Постанова

від 24.10.2006 по справі 6/137-1938

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

24.10.06                                                                                          

Справа  № 6/137-1938

ПОСТАНОВА

Львівський

апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                           Скрутовського П. Д.

суддів                                      Онишкевича В.

В.

Слуки М. Г.    

Розглянувши апеляційну скаргу

ТзОВ «Міжгосподарська пересувна механізована колона № 22», с. Біла № 3 від

26.06.2006 р.

на рішення  господарського суду

Тернопільської  області  від 14.06.2006 р.

у справі №

6/138-1938 

за позовом

Управління з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від

наслідків аварії на ЧАЕС Тернопільської обласної державної адміністрації

до відповідача 1 ТзОВ

«Міжгосподарська пересувна механізована колона № 22», с. Біла

до відповідача 2 Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Тернопіль

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління

Міністерства надзвичайних ситуацій України в Тернопільській області

про визнання

недійсним договору дарування та повернення захисної споруди

за участю представників сторін:

від позивача

-явка необов'язкова -Куліш П. Р. -начальник відділу захисту населення і

територій (довіреність № 1-03/682 від 02.10.2006 р.)

від відповідача 1 (скаржника) -явка

необов'язкова -ОСОБА_2 -представник (довіреність б/н від 23.05.2006 р.)

від відповідача 2 -явка

необов'язкова -ОСОБА_2 -представник (довіреність б/н від 23.05.2006 р.)

від третьої особи -явка

необов'язкова -не з'явився

Розпорядженнями голови Львівського

апеляційного господарського суду від 30.08. та 03.10.2006 р. склад колегії

суддів змінювався у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Слуки М. Г.

Представникам сторін роз'яснені

права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотань про відвід

суддів не поступало. Згідно клопотання сторін, технічна фіксація судового

процесу не здійснювалась, ведеться протокол судового засідання.

Ухвалою Львівського апеляційного

господарського суду від 07.07.2006 р. розгляд справи було призначено на

30.08.2006 р. У зв'язку з відсутністю у матеріалах справи доказів вручення

ухвали про призначення справи до розгляду у судовому засіданні 30.08.2006 р.

розгляд справи було відкладено до 03.10.2006 р., а у судових засіданнях 03, 10,

17.10.2006 р. оголошувались перерви до 24.10.2006 р. для надання можливості

представнику скаржника надати додаткові документи, необхідність витребування

яких виникла при дослідженні доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Рішенням господарського суду

Тернопільської області від 14.06.2006 р. у справі № 6/138-19-1938 за позовом

Управління з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від

наслідків аварії на ЧАЕС Тернопільської обласної державної адміністрації до

ТзОВ «Міжгосподарська пересувна механізована колона № 22»та Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору Управління Міністерства надзвичайних

ситуацій України в Тернопільській області про визнання недійсним договору

дарування та повернення захисної споруди позов задоволено частково, визнано

недійсним укладений між відповідачами договір дарування від 27.12.2004 р. 7/50

частини адміністративного будинку з виробничими будівлями і спорудами, а саме

бомбосховище із бетону та цегли загальною площею 479, 4 кв. м, ОСОБА_1

зобов'язано повернути 7/50 частин будинку, придбаних за вищезгаданим договором

ТзОВ «МПМК-22», с. Біла, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При винесенні оскаржуваного рішення

місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 88, 92, 115, 140, 143, 145,

203, 215, 216, 227 ЦК України, ст.ст. 82, 86, 87, 91 ГК України, ст.ст. 4, 12

-14, 20, 50, 52, 62 Закону України «Про господарські товариства», положеннями

Законів України «Про цивільну оборону України», «Про захист населення і

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»та

мотивував його тим, що матеріалами справи підтверджено, що спірне майно не

передавалося ТзОВ «МПМК № 22»його засновниками (учасниками) та не було придбано

товариством іншим чином. У зв'язку з цим, господарський суд критично оцінив

рішення виконавчого комітету Білецької сільської ради від 20.10.2003 р. про

визнання за відповідачем 1 права власності на бомбосховище. Крім того, у своєму

рішенні суд зазначив, що об'єкт цивільної оборони, призначений не лише для

працівників відповідача 1, відчужено останнім без відома позивача, який є

спеціально уповноваженим державою органом управління у сфері захисту населення

і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а

також без збереження його цільового призначення. Також суд вказав, що факт

перевищення посадовою особою відповідача 1 своїх повноважень при укладенні

спірного договору, підтверджується матеріалами кримінальної справи, яку було

закрито з нереабілітуючих підстав.

