Рішення

від 25.09.2008 по справі 17/47

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/47

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.08                                                                                 Справа № 17/47

          За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Склад –Торгівельний будинок”,  м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс - МД”,  м. Луганськ

про стягнення  3148 грн. 55 коп.

                                                                                                            Суддя   Фонова О.С.                                                

                                                  Представники:

від позивача –Чернявська  Н.А., довіреність № 01/12-06 від 01.12.2006;

від відповідача –представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором №11/06-01 від 11.06.2007 з урахуванням індексу інфляції – 2849,20 грн., 3% річних –40,24 грн., збитки у вигляді виплати відсотків за використання кредитних коштів –259,11 грн., а всього в сумі 3148,55 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10.09.2008 № 10/09/01-ю).

Відповідач відзив  на позовну заяву суду не надав, явку повноважного та компетентного представника у судові засідання 08.09.2008, 16.09.2008, 25.09.2008, не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстр. номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п. 19)… дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затв. наказом ВГСУ від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

До повноважень суду  не  віднесено встановлення  фактичного місцезнаходження учасників  судового  процесу  на час вчинення тих чи інших процесуальних  дій.   Тому   відповідні   процесуальні   документи надсилались  згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, станом на час розгляду справи.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів,  заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд

       встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Склад –Торгівельний будинок” (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фенікс-МД” (відповідач у справі) було укладено договір про поставку вугільної продукції  від 11.06.2007  № 11/06-01 (далі –Договір).

Згідно п. 1.1 Договору Продавець (відповідач) зобов'язується поставити, а  Покупець (позивач) прийняти та оплатити вугільну продукцію у відповідності з Додатком, що є невід'ємною частиною Договору.

Датою поставки партії товару вважається дата на штемпелі станції Отримувача на залізничній накладній (п. 3.3 Договору). Ціна за одиницю товару встановлена у Додатку (п. 4.1 Договору).

Як встановлено у пунктах 5.1-5.3 Договору, оплата здійснюється згідно виставлених Продавцем рахунків на партію товару. Строк оплати партії товару – 100%  передплата.  Оплата залізничного тарифу –100 % передплата.

Позивач на виконання умов Договору, згідно виставлених відповідачем  рахунків перерахував 253040,00 грн. Однак, позивачем було отримано вугільної продукції на загальну суму 218680,00 грн., крім того, надані рахунки на відшкодування послуг ССІ та залізничних послуг на суму 29040,00 грн. –всього на суму 250320,00 грн.  У зв'язку з чим, виникла переплата відповідачу у розмірі 2720,00 грн., яку відповідач досі не повернув, отже позивач звернувся до суду за її стягненням.  

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 129,20 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних у сумі 40,24 грн. та 259,11 грн.  збитків у вигляді виплати відсотків за використання кредитних коштів.

Відповідачем відзиву на позовну заяву та пояснень стосовно суті спору не надано.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським  визнається  зобов'язання,  що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  Господарським  кодексом,  в силу  якого  один  суб'єкт  (зобов'язана  сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну дію господарського чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій,  а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Згідно  ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені  договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачу  передплату у сумі 253040,00 грн., що підтверджується  платіжними дорученнями № 149 від 12.06.2007, № 150 від 13.06.2007.

Відповідачем було поставлено 546,7 тон вугілля  на загальну суму 218680,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними № РН-0000002 від 21.06.2007, РН-0000003 від 22.06.2007, № РН-0000004 від 26.06.2007.  Крім того, відповідачем  надані рахунки на відшкодування послуг ССІ та залізничних послуг на суму 29040,00 грн. (акти здачі прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000001, № ОУ-0000002, № ОУ-0000003, № ОУ-0000004, ). Отже, відповідачем виконано зобов'язань за Договором  –всього на суму 250320,00 грн.

У зв'язку з викладеним, за відповідачем виникло зобов'язання повернути передплату у сумі 2720,00 грн.

