Постанова

від 24.01.2007 по справі 6/137-1938

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

24

січня 2007 р.                                                                                  

№

6/137-1938 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

судді     

Кривди

Д.С. -(доповідача у справі),

суддів:

Жаботиної

Г.В., Уліцького А.М.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Управління

з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної державної

адміністрації      

на  постанову

Львівського

апеляційного господарського суду від 

24.10.2006 року

у

справі

№6/137-1938

господарського суду Тернопільської області

за

позовом

Управління

з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної державної

адміністрації      

до

1)          ТОВ ”Міжгосподарська пересувна

механізована колона №22” 2)         

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1.

третя

особа

Управління

Міністерства надзвичайних ситуацій в Тернопільській області

про

визнання

недійсним договору та повернення захисної споруди,

за

участю представників сторін від:

позивача:

не

з'явились

відповідачів:

1)          Грода І.П. -за довіреністю від

19.01.2007р. 2)          не з'явились

третьої

особи:

не

з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

господарського суду Тернопільської області від 14.06.2006р. (суддя Шумський

І.П.) позов задоволено частково; визнано недійсним, укладений 27.12.2004р. між

ТОВ “МПМК-22” та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 договір дарування

7/50 частин адмінбудинку з виробничими будівлями і спорудами, що знаходяться в

АДРЕСА_1 Тернопільської області, зокрема, бомбосховище із бетону та цегли,

загальною площею 479,4кв.м., зазначене в зведеному плані земельної ділянки під

літ. “З”, 7/50 частин відмостки із асф., бетон. -“І-ІІІ”, 1/3 частини огорожі

із бет. плит та заліза -“1-2”; зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_1. повернути ТОВ “МПМК-22” 7/50 частин адмінбудинку з виробничими

будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 Тернопільської області,

придбані за договором дарування від 27.12.2004р.; стягнуто з ТОВ “МПМК-22” на

користь Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної

державної адміністрації 42,50грн. державного мита та 59грн. витрат на

матеріально-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти вимог

відмовлено.   

Постановою

Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. (судді

Скрутовський П.Д. -головуючий, Онишкевич В.В., Слука М.Г.) рішення

господарського суду Тернопільської області від 14.06.2006р. скасовано та

прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Управління з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної державної адміністрації

відмовлено.

В

касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції,

залишивши в силі рішення місцевого господарського  суду, 

посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та

процесуального права.

Від

позивача надійшло письмове клопотання від 11.01.2007р. про зупинення

провадження у справі в зв'язку  з

неможливістю розгляду справи до вирішення іншої. При цьому позивач не

скористався наданим процесуальним правом на участь свого представника в

судовому засіданні касаційної інстанції. Розглянувши клопотання, та виходячи з

меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія дійшла висновку щодо

відхилення клопотання.

Колегія

суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет

правильності застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм

матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в

судовому засіданні представника відповідача-1, дійшла висновку, що касаційна

скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на  наступне.

Управління

з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної державної адміністрації   в квітні 2006р. звернулося до господарського

суду із позовом про визнання недійсним укладений між ТОВ “МПМК-22” та Суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 договір дарування 7/50 частин адмінбудинку з

виробничими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 Тернопільської

області, зокрема, бомбосховище із бетону та цегли, загальною площею 479,4кв.м.,

зазначене в зведеному плані земельної ділянки під літ. “З”, 7/50 частин

відмостки із асф., бетон. -“І-ІІІ”, 1/3 частини огорожі із бет. плит та заліза

-“1-2”; зобов'язання Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1. повернути у

державну власність подарованого йому ТОВ “МПМК-22” 7/50 частин адмінбудинку з

виробничими будівлями і спорудами, що знаходяться за вказаною адресою.

Приймаючи

рішення, місцевий господарський суд встановив, що ТОВ “МПМК-22№, яке, згідно п.

