшла заява про  виключення  Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації    із числа відповідачів.

          Суд розглянувши дане клопотання вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню оскільки нормами Господарського –процесуального кодекс України не передбачено  виключення  із числа відповідачів.

          Через відділ діловодство  Господарського суду міста Києва 03.02.2012р. від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

           Відповідно до даної заяви позивач просить визнати недійсними п.п. 1.1, 2.1 договору №1219 від 01.01.2007р. , укладеного між  Комунальним підприємством “Житлорембудсервіс” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6,  з моменту укладення в частині площі орендованого приміщення 106,6 кв.м. та 84, 2 кв.м. у внесених у договір №1219 змінах від 14.06.2007р..

Визнати орендовану за позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 площу нежитлових приміщень (об»єкт оренди) за адресою: АДРЕСА_1  в загальному розмірі 76,10 кв.м.

Представники позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача -1  проти задоволення позову заперечував.

Представник відповідача -2 проти задоволення позову заперечував із підстав викладених в письмовому відзиві.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

           Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

30.12.1999р.  між ДКП «Житлоремфонд»та  Приватним підприємцем ОСОБА_6 (надалі позивач)  було укладено договір оренди нежитлових приміщень (будівель, споруд) №14. Даний договір укладено відповідно до Розпорядження Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва «Про надання в орендне користування нежитлового приміщення»від 30.12.199р.  № 1353. Відповідно до умов даного договору позивачу  було надано в орендне користування нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 загальною площею 62,1 кв.м. ( в т.ч. колясочна та частина холу ІІ під»їзду) для розміщення магазину по продажу хліба та продуктів харчування.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 14 від 30.12.1999р. Орендодавець зобов'язаний у 3- денний термін після підписання цього договору надати орендарю на підставі ордеру приміщення по прийомо-здаточному акту, у якому вказати технічний стан приміщення під час здачі в оренду.

30.12.1999 року, на виконання п. 4.1. Договору № 14 від 30.12.1999р. Ватутінською РДА в м. Києві Приватному підприємцю ОСОБА_6 був виданий Ордер №169 на право заняття приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 62,1 кв.м.

01.02.2002р. між позивачем та Управлінням з питань майна Деснянської районної у місті  Києві державної адміністрації було укладено договір №1520 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень). Відповідно до якого Управління з питань майна Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації передало, а позивач прийняв в оренду, нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 62,1 кв.м.

29.12.2006р. Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією  від  було прийнято  розпорядження №1863 «Про надання в орендне користування нежитлових приміщень».

Відповідно до даного розпорядження  позивачу було надано дозвіл на укладення договору  оренди  приміщення  загальною площею 106, 6 кв.м., із яких:  72, 30 кв.м. на першому поверсі, 30,50 кв.м. рампа, ганок та 3,80 кв.м. місяця загального користування.

На виконання даного розпорядження  01.01.2007р. між Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс»(надалі відповідач -1) та позивачем  було укладено договір №1219 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва в оренду.

Відповідно до п. 2.1 даного договору об'єктом оренди  є :

нежитлове приміщення  загальною площею 72,30 кв.м. в т.ч. 1 поверх  72.30, місця загально користування 3,80 кв.м., крім того рампа –30,50 кв.м.

14.06.2007р. Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією  від  було прийнято  розпорядження №858 відповідно до якого  внесено зміни в розпорядження Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією  від  було прийнято  розпорядження №1863 від 29.12.2006р. «Про надання в орендне користування нежитлових приміщень». Відповідно до даних змін  позивачу  надано в орендне користування  нежитлове приміщення загальною площею 84, 2 кв.м., із яких: 72, 3 кв.м.  на першому поверсі, 8,1 кв.м. - рампа, 3,8 кв.м. місця загального користування.

На виконання даного розпорядження між  позивачем та відповідачем -1 було  14.06.2007р. підписано зміни до договору оренди №1219 від 01.01.2007р.

Відповідно до даних змін  сторони визначили, що об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 84, 20 кв.м., в т.ч. 1 поверх –72, 30 кв.м., місця загального користування –3,8 кв.м., рампа –98,10 кв.м.

           Спір виник внаслідок того, що на думку позивача п.п. 1.1, 2.1 договору №1219 від 01.01.2007р. , укладеного між  Комунальним підприємством “Житлорембудсервіс” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6,  з моменту укладення в частині площі орендованого приміщення 106,6 кв.м. та 84, 2 кв.м. у внесених у договір №1219 змінах від 14.06.2007р.  суперечать  Цивільному кодексу України  та Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки  в даних пунктах не вірно зазначено розмір  орендованого приміщення. Крім того, позивач зазначає, що  пункт 2.1 договору  суперечить ст. 795 Цивільного кодексу України та був укладений без наміру створення правових наслідків.

           Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача  не підлягають задоволенню з наступних підстав.

           Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендодавцями є:

          Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

          органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

         підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

 Згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Договір №1219 та зміни від 14.06.2007р.  до договору  №1219  було підписано та скріплено печаткою позивача без жодних застережень з його боку.

        При підписанні договору та змін до нього  позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у позивача більш чим через чотири  роки після внесення змін до договору  №1219.

         Підписуючи редакцію договору оренди №1219 та змін до нього позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

  Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Як встановлено судом, зміни від 14.06.2007р. внесені сторонами   до договору оренди №1219 від 01.01.2007р. на виконання розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 14.06.2007р.   №858 відповідно до якого  внесено зміни в розпорядження Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією  від  було прийнято  розпорядження №1863 від 29.12.2006р. «Про надання в орендне користування нежитлових приміщень». Відповідно до даних змін  позивачу  надано в орендне користування  нежитлове приміщення загальною площею 84, 2 кв.м., із яких: 72, 3 кв.м.  на першому поверсі, 8,1 кв.м. - рампа, 3,8 кв.м. місця загального користування.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

         З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання пунктів п.п. 1.1, 2.1 договору №1219 від 01.01.2007р. , укладеного між  Комунальним підприємством “Житлорембудсервіс” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6,  з моменту укладення в частині площі орендованого приміщення 106,6 кв.м. та 84, 2 кв.м. у внесених у договір №1219 змінах від 14.06.2007р. недійсними відсутні.

         Крім визнання недійсними пунктів п.п. 1.1, 2.1 договору №1219 від 01.01.2007р., укладеного між  Комунальним підприємством “Житлорембудсервіс” та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6,  з моменту укладення в частині площі орендованого приміщення 106,6 кв.м. та 84, 2 кв.м. у внесених у договір №1219 змінах від 14.06.2007р. позивач просить суд визнати орендовану за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 площу нежитлових приміщень (об»єкт оренди) за адресою: АДРЕСА_1  в загальному розмірі 76,10 кв.м.

          Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

          Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

          Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

          Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать  законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення права та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання цих прав; визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обраний позивачем спосіб захисту права не може бути використаний при розгляді цього спору та такий позов не може бути задоволений, оскільки згідно з ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України способи захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих способів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права повинен кореспондувати характеру допущеного невизнання, оспорювання або порушення права.

У відносинах між позивачем і відповідачем відсутнє будь-яке порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.

Крім того, заявлені позивачем вимоги  про визнання орендовану за позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 площу нежитлових приміщень (об»єкт оренди) за адресою АДРЕСА_1  в загальному розмірі 76, 10 кв.м. фактично є вимогами про встановлення фактів, що не входять в перелік спорів підвідомчих господарським судам.

            Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

             Відповідно до при приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача.

   Враховуючи наведене,  керуючись ст.ст. 32, 33, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позову відмовити повністю.

           Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу  України.

       Суддя                                                                        Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

15.02.2012р.