Як встановлено частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо  строк  (термін) виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор  має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв'язку з неповерненням передплати, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України з метою визначення моменту пред'явлення вимоги, відповідачу 06.03.2008 було вручено вимогу № 1 про повернення передплати у сумі 2720,00 грн. (а.с.42), однак відповідачем сплати  здійснено не було.

Факт наявності передплати в сумі 2720,00 грн. підтверджується актом звірення розрахунків станом на  08.09.2008, підписаним першими керівниками сторін (а.с.92).

Приймаючи до уваги наведене, а також те, що вказана сума підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем,  позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення 129,20 грн. інфляційних нарахувань та  3% річних у сумі 40,24 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо  розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже,  вимоги позивача в цій частині  відповідають чинному законодавству,  є обґрунтованими, вірно нарахованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено 259,11  грн. збитків у вигляді відсотків за використання кредитних коштів.

Як зазначено позивачем, відповідно до статті 536 ЦК України, за користування   чужими   грошовими   коштами   боржник зобов'язаний  сплачувати   проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором, законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

Так як відповідач вчасно не повернув зайво перераховані гроші та  необґрунтовано користується чужими коштами з 14.03.2008 по 10.09.2008, то позивач зазнав збитків на суму 259,11 грн. у вигляді додаткової сплати відсотків банку за користування кредитними коштами за кредитним договором, укладеним між позивачем і ВАТ „Банк „Фінанси та кредит” № 374-01-07 від 21.02.2007.

Однак, зазначена вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 536 ЦК України зазначено, що за користування чужими грошовими   коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими  коштами встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства.

Посилання позивача на зазначену статтю ЦК України, як на нормативне обґрунтування вимоги про стягнення збитків, є невірним, оскільки вона передбачає стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, що по своїй правовій природі не є збитками.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин,  який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під  збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил    здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 ГК України  визначає склад та розмір відшкодування збитків, зокрема, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

-          вартість   втраченого,  пошкодженого  або  знищеного   майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-          додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені стороною, яка  зазнала  збитків  внаслідок   порушення зобов'язання другою стороною;

-          неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках,

передбачених законом.

Для стягнення збитків необхідна наявність наступних складових: невиконання або неналежне виконання зобов'язання, вина, шкода (збитки), спричинена порушенням зобов'язання та прямий причинний зв'язок між порушенням зобов'язання  та завданими збитками.

Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками.

Однак,  в даному випадку, між неповерненням передплати та несплатою відсотків за кредитним договором прямий причинний зв'язок не вбачається, оскільки виплата процентів по кредиту є зобов'язанням позивача незалежно від виконання своїх зобов'язань відповідачем та відноситься до кредитних ризиків самого позивача.

Від того, як позивач планує свою господарську діяльність і від того, які будуть її фінансові  результати, залежить своєчасна сплата кредиту та відсотків по ньому, але  ні в якому разі, прямо не від повернення переплати відповідачем.  

Отже, суд дійшов висновку, що, так як позивачем не доведено прямого причинного зв'язку між неналежним виконанням зобов'язання відповідачем  та негативними наслідками у вигляді збитків, то у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 2720,00 грн. передплати,  129,20 грн.  інфляційних нарахувань та  3% річних у сумі 40,24 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю. Відносно  вимоги про стягнення збитків слід відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

       в и р і ш и в :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс - МД”, м. Луганськ,  вул. Совєтская, буд. 53, кв. 6,  ідентифікаційний код 34019318 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Склад –Торгівельний будинок”,  м. Запоріжжя, вул. Зейська, буд. 3, ідентифікаційний  код 34501027, передплату  у сумі  2720,00  грн., інфляційні нарахування у сумі 129,20 грн.  та  3% річних у сумі 40,24 грн.; витрати по сплаті державного мита у сумі 73,62 грн.  та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 85,17 грн.,  видати наказ.

3.          В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні   оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення:  29.09.2008.

Суддя                                                                                              О.С. Фонова