1.1 Статуту є правонаступником міжгосподарської пересувної механізованої колони

№22, утворене шляхом об'єднання часток членів трудового колективу МПМК-22,

виділених (персоніфікованих) працівникам колони, в процесі приватизації майна

міжгосподарських організацій. Відповідно до укладеного між відповідачами по

справі договору дарування та акта прийому-передачі майна, ТОВ “МПМК-22” в особі

голови ліквідаційної комісії подарувало, а підприємець ОСОБА_1. прийняв в дар

7/50 частин адмінбудинку з виробничими будівлями і спорудами, що знаходяться в

АДРЕСА_1 Тернопільської області. В склад 7/50 подарованих по спірному договору

частин входило бомбосховище із бетону та цегли, загальною площею 479,4кв.м.,

зазначене в зведеному плані земельної ділянки під літ. “З”, 7/50 частин

відмостки із асф., бетон. -“І-ІІІ”, 1/3 частини огорожі із бет. плит та заліза

-“1-2”. Задовольняючи позов в частині визнання спірного договору недійсним, суд

першої інстанції виходив з того, що спірне майно не передавалось ТОВ “МПМК-22”

його засновниками (учасниками) та не було придбано товариством іншим чином, а

тому при укладенні спірного договору посадова особа відповдіача-1 перевищила

свої повноваження.

Разом

з тим, приймаючи рішення, місцевий господарський суд не врахував, що відповідно

до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у

тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без

створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для

вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання

правопорушенням.

Згідно

ст.2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами,

зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за

захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням

суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій

України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав

і законних інтересів юридичних осіб.

За

змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського

суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у

справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких

порушені або оспорюються.

Однак,

наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення

судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого

вищевказаними нормами права.

Так,

вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен

встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного

матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано

позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої)

порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в

матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у

задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки

лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку

перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку

(вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже,

лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного

матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано

позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і

відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у

захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Місцевий

господарський суд вищевикладене залишив поза увагою та в порушення ст.1 ГПК

України не дослідив, в чому саме полягає порушення прав чи охоронюваних законом

інтересів Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Тернопільської обласної

державної адміністрації укладанням спірного договору дарування.

Натомість

суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог повністю,

оскільки дійшов висновку, що укладаючи спірний договір дарування, відповідач-1

діяв на підставі чинних документів і реалізував своє право власника щодо

розпорядження майном. Однак, суд дійшов такого висновку без належного

дослідження та правової оцінки підстав та законності набуття відповідачем-1

права власності на спірне майно, що має суттєве значення для вирішення даного

спору.

Так,

покладаючи в основу судового рішення, як доказ права власності відповідача-1 на

спірне приміщення, свідоцтво на право власності адміністративного будинку з

виробничими будівлями і спорудами за ТОВ “МПМК-22”, видане на підставі рішення

виконавчого комітету Білецької сільської ради №НОМЕР_1, апеляційний

господарський суд не дослідив, чи є таке свідоцтво належним та допустимим

доказом з урахуванням приписів Закону України “Про місцеве самоврядування”, та,

відповідно, чи узгоджується вказане свідоцтво з положенням ч.2 с.4 ГПК України.

Посилання

апеляційного суду на перебування спірного майна на балансі відповідача-1 в

підтвердження права власності останнього на це майно, колегія вважає

передчасним та таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права, оскільки перебування

майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства

(організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс є лише

формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу

фінансових зобов'язань на конкретну (звітну) дату. Баланс не визначає підстав

знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

За

таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і

обґрунтованими.

Оскільки

передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції

не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були

встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого

господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а

справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно

до закону.

Враховуючи

викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1

ст.1119, 11110, ст.11111, 11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд

України,  -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну

скаргу задовольнити частково.

Постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. та рішення

господарського суду Тернопільської області від 14.06.2006р. у справі

№6/137-1938 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої

інстанції.

Головуючий

суддя                                                                     

Д.Кривда

           Судді                                                      

                                   Г.Жаботина

     А.Уліцький