Рішення

від 02.10.2008 по справі 10/22пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/22пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.08                                                                                 Справа № 10/22пд

За позовом Приватного підприємства "Техно –торговий центр "Укрпром -  Консоль", м. Луганськ

до Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору частково недійсним

Суддя  Мінська Т.М.

в присутності  представників  сторін:

від позивача –Щербак Н.Ф., довіреність  б/н від 11.04.08.;

від відповідача –Яловєга О.Г., спеціаліст - юрисконсульт, довіреність № 01-16/84 від 26.02.08.

           Суть спору:  заявлена вимога про визнання повністю недійсною ст. 4 Договору № 374 від 17.05.2007р., укладеного між ПП "Техно –торговий центр "Укрпром -  Консоль" та Відділу реклами Луганської міської ради.   

          Відповідач проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві від 28.07.2008р. № 01-16/361.

           Відповідно  до ст. 22  ГПК України  позивач  надіслав  зміни  до позовної заяви  б/н  і  дати  (отримано  судом  16.09.2008р),  які за  своєю  природою  є зміною предмету  позову.  

           Позивач  просить  визнати   Договір   № 374  «Про  надання  в  тимчасове  користування  і  використання місць, для  розташування  спеціальних конструкцій  (що використовуються  для розміщення  рекламоносіїв),  які  перебувають  в  комунальній  власності  територіальної громади м. Луганська»,  укладений  між сторонами  17.05.2007р.  недійсним  повністю з моменту  його укладення.   

           Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників  сторін, суд                        

в с т а н о в и в:

Між сторонами у справі, 17.05.07, укладено договір про надання в  тимчасове  користування  та  використання  місць  для  розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська №  374 (надалі  -  Договір), за умовами якого “Робочий орган” (відповідача  у справі) надав “Користувачу”( позивачу   у справі)  в тимчасове користування рекламні місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська,  для розташування рекламних засобів.

Порядок  та  умови  внесення  плати  за тимчасове  користування  місцями  розташування  рекламних засобів, перебувають  в  комунальній  власності  територіальної громади м. Луганська  врегульовано  статтею   4  Договору.   

           Зокрема,  пунктом   4.2. Договору  передбачено,  що  плата за  тимчасове  користування  місцями  розташування  рекламних засобів,     перебувають  в  комунальній  власності  територіальної громади м. Луганська  визначається  згідно Порядку,  встановленому  рішенням  виконавчого комітету  Луганської міської ради і  складає  12232,04 грн.,  в  тому  числі  20 %  ПДВ  2038,67 грн.,  місяць (розрахунок  на  додатку  № 2).    

            Інші  пункти  Договору  не  стосуються  розміру  вищезазначеної  плати.

 Позивач  в  обґрунтування  своїх  вимог посилається  на  ст. ст. 203, 215,  217, 628, 638,   Цивільного кодексу  України (надалі –ЦК України),  і  вважає,  що  визнання  недійсним  акту  органу  місцевого самоврядування,  на  якому  ґрунтувалась  угода,   є  підставою визнання недійсною  цієї  угоди,  а  саме  позивач  зазначає,  що Постановою  Ленінського районного  суду  м. Луганська  від  14.08.2007р.  по  справі    № 2"а"-642/2007,  яка  залишена  без змін  ухвалою  Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007р. по справі № 2"а"-3633/2007,  скасовано   рішення  виконавчого комітету  Луганської міської ради  від 115  від  13.04.2007р.,  яким  керувався  відповідача  при нарахуванні  оплати  за  користування  рекламними засобами,  а  також  позивач  зазначає,  що  договір  суперечить  п.  32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами,  затверджених  постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

Відповідач  на  обґрунтування  своїх заперечень проти позову  зазначає:

Договір  №  374  від 17.05.2007р. було розірвано рішенням   Господарського суду Луганської області від  07.02.2008р.  по справі № 2/568,  залишеним  без змін  постановою Вищого господарського суду України,  відтак  відповідач  вважає, що на даний  час  предмет спору  відсутній.     

Щодо суті  вимог  відповідач  зазначає наступне:

Можливість  визначення  змісту  договору  на  основі  вільного волевиявлення,  коли  сторони мають право  погоджувати на свій  розсуд  будь-які умови  договору, що не суперечить  законодавству,  передбачена  ст. 179  ГК України, ст.ст.  627, 628, 632 ЦК України.  

Договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067.

Відповідно до  ст.  215 ЦК України  підставою  недійсності  правочину  є  недодержання  в  момент  вчинення  правочину  стороною  вимог,  які  встановлені  частинами  першою –третьою,  п'ятою  ст.  203 ЦК України,  а  Договір  укладений   належним чином  відповідно до вимог  законодавства,  на  виконання  Постанови  Кабінету Міністрів  України  № 2067 від 29.12.2003р.,  рішення  виконавчого комітету  Луганської міської ради  від  30.06.2004р. № 21/25.  

Відповідач  вважає,  що  скасування  у  судовому  порядку  рішень виконавчого комітету  Луганської міської ради  про  порядок  плати,  не є підставою  для  визнання  недійсним Договору, оскільки   Договір  є  обов'язковим  для  виконання.           

           Дослідивши  всі обставини  справи  суд  визнав позовні  вимоги  обґрунтованими  з огляду на наступне:

Правовідносини сторін регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

           Пунктом 32 типових правил встановлено, що плата   за  тимчасове  користування  місцем  розташування рекламних  засобів,  що   перебуває   у   комунальній   власності, встановлюється   у   порядку,   визначеному   органами   місцевого самоврядування,  а місцем,  що перебуває у державній або приватній власності,   -   на   договірних  засадах  з  його  власником  або    уповноваженим  ним  органом  (особою).  При  цьому   площа   місця  розташування   рекламного   засобу   визначається  як  сума  площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки  завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу.  Для неназемного  та  недахового  рекламного  засобу площа  місця  дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

           З   вищевказаного  вбачається, що  плата  за  тимчасове  користування  місцем  розташування рекламних  засобів,  що   перебуває   у   комунальній   власності,  не  є  договірною,  тобто не  може  бути  вільно передбачена  умовами  договору  на розсуд  сторін.   

Вищевказаним Законом та Правилами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому у даному випадку до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Укладення  договору  між  сторонами  є  правом  сторін,  але   плата   за  тимчасове  користування  місцем  розташування рекламних  засобів,  що   перебуває   у   комунальній   власності,  не  може  бути  встановлена  на розсуд  сторін.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

          Ст.  632 ЦК України  передбачено, що ціна  в  договорі  встановлюється  за  домовленістю  сторін.  У  випадках,   встановлених  законом,   застосовуються  ціни  (тарифи,  ставки  тощо),  які  встановлюються або  регулюються  уповноваженими  органами  державної влади або  органами  місцевого самоврядування.      

           Статтею 40 Закону  України  «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено,  що  виконавчі органи   сільських,  селищних,  міських  рад,  крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм   законом повноваження.

Згідно з правилами ст.16 Закону України «Про рекламу» виконавчі органи міських рад, здійснюючи свою компетенцію при розміщенні розповсюджувачами зовнішньої реклами, зобов'язані діяти в порядку та на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином,  при  укладенні  Договору сторони   договору  не  були  вільними  у  визначенні  ціни  (плати),  яка  визначалась  відповідно  до  вищевикладених  актів  законодавства,  а  повинні  були дотримуватись цих актів.   

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до переліку яких віднесено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

В  спірному  договору  відсутнє посилання  на  конкретне  рішення   виконавчого комітету  Луганської міської ради  від 115  від  13.04.2007р.,  але  з  розрахунку  (додаток  № 2 до договору)  вбачається, що  розрахунок  здійснено  згідно  умов  даного рішення.

Крім  того,  даний  розрахунок  плати   здійснено з порушенням  умов  п. 32  типових  правил.   Ціна  (плата)  є  істотною умовою договору,  без  якої  неможливе  укладення  договору,  відтак  недійсність  окремої частини  договору  тягне  недійсність його в цілому.      

Доводи  відповідача  щодо  відсутності  предмету  позову  відхиляються,  оскільки  припинення  дії  договору  не  позбавляє  позивача  на  звернення  з позовом про  визнання  його недійсним.  

За таких  обставин,  Договір   № 374  від 17.05.2007р.  визнається  недійсним  з моменту  укладення.  Питання  щодо  застосування  наслідків  недійсності  правочину не  вирішується,     з огляду  на  положення  п.  3  ст. 207 ГК України,  

Згідно  ст.  49   ГПК  України  судові  витрати  покладаються  на відповідача.  Відповідно  до  ст. 85  ГПК  України  за  згодою сторін  у судовому  засіданні  оголошено вступну і резолютивну  частини рішення.

На  підставі  викладеного  та   керуючись  ст.ст.    44, 49,   82, 84, 85   ГПК  України,   суд    

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити повністю.

           2.  Визнати недійсним  Договір   № 374  «Про  надання  в  тимчасове  користування  і  використання місць, для  розташування  спеціальних конструкцій  (що використовуються  для розміщення  рекламоносіїв),  які  перебувають  в  комунальній  власності  територіальної громади м. Луганська»,  укладений  між сторонами  17.05.2007р.   з моменту  його укладення.   

          3. Стягнути з відділу  реклами  Луганської міської ради,  м. Луганськ, вул. Коцюбинського,  14,  код 34791800  на  користь  Приватного підприємства  «Техно - торговий центр «Укрпром-Консоль»,  м. Луганськ,  вул. Рабочая,  25,  код  33432760  витрати по  сплаті  державного мита  в сумі  85 грн.,   витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., видати наказ після  набрання  рішенням  законної  сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його  підписання відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.   

 Рішення  підписано  07.10.2008 р.

          Суддя                                                                                       Т.М.Мінська