Постанова

від 10.03.2009 по справі 10/22пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/22пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 березня 2009 р.                                                                                    № 10/22пд  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль”, м. Луганськ (далі – ПП “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль”)

на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.12.2008

зі справи № 10/22пд

за позовом ПП “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль”

до відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ (далі –Відділ реклами)

про визнання договору недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

ПП “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль” –Щербака М.Ф.,

Відділу реклами –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПП “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом (з урахуванням його подальшого уточнення) до Відділу реклами про визнання недійсним договору оренди місць розміщення зовнішньої реклами.

Рішенням господарського суду Луганської області від 02.10.2008 (суддя Мінська Т.М.) позов задоволено. В обґрунтування рішення суду зазначено, що порядок визначення ціни оспорюваного договору ґрунтується на акті органу місцевого самоврядування,  який рішенням суду в іншій справі визнано протиправним.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 (колегія суддів у складі: суддя Бойченко К.І. –головуючий, судді Єжова С.С., Журавльова Л.І.) зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. У прийнятті цієї постанови апеляційний господарський суд виходив з того, що фактичне виконання оспорюваного договору, яке має безповоротний характер, дає підстави для припинення та визнання недійсним цього договору лише на майбутнє, але на момент вирішення даного спору рішенням суду в іншій справі договір вже припинено.

Відділ реклами звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема частини третьої статті 207  Господарського кодексу України (далі –ГК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими  інстанціями  фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Господарськими судами  у справі встановлено, що:

- 17.05.2007 Відділом реклами та ПП “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль” укладено договір № 374 про надання в тимчасове користування місць, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, для розташування спеціальних конструкцій (далі –Договір);

- у підпункті 4.2 пункту 4 Договору зазначено, що розмір плати за користування всіма місцями, які надані у користування, визначається згідно з порядком, встановленим рішенням Луганської міської ради, і складає                12232,04 грн. на місяць, у тому числі податок на додану вартість у розмірі               20 % – 2 038,67 грн. (розрахунок плати –додаток № 2 до Договору);

- розмір орендної плати, відображений у підпункті 4.2 пункту 4 Договору, визначався на підставі Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності м. Луганська, встановленим рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.2007 № 115;

- постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради 13.04.2007 № 115, зокрема, в частині визначеного цим рішенням Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, визнано протиправним та скасовано;

-  рішенням господарського суду Луганської області від 07.02.2008 у справі № 2/568пд, яке набрало законної сили, Договір розірвано.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для визнання Договору недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України): встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом припису статті 35 ГПК України встановлений судовим рішенням в іншій справі факт, зокрема, незаконності рішення органу місцевого самоврядування є преюдиціальним у вирішенні господарського спору.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини третьої статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Тому визнання недійсними умов договору, згідно з якими визначається ціна договору, є підставою для  визнання договору недійсним вцілому.

Разом з тим,  частиною третьою статті 207 ГК України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Системний аналіз норм ЦК України, якими врегульовано питання щодо договорів найму (оренди), дозволяє дійти висновку про те, що до даного виду договорів неможливо застосувати реституцію в частині виконаних зобов'язань. Отже, згідно з  наведеним приписом частини третьої статті 207 ГК України частково виконаний договір найму (оренди) може бути припинено  і відповідно визнано недійсним лише на майбутнє. Таким чином, виконання сторонами договірних зобов'язань не дає підстав для визнання недійсним договору у виконаній частині.

Відповідну правову позицію наведено в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999               № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.

Разом з тим, господарськими судами у справі встановлено, що рішенням господарського суду Луганської області від 07.02.2008 у справі № 2/568 пд Договір розірвано, тобто припинено його на майбутнє з моменту фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, і передбачені законом підстави для її скасування  відсутні.

Керуючись статтями 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 зі справи № 10/22пд залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства “Техно-торговий центр “Укрпром-Консоль” –без задоволення.

Суддя                                                                                                 В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов