Постанова

від 09.12.2008 по справі 10/22пд

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/22пд

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.12.2008  року                                                                      Справа № 10/22пд

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Бойченка К.І.

суддів          Єжової С.С.

          Журавльової Л.І.

секретар

судового засідання:                                Шабадаш Д.С.

за участю представників:

від  позивача:                               -повноважний представник не прибув;

від  відповідача:                                -Яловєга О.Г., головний спеціаліст –юрисконсульт відділу

реклами Луганської міської ради, дов. №01-16/83 від 26.02.08;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу:                              Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

на рішення          

господарського суду                    Луганської області

від                                                  02.10.08

по справі                                        №10/22пд (суддя –Мінська Т.М.)

за позовом:                                        Приватного підприємства „Техно –торговий центр

„Укрпром-Консоль”, м. Луганськ

до відповідача:                              Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

про                                                  визнання договору частково недійсним

В С Т А Н О В И В:

          У червні 2008 року Приватне підприємство „Техно –торговий центр „Укрпром-Консоль”, м. Луганськ (далі за текстом - позивач), звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою з вимогами про визнання у повному обсязі пункту 4 договору №374 від 17.05.07 про надання в тимчасове користування та використання місць, для розташування спеціальних конструкцій  (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади              м. Луганська, укладеного між позивачем та Відділом реклами Луганської міської ради,       м. Луганськ (далі за текстом - відповідач).

          В процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції позивач відповідно до        ст. 22 Господарського процесуального кодексу України  надав зміни до позовної заяви від  16.09.08 б/н,  які за  своєю  природою є зміною предмету  позову, та просить  визнати   договір   №374  про надання в тимчасове користування та використання місць, для розташування спеціальних конструкцій  (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади              м. Луганська,  укладений  між сторонами  у даній справі 17.05.07 недійсним  повністю з моменту  його укладення.   

          Рішенням господарського суду Луганської області від 02.10.08 у справі №10/22пд позов задоволений у повному обсязі, а саме: визнано недійсним договір №374 про надання в тимчасове користування та використання місць, для розташування спеціальних конструкцій  (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладений між сторонами у даній справі 17.05.07 з моменту його укладання; з відповідача на користь позивача стягнуто витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.  00 коп.          

Дане рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

-положеннями ст.ст. 203, 215, 632, 648 Цивільного кодексу України, п.  3  ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 16 Закону України „Про рекламу”, п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.03, ст. 40 Закону  України  “Про місцеве самоврядування в Україні”;

-Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами; положеннями цього Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

         -пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами встановлено, що плата   за  тимчасове  користування  місцем  розташування рекламних  засобів,  що   перебуває у комунальній   власності, встановлюється у порядку, визначеному   органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності,  -  на договірних  засадах з його власником або уповноваженим  ним  органом (особою).  При  цьому   площа   місця  розташування   рекламного   засобу   визначається  як  сума  площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки  завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину;

          -з цього  вбачається, що  плата  за  тимчасове  користування  місцем  розташування рекламних  засобів,  що   перебуває   у   комунальній   власності,  не  є  договірною,  тобто не  може  бути  вільно передбачена  умовами  договору  на розсуд  сторін;   

-Законом України „Про рекламу” та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами не визначено порядок укладення договорів з предмету тимчасового користування місцем розташування зовнішньої реклами, тому, у даному випадку, до цих відносин застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України;

-укладення договору між сторонами є правом сторін, але плата за тимчасове  користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній   власності, не  може  бути  встановлена  на розсуд  сторін;

-зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту; ціна  в  договорі  встановлюється  за  домовленістю  сторін.  У  випадках,   встановлених  законом,   застосовуються  ціни  (тарифи,  ставки  тощо),  які  встановлюються або  регулюються  уповноваженими  органами  державної влади або  органами  місцевого самоврядування;     

-при  укладенні  договору сторони   договору  не  були  вільними  у  визначенні  ціни  (плати),  яка  визначалась  відповідно  до  актів  законодавства,  а  повинні  були дотримуватись цих актів;   

-стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до переліку яких віднесено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України;

-в  спірному  договорі  відсутнє посилання  на  конкретне  рішення   виконавчого комітету  Луганської міської ради  №115  від  13.04.07,  але  з  розрахунку  (додаток  №2 до договору)  вбачається, що  розрахунок  здійснено  згідно  умов  даного рішення;

-даний  розрахунок  плати   здійснено з порушенням  умов  п. 32  типових  правил.   Ціна  (плата)  є  істотною умовою договору,  без  якої  неможливе  укладення  договору,  відтак  недійсність  окремої частини  договору  тягне  недійсність його в цілому;    

-доводи  відповідача  щодо  відсутності  предмету  позову  відхиляються,  оскільки  припинення  дії  договору  не  позбавляє  позивача  на  звернення  з позовом про  визнання  його недійсним;