Скаржник, відповідач 1 у справі, не

погодився з рішенням господарського суду Тернопільської області, подав

апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким

відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що

до складу майна, яке підлягало розпаюванню між членами трудового колективу,

ввійшло приміщення бомбосховища, яке при створенні ТзОВ «МПМК № 22»передане на

баланс останнього. При цьому, апелянт вважає, що факт невключення даного

приміщення до статутного фонду товариства не свідчить про відсутність права

власності на вказане майно. Відповідач 1 повідомляє, що статутний фонд ТзОВ

«МПМК № 22»був сформований за рахунок іншого майна, а приміщення бомбосховища

обліковувалося на балансі товариства як власне майно, про що свідчить свідоцтво

на право власності від 25.11.2005 р. Виходячи з викладеного, скаржник зробив

висновок, що укладаючи договір дарування, товариство реалізувало своє право

власника на відчуження майна, що погоджено з головою асоціації «Облагробуду».

Щодо кримінальної справи ОСОБА_3,

скаржник зазначає, що дана справа по суті не розглядалася, оскільки була

закрита на підставі Закону України «Про амністію», а відтак, обвинувальний

вирок відносно голови ліквідаційної комісії не постановлявся.

Крім наведеного, скаржник

посилається на довідку № НОМЕР_1 від 09.04.2004 р., якам долучена до

апеляційної скаргою, згідно якої позивач надав згоду на передачу спірного

об'єкта на користь третьої особи -ТзОВ «Терком», без врахування збереження

цільового призначення.

У судових засіданнях представник

апелянта підтримав свої вимоги та наполягав на доводах, викладених в

апеляційній скарзі.

          Позивач скористався правом, наданим

ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погодився з

викладеними в апеляційній скарзі мотивами та просив рішення господарського суду

Тернопільської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення,

мотивуючи свої вимоги тим, що спірне майно не могло розподілятися між членами

трудового колективу, оскільки не було власністю Міжколгоспбуду, а тільки

перебувало на позабалансі. При цьому, позивач зазначає, що споруди цивільної

оборони не підлягають приватизації. Позивач вважає, що голова асоціації

«Облагробуду»не має повноважень щодо розпорядження бомбосховищем.

          Також позивач зазначає, що якщо в

діях ОСОБА_3 не було ю складу злочину, то суд постановив би виправдувальний

вирок, а в даному випадку він просто попав під дію Закону України «Про

амністію».

          Позивач стверджує, що дійсно він

давав згоду ТзОВ «Терком»на зберігання спірного майна, а не перехід його у

власність ТзОВ «Терком». Працівники даного товариства закріплені за

бомбосховищем і в разі надзвичайної ситуації повинні укриватися у цій захисній

споруді цивільної оборони.

Розглянувши наявні матеріали

справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на

неї, подані відповідачем додатково документи, заслухавши пояснення представників

сторін у судових засіданнях, колегія суддів господарського суду апеляційної

інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід

скасувати, а вимоги апеляційної скарги задоволити з наступних підстав:

Як вбачається із матеріалів справи,

ТзОВ «МПМК-22», яке, згідно п. 1.1 Статуту є правонаступником міжгосподарської

пересувної механізованої колони № 22, утворене шляхом об'єднання часток членів

трудового колективу МПМК -22, виділених (персоніфікованих) працівникам колони,

в процесі приватизації майна міжгосподарських організацій.

Даний факт підтверджується Статутом

і установчим договором відповідача 1, постановами Тернопільської обласної

кооперативно-державної асоціації по агропромисловому будівництву

«Облагробуд»НОМЕР_1 від 15.02.1995 р. та 15.02.2002 р. відповідно, протоколом

комісії Облагробуду і МПМК -22 від 31.01.1996 р. та протоколами загальних

зборів колективу МПМК -22 НОМЕР_2від 10 і 29.07.2002 р., довідкою та листом

асоціації Облагробуду від 18.10.2002 р. і 14.04.2005 р. відповідно, довідкою

головного управління сільського господарства і продовольства Тернопільської

обласної державної адміністрації від 15.06.2004 р., довідкою про наслідки

перевірки правильності (законності) проведення паювання майна колективної

власності та визначення пайового фонду МПМК -22, складеною 19.07.2004 р.

Управлінням СБ України в Тернопільській області.

Так, ТзОВ «МПМК - 22» створене на

внесках Міжколгоспбуду, державного майна при створенні товариства в ньому не

було і на даний час немає, частка Тернопільської обласної

кооперативно-державної асоціації по агропромисловому будівництву «Облагробуд»в

майні товариства становить 37, 7 % трудового колективу -62, 3 %, що засвідчено

довідками асоціації Облагробуду № НОМЕР_3 від 01.04.2002 р. та № НОМЕР_4 від

30.06.2005 р. відповідно.

Відповідно до постанови ради

асоціації Облагробуду «Про розмежування майнового комплексу Тернопільськох

МПМК-22»№ 10 від 15.02.2002 р., яка знаходиться у матеріалах справи, вказаний

перелік майна, який передається на баланс асоціації «Облагробуд». Серед

вказаного майна немає приміщення бомбосховища. Решта майна, що залишилася після

передачі асоціації, розподіляється між членами трудового колективу, тобто до

складу майна, що підлягало розпаюванню, ввійшло приміщення бомбосховища, яке

при створенні ТзОВ «МПМК-22»передане на його баланс.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про

господарські товариства», товариство є власником майна, зокрема переданого йому

засновниками і учасниками у власність.

