Постанова

від 15.02.2012 по справі 5010/98/2011-16/4-15/97

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5010/98/2011-16/4-15/97

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.12                                                                                           Справа  № 5010/98/2011-16/4-15/97

Львівський апеляційний господарський суд  у складі колегії:

головуючого-судді                                   Мурської Х.В.

суддів                                                         Давид Л.Л.

                                                                   Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання           Лісовській Н.В.

за участю представників:

від позивача –не з'явились ;

від відповідача –Назарук І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром", № 5-1/2884 від 14.12.2011р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2011 р. (повний текст складено та підписано 30.11.2011р.)

у справі № 5010/98/2011-16/4-15/97, суддя Деделюк Б.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив ІФ", м. Івано-Франківськ

до Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром", м. Івано-Франківськ

про визнання частково недійсним договору на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації, стягнення коштів в сумі 1418,28 грн. та зобов'язання відновити водопостачання

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Актив ІФ”, м. Івано-Франківськ, до Комунального підприємства “Івано-Франківськводоекотехпром”, м. Івано-Франківськ, про визнання частково недійсним договору № 1427 від 28.03.2006р., укладеного між сторонами у даній справі на відпуск та споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації, а також про стягнення коштів в сумі 1418,28грн., сплачених на підставі недійсних частин правочину - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2011р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2011р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2011р. у даній справі скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4-15/97 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив ІФ" до Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" задоволено частково. Визнано недійсними підпункти 2.2.4., 2.2.5., частину 3 підпункту 2.2.7. пункту 2 Договору на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації № 1427 від 28.03.2006 року, укладеного між Комунальним підприємством "Івано-Франківськводоекотехпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив ІФ". З Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром", вул. Ботанічна, 2, м. Івано-Франківськ, 76011, (ідентифікаційний код 32360815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив ІФ", вул. Незалежночсті, 154, м. Івано-Франківськ, 76014, (ідентифікаційний код 30610019) стягнуто 1 418 грн. 28 коп. як надмірно сплачених, 272 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.          В частині позовних вимог про  зобов'язання КП "Івано-Франківськводоекотехпром", вул. Ботанічна, 2, м. Івано-Франківськ, 76011, (ідентифікаційний код 32360815) за власний рахунок відновити водопостачання ТОВ "Актив ІФ", вул. Незалежночсті, 154, м. Івано-Франківськ, 76014, – провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, КП "Івано-Франківськводоекотехпром" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4-15/97 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої доводи скаржник мотивує тим, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи. Зокрема, покликається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом у даній справі. Оскільки, відповідач звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності, то підстави для задоволення позовних вимог –відсутні. Окрім того, зазначає про те, що узгоджена сторонами договору штрафна санкція, відповідає вимогам ст. 231 ГК України та не суперечить нормам чинного законодавства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у ньому.

В судових засіданнях 01.02.2012р. та 15.02.2012р. представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач участі уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи те, що розгляд справи відкладався з метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, ухвалою суду від 01.02.2012 р. участь представників сторін обов'язковою не визнавалась, додаткові докази не витребовувались,  судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2006р. між сторонами у справі було укладено Договір №1427, відповідно до якого Відповідач зобов'язувався забезпечувати об'єкти позивача питною водою в розмірі встановленого ліміту в об'ємі 108 м.куб. на рік, а також приймати, транспортувати та очищати стічні води по діючих  тарифах, а позивач, в свою чергу, - проводити розрахунок за надані йому послуги у спосіб і ціною, визначеними Договором.

Відповідно до підпунктів  2.2.4 та 2.2.5 пункту 2 Договору, позивач зобов'язувався споживати питну воду в межах квартальних об'ємів визначених п.2.1.1 договору, а у разі невиконання п.2.1.1 договору, сплачувати неустойку (штраф) в розмірі 400% вартості води спожитої понад встановлений в п.2.1.1 квартальний об'єм.

Підпунктом 2.2.7 Договору передбачено, що у разі недостатньої суми  проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання  в повному обсязі, то відповідно до п.3, у  третю чергу сплачується неустойку (штраф) спожитої понад встановлені п.2.1.1 квартальні об'єми води починаючи з заборгованості, яка виникла першою, і т.д. до повного погашення заборгованості по даному виду платежу.

Позивач, вважаючи, що вищевказані пункти  Договору не  відповідають вимогам закону, звернувся до суду з позовом у даній справі.

При прийнятті рішення, місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що відповідність спірних умов договору законодавству на час його укладання, без урахування і тієї обставини, що його дія продовжувалась кожен рік, і, за твердженням відповідача, він є чинним і на теперішній час, не можна визнати  законними і обґрунтованими. При цьому, місцевий господарський суд керувався рекомендаціями ВГСУ, викладеними в його постанові від 27.07.2011р.

Оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4-15/97  –залишити без змін, виходячи з наступного.

Укладаючи Договір сторони визначали свої відносини врегульованими, зокрема, "Правилами користування системами  комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України" та "Правилами прийняття стічних вод у комунальну систему каналізації м. Івано-Франківська".

Дотримання "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України", затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 22.07.1994 року за № 165/377, є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності  та водоканалу.

Відповідно до п. 9.5 цих Правил споживач не має права збільшувати витрату води понад встановлені норми та затверджені ліміти.

Відповідальність за це визначалась постановою Ради Міністрів Української РСР від 14.04.1979 року  № 196, якою встановлено, що плата за питну воду з водопроводів, витрачену підприємствами і організаціями понад затверджені ліміти, проводиться у п'ятикратному розмірі до встановлених тарифів на питну воду.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, на час укладання Договору № 1427 (28.03.2006 року) постанову Ради Міністрів Української РСР від 14.04.1979 року було скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 року № 1788, і плата за питну воду понад затверджені ліміти не встановлювалась, а затвердженні наказом Міністерства з питань житлово-комунальному господарства України від 27.06.2008 року № 190 "Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України" замість Правил, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65, обмежень у використанні води  не встановлюють.

Зокрема, п. 3.1 Правил  № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку, а у разі безпідставного водовикористання за пропускною спроможністю труби.

За Правилами договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Зазначені законодавчі акти визначають істотною умовою договору, зокрема, і відповідальність сторін за його порушення.

Як правомірно встановлено судом, відповідач, встановлюючи відповідальність споживача за перевищення ліміту споживання не вправі вимагати від останнього відповідальності за дії, які за нормативними документами, що регулюють права та зобов'язання учасників спірних відносин.

Крім того, не можна погодитись із передбаченим у п. 2.2.7 Договору правом відповідача самостійно визначати обсяги відповідальності споживача за порушення договору та спрямовувати кошти на погашення в першу чергу неустойки, а в останню чергу заборгованості за воду, так як платежі та їх призначення визначає платник, обсяги своєї відповідальності споживач вправі визнати лише самостійно, а при відсутності такої згоди, спір вирішується судом.

Відтак, відповідність спірних умов Договору законодавству на час його укладання, без урахування зокрема і тієї обставини, що його дія продовжувалась кожен рік і за твердженням відповідача він є чинним і на теперішній час, не можна визнати законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою ст. 203  цього Кодексу.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до вимог ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини  правочину  не  має  наслідком недійсності  інших  його  частин і правочину в цілому,  якщо можна припустити,  що правочин був би вчинений і без включення до  нього недійсної частини.

З врахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом у даній справі, є безпідставними, з огляду на наступне.

30 березня 2010р. позивач листом № 8 (а.с. 13, т І) звернувся до відповідача, яким просив, зокрема, збільшити обсяги постачання води, виключити з Договору № 1427 п.  2.2.5., у зв'язку з втратою чинності Наказу Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65, яким було встановлено, зокрема, відповідальність за використання води понад встановлені ліміти та провести перерахунок сплачених товариством коштів в чотирикратному розмірі.

У відповідь на вказаний лист, відповідач листом від 08.04.2010р. (а.с. 14, т І) відмовив позивачу щодо виключення з Договору № 1427 п.  2.2.5. та в перерахунку сплачених товариством коштів в чотирикратному розмірі.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність –це строк , у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа дізналась або мала довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З врахуванням вказаних обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення за захистом порушеного права, оскільки лише в березні 2010р. позивач просив відповідача провести перерахунок сплачених Товариством коштів в чотирикратному розмірі за понадлімітне споживання води за період жовтень 2008р.- червень 2009р., покликаючись при цьому на те, що Наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65, яким було встановлено відповідальність за використання води понад встановлені ліміти, втратив чинність в червні 2008р.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи рахунків-фактур, виставлених позивачу до оплати (а.с. 25-27, т. І), відповідач в лютому 2009р. нарахував позивачу за перерозхід ліміту за 4 квартал 2008р. - 462, 34 грн., в травні 2009р. –за 1 квартал 2009р. –482, 82 грн., в вересні 2009р. –за другий квартал 2009р. –473, 12 грн., що в сукупності становить 1 418 грн. 28 коп., які позивач просить стягнути з відповідача як сплачені на підставі недійсних частин правочину.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає безпідставними твердження скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення  позовних вимог, оскільки відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність заявленого позову.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2011р. у справі № 5010/98/2011-16/4-15/97 залишити без змін, апеляційну скаргу  -  без задоволення.

2.          Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи  повернути місцевому господарському суду.

       Головуючий суддя                                                                                   Мурська Х.В.

       Суддя                                                                                                          Давид Л.Л.

       Суддя                                                                                                          Кордюк Г.Т.