-тому,  договір   №374  від 17.05.07  визнається  недійсним  з моменту  укладення.  Питання  щодо  застосування  наслідків  недійсності  правочину не  вирішується,  з огляду  на  положення  п.  3  ст. 207 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 02.10.08 у справі №10/22пд, відповідач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 15.10.08 №01-16/508, у якій просить згадане рішення скасувати та прийняти нове рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на те, що, на його думку:

-при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неправильно та неповно досліджені докази і встановлені обставини справи;

-висновок позивача та господарського суду Луганської області про те, що у зв'язку зі скасуванням рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.07 №115, яким було затверджено порядок оплати, можливо визнати недійсним договір №374 від 17.05.07 є незаконним, оскільки згаданий договір укладений між позивачем та відповідачем, а також пункт  4.2 цього договору, яким була встановлена ціна, не містить посилань на скасоване рішення виконавчого комітету, а лише констатує юридичний факт, який існував на момент укладання спірного договору, тому не може порушувати прав та законних інтересів позивача так саме, як і весь договір в цілому;

-підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою ст. 203 Цивільного кодексу України;

-договір між сторонами у даній справі був укладений належним чином, відповідно до вимог законодавства (ст.ст. 626, 627, 628, 632, 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України), на виконання постанови Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.03 та рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 30.06.04 №21/25; при укладанні цього договору сторонами була досягнута згода відповідно до всіх істотних умов договору, а саме: предмета, ціни та строку його дії, що підтверджується підписами сторін, посвідченими печатками на договорі, актом приймання-передачі;

-ніхто не примушував позивача підписувати договір на платне тимчасове користування місцями під розміщення рекламоносіїв, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, та отримувати дозволи на розміщення зовнішньої реклами;

-відповідно до договору №374 від 17.05.07 сторони за ним прийняли на себе відповідні зобов'язання, передбачені розділом 3 цього договору, а згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства;

-дозвіл на розміщення зовнішньої реклами являє собою надання права на розміщення зовнішньої інформації про особу чи товар, яка призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїзною частиною вулиць і доріг;

-самі місця розташування рекламних засобів, що є власністю територіальної громади міста Луганська, у відповідності до законодавства повинні надаватись на підставі договору (згідно з рішенням Луганської міської ради №21/25 від 30.06.04), оскільки за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України). В даному випадку, при укладанні договору відповідач керувався загальними положеннями про найм, оскільки законодавство про рекламу унеможливлює укладання договору на оренду земельної ділянки (обмеження строку, на який видається дозвіл п. 23 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, а також порядок його надання та скасування тощо), що регулюється земельним законодавством; аналогічні положення щодо плати встановлені Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами;

-обов'язковою умовою видачі дозволу та його дії є договір на платне тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, ініціатива якого покладається на заявника. У разі відсутності договору на тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу, повинно відбуватись скасування відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами;

-суд першої інстанції, прийнявши оскаржуване рішення, порушив положення статті 762 Цивільного кодексу України та пункти 11, 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, а тому, на думку відповідача, позивач безкоштовно користувався майном територіальної громади міста Луганська.

Позивач за відзивом від 05.11.08 б/н на апеляційну скаргу відповідача, який подав до Луганського апеляційного господарського суду, заперечив проти доводів відповідача, викладених у його апеляційній скарзі та просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду Луганської області –без змін.

Повноважні представники позивача у судове засідання, яке відбулося 09.12.08, не прибули, хоча усі сторони у даній справі були повідомлені Луганським апеляційним господарським судом про час, дату та місце цього судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали даної справи.

Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 17.10.08 відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ, №01-16/508 від 15.10.08 на рішення господарського суду Луганської області від 02.10.08 у справі №10/22пд призначено судову колегію у складі: головуючий суддя –Бойченко К.І., суддя –Єжова С.С., суддя –Журавльова Л.І.

У судовому засіданні 11.11.08 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 20.11.08 об 11 годині 00 хвилин.

          Згідно з ч. 2 ст. 99  Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

          Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.   

          Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши пояснення та доводи   представника відповідача у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, оцінивши надані сторонами докази у сукупності, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  відповідача підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарським судом Луганської області, 17.05.07 між сторонами у даній справі укладено договір про надання в  тимчасове  користування  та  використання  місць  для  розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська № 374 (надалі за текстом -   договір), за умовами якого “Робочий орган” (відповідач  у справі) надає “Користувачу” (позивачу   у справі)  в тимчасове користування рекламні місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, для розташування рекламних засобів.

Відповідно до пункту 4.2 договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, визначається згідно з порядком, встановленим рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради, та становить 12232 грн. 04 коп. на місяць (розрахунок у додатку №2 до договору).

Розмір плати за договором, який є його істотною умовою, визначено згідно з Порядком плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська (далі за текстом - Порядок), затвердженим рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 13.04.07 №115.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 203, 215,  217, 628, 638 Цивільного кодексу  України  і  вважає,  що  визнання  недійсним  акту  органу  місцевого самоврядування, на  якому ґрунтувалась  угода, є підставою визнання недійсною цієї угоди,  а  саме:  позивач  зазначає, що постановою  Ленінського районного  суду  м. Луганська  від  14.08.07  у  справі №2"а"-642/2007,  яка  залишена  без змін  ухвалою  Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.07 у справі         №2"а"-3633/2007,  скасовано   рішення  виконавчого комітету  Луганської міської ради №115 від 13.04.07, яким  керувався  відповідач  при нарахуванні  оплати  за  користування  рекламними засобами, а  також позивач зазначає,  що  договір  суперечить  п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених  постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.03 (далі за текстом –Типові правила).

В  спірному  договорі  відсутнє посилання на конкретне рішення виконавчого комітету  Луганської міської ради  №115  від 13.04.07,  але  з  розрахунку  (додаток  № 2 до договору)  вбачається, що  розрахунок  здійснено  згідно  умов  даного рішення, що не спростовано сторонами у даній справі.

Умовами п. 2.1 договору сторони встановили строк його дії –до 17.05.08.

Згідно з п. 4.3 договору плата за тимчасове користування місцями сплачується з наступного дня прийняття рішення виконавчим комітетом Луганської міської ради про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Луганську щомісячно до 20 числа звітного календарного місяця.

Відповідач  на  обґрунтування  своїх заперечень проти позову  зазначає, що договір  №374 від 17.05.07 було розірвано рішенням  господарського суду Луганської області від  07.02.08  у справі № 2/568,  залишеним  без змін  постановою Вищого господарського суду України,  відтак  відповідач  вважає, що на даний  час  предмет спору  відсутній.     

          Як слідує з матеріалів даної справи і встановлено судом першої інстанції, постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 14.08.07 у справі               №2"а"-642/2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.07, Порядок визнано протиправним і скасовано.

          У прийнятті рішення зі справи суд першої інстанції виходив з протиправності Порядку на момент його затвердження та пов'язаної з цим невідповідності пункту 4.2 договору приписам пункту 32 Типових правил.

          Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що зі змісту договору випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, поза як використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.

          Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з пунктом 3.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання.

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє.

Крім того, рішенням господарського суду Луганської області від 07.02.08 у справі №2/568пд, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.07.08, вирішено розірвати оспорюваний договір.

Тобто, на момент звернення позивача з позовом (24.06.08) у даній справі (№10/22пд), оспорюваний договір вже припинив дію.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позов до задоволення не підлягає, а тому судовою колегією оскаржуване рішення господарського суду Луганської області від 02.10.08 у даній справі скасовується з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  у сумі 118 грн. 00 коп. за позовом та витрати по сплаті державного мита у сумі 42 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покладаються на позивача у справі –Приватне підприємство „Техно - торговий центр ”Укрпром - Консоль”, м. Луганськ.

Згідно з п.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.93 відповідачу  –Відділу реклами Луганської міської ради, вул. Коцюбинського,    буд. 14, кім. 117, м. Луганськ, 91000, ідентифікаційний код №34791800, слід повернути з Державного бюджету України зайве сплачене при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 42 грн. 50 коп. за платіжним дорученням №113 від 15.10.08, яке знаходиться у матеріалах справи №10/22пд.

У судовому засіданні за згодою представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

          Керуючись ст. ст. 43, 47, 49, 85, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

                    1.Апеляційну скаргу Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,         №01-16/508 від 15.10.08 на рішення господарського суду Луганської області від 02.10.08 у справі №10/22пд задовольнити.

          2.Рішення господарського суду Луганської області від 02.10.08 у справі №10/22пд скасувати.

          3.Прийняти нове рішення.

          4.У задоволенні позову відмовити.

5.Стягнути з Приватного підприємства „Техно–торговий центр „Укрпром –Консоль”, вул. Дьоміна, буд. 4, м. Луганськ, 91005 (вул. Робоча, буд. 25, м. Луганськ, 91005), ідентифікаційний код №33432760, на користь Відділу реклами Луганської міської ради, вул. Коцюбинського, буд. 14, кім. 117, м. Луганськ, 91000, ідентифікаційний код №34791800, витрати по сплаті державного мита у розмірі 42 грн. 50 коп. за апеляційною скаргою.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

          6.Повернути Відділу реклами Луганської міської ради, вул. Коцюбинського, буд. 14, кім. 117, м. Луганськ, 91000, ідентифікаційний код №34791800, з Державного бюджету України, рахунок №31118095700006, код бюджетної класифікації 22090200, банк - УДК у              м. Луганську ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код - 24046582, зайве сплачене при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 42 грн. 50 коп. за платіжним дорученням №113 від 15.10.08, яке знаходиться у матеріалах справи №10/22пд.

Підставою повернення з Державного бюджету України державного мита є дана постанова, засвідчена гербовою печаткою Луганського апеляційного господарського суду.    

          Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

          Головуючий суддя                                                             К.І. Бойченко

Суддя                                                                                С.С. Єжова

Суддя                                                                                          Л.І. Журавльова