Факт знаходження на балансі ТзОВ

«МПМК-22» бомбосховища підтверджується також Листом Обласної

кооперативно-державної асоціації по агропромисловому будівництву

«Облагробуд»від 15.03.2004 р. НОМЕР_10, в якому голова правління залишає за

асоціацією право на його використання за призначенням, або за погодженням з

відповідними органами, його перепрофілізацію для іншого використання.

У матеріалах даної справи міститься

Виписка з рішення виконавчого комітету Білецької сільської ради про оформлення

права власності на адміністративний будинок з виробничими будівлями і спорудами

НОМЕР_5 від 20.10.2003 р., відповідно до якого вирішено оформити право

власності на спірні споруди за ТзОВ «МПМК-22»- 4/5 і за приватним підприємцем

ОСОБА_4. - 1/5, Тернопільське районне госпрозрахункове БТІ повинно провести

реєстрацію права власності.

Крім того, право власності на

спірне приміщення підтверджується Свідоцтвом на право власності

адміністративного будинку з виробничими будівлями і спорудами за ТзОВ

«МПМК-22»на праві колективної власності, яке видане на підставі рішення виконавчого

комітету Білецької сільської ради НОМЕР_6 від 29.10.2002 р.

Також право власності

адміністративного будинку з виробничими будівлями і спорудами за ТзОВ

«МПМК-22»на праві колективної власності закріплене Свідоцтвом, яке видане на

підставі рішення виконавчого комітету Білецької сільської ради про оформлення

права власності на адміністративний будинок з виробничими будівлями і спорудами

НОМЕР_5 від 20.10.2003 р.

За нормами ст. 509 ЦК України,

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана

вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,

виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної

дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 626 цього ж кодексу визначає,

що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,

зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 717 зазначеного

кодексу, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується

передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно

(дарунок) у власність.

Відповідно до укладеного між

відповідачами договору дарування від 27.12.2004 р., ТзОВ «МПМК-22»подарувало

Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1, який, в свою чергу, прийняв в дар

7/50 частин адміністративного будинку з виробничими будівлями і спорудами. У

даному договорі зазначено, що ці 7/50 адміністративного будинку з виробничими

будівлями і спорудами належать ТзОВ «МПМК-22»на підставі Свідоцтва про право

власності, виданого Білецькою сільською радою 29.10.2003 р., зареєстрованого

Тернопільським районним госпрозрахунковим БТІ 29.10.2003 р. НОМЕР_7

Отже, колегія суддів дійшла

висновку, що укладаючи договір дарування, відповідач 1 діяв на підставі чинних

документів і реалізував своє право власника щодо розпорядження майном.

Варто зазначити, що на запит

адвоката ОСОБА_2, головне управління статистики у Тернопільській області

повідомив довідкою № НОМЕР_8 від 05.10.2006 р., станом на 05.10.2006 р. ТзОВ

«МПМК-22»не виключено з ЄДРПО України.

Щодо перевищення посадових

повноважень головою ліквідаційної комісії ТзОВ «МПМК-22», слід вказати, що

відповідно до протоколу зборів засновників НОМЕР_9 від 23.05.2004 р., голові

комісії ОСОБА_3 надано право розпоряджатися майном товариства. Протокол

підписаний двома (всіма) засновниками ТзОВ «МПМК-22», оскільки решта вийшли з

товариства, що підтверджується поданими суду даними, а також відповідними

протоколами.

Таким чином, враховуючи наведене,

положення чинного законодавства України, а також те, що на даний час згадані

вище рішення виконавчого комітету Білецької сільської ради і свідоцтво на право

колективної власності в установленому законом порядку не відмінені (скасовані),

відсутність доказів наявності в статутному фонді державного майна, апеляційна

інстанція дійшла висновку, що господарський суд Тернопільської області не мав

правових підстав для задоволення позову Управління з питань надзвичайних

ситуацій у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС

Тернопільської обласної державної адміністрації. Тому рішення місцевого

господарського суду прийняте з неповним врахуванням норм чинного законодавства

України, а також обставин справи, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна

сторона повинна довести ті обстпавини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог і заперечень.

Керуючись

ст.ст. 91, 99, 101-105 ГПК України

ЛЬВІВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу ТзОВ «МПМК-22»задоволити;

2.          Рішення господарського суду

Тернопільської області від 14.06.2006 р. у справі № 6/138-1938 скасувати;

3.          Прийняти нове рішення, яке викласти в

наступній редакції;

4.          У задоволенні позовних вимог

Управління з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від

наслідків аварії на ЧАЕС Тернопільської обласної державної адміністрації

відмовити;

5.          Матеріали справи направити на адресу

господарського суду Тернопільської області;

6.          Постанова може бути оскаржена в

установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                     

П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                      

      В. В. Онишкевич 

Суддя                                                                                            

М. Г. Слука