Постанова

від 29.02.2012 по справі 22/370

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2012                                                                                           № 22/370

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Чорної Л.В.

суддів:            Іоннікової  І.А.

          Тищенко О.В.

при секретарі

Дмитрина Д.О.  

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

від відповідача – ОСОБА_4 (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра»  

на рішення

господарського суду

міста Києва   

від

23.12.2011 року

по справі

№ 22/370 (суддя – Самсін Р.І.)

за позовом

Комунального підприємства «Індустріальне» Солом‘янського районної у місті Києві ради    

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра»  

про

стягнення заборгованості та пені (100 214,69 грн.)   

  В С Т А Н О В И В :

          Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2011 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ-Технології» задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» на користь Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві ради 56 961, 25 грн. основного боргу, 43 253, 44 грн. пені та судові витрати.

          Дане рішення мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору № 12 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.12.2008 року, в частині оплати за надані послуги.

          Крім того, судом першої інстанції стягнуто 43 253,44 грн. пені згідно п. 2.9. договору.  

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2011 року по справі № 22/370 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.     

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладений між сторонами договір № 12 не відповідає за своєю суттю та змістом типовому договору, форму якого встановлено постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 року.

Виставлені рахунки, на думку апелянта, не відповідають встановленим законодавством тарифам та способу їх нарахування та не відповідають об‘єму та кількості послуг, які позивач надав.

Суд не вірно застосував та оцінив положення договору № 12 щодо припинення строку дії.

Також товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра» зазначає, що господарським судом міста Києва не вірно застосовано процесуальне право, в частині застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2012 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження по справі № 22/370.

Комунальне підприємство «Індустріальне» Солом‘янського районної у місті Києві ради заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2012 року у справі № 22/370 без змін, посилаючись на його обґрунтованість, законність та прийняття у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагра» заявлялось клопотання про залучення до справи додаткових доказів, а саме: копії листів № 28 від 01.03.2010 року, № 39 від 01.04.2010 року, № 287 від 21.07.2011 року, № 119 від 25.10.2010 року; № 90 від 03.08.2010 року; № 25 від 14.02.2010 року та протоколу розбіжностей до договору № 12 від 01.12.2010 року. Неможливість їх подання під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач обґрунтовує відрядженням директора, а доступ до зазначених доказів мав тільки він.

Позивач заперечує проти припинення дії договору, посилаючись на наявність заборгованості за надані послуги.

Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра», посилаючись на акти, стверджує на відсутність опалення в приміщенні.

Позивач проти зазначеного заперечує.

          У судових засіданнях 08.02.2012 року та 22.02.2012 року оголошувалась перерва.

          Розпорядженнями секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб‘єктами змінювався склад колегії суддів.          

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 грудня 2008 року  між комунальним підприємством «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві ради та ТОВ «Вагра» укладено договір № 12, предметом якого є надання виконавцем за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщенні, будівлі, загальною площею 228, 5 м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна 29/31, і участь орендаря (власника) в витратах по утриманню будинку і прибудинкової території /а.с. 34-36/.

Порядок розрахунків встановлено розділом 2 договору.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що строк дії договору з 01.12.2008 року до 01.04.2010 року.

Дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору – п. 5.2. договору.

Листом № 28 від 01.03.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра» повідомило комунальне підприємство «Індустріальне» про відсутність наміру продовжувати термін дії договору та бажає припинити його з квітня 2010 року /а.с. 120/.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що повідомлення відповідача про припинення договору не підтверджує досягнення згоди між сторонами, оскільки обов‘язковість договору передбачена ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому період по заборгованості відповідача перед позивачем становить з грудня 2008 року по травень 2011 року у розмірі 56 961,25 грн.

Заявлену вимогу про стягнення пені у розмірі 43 253,44 грн. господарський суд першої інстанції також визнав обґрунтованою відповідно до Закону України «Про відповідальність суб‘єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».        

          Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду з такими висновками господарського суду міста Києва погоджується частково з огляду на наступне.

Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов‘язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за   плату, замовник  зобов‘язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

          За статтею 905 Цивільного кодексу України строк   договору  про  надання  послуг  встановлюється  за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

          Відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості – ст. 627 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов‘язковим для виконання сторонами.  

Відповідно до статті 631 зазначеного кодексу строком договору є  час,  протягом  якого  сторони  можуть здійснити свої права і виконати свої обов‘язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Однак, судом першої інстанції помилково не надано належної оцінки листу відповідача про припинення дії договору, як це передбачено п. 5.2. договору № 12, оскільки доказів продовження дії договору чи укладення його в іншій редакції до суду не подано.  

Таким чином, до стягнення підлягає 25 791,67 грн. заборгованості за період дії договору, що підтверджується виставленими рахунками-фактури, копії в матеріалах справи.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов‘язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.

Доказів належного виконання умов договору № 12 відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов‘язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.9. договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату нараховується пеня у розмірі 1 % від суми боргу за кожний день затримки платежів, але не більше 100 % від суми боргу.

Відповідно до п. 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні  санкції   за   порушення грошових зобов‘язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 343 зазначеного кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача  цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відповідальністю за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань» платники  грошових  коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з цим, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня – ст. 3 Закону.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, розмір якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ. Зазначене знайшло своє відображення у постанові Верховного суду України від 24.10.2011 року по справі № 25/187.

Таким чином, вимога по стягненню пені підлягає задоволенню частково у розмірі 1 993,38 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2011 року у справі № 22/370 - зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2011 року у справі № 22/370 змінити та викласти резолютивну частину у наступній редакції.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» (03126, м. Київ, бульвар Івана Лепсе 67; адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе 33, код 24373355) на користь комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві ради (03056, м. Київ, вул. Виборзька 42, код 35756924) 25 791 (двадцять п‘ять тисяч сімсот дев‘яносто одна) грн. 67 коп. основного боргу, 1 993 (одна тисяча дев‘ятсот дев‘яносто три) грн. 38 коп. пені, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 85 коп. витрат по сплаті державного мита та 65 грн. (шістдесят п‘ять) грн. 43 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві ради (03056, м. Київ, вул. Виборзька 42, код 35756924) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» (03126, м. Київ, бульвар Івана Лепсе 67; адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе 33, код 24373355) 277 (двісті сімдесят сім) грн. 85 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

2. Матеріали справи № 22/370 повернути господарському суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя                                                                      Чорна Л.В.

Судді                                                                                          Іоннікова  І.А.

                                                                                          Тищенко О.В.

05.03.12 (відправлено)