Постанова

від 22.02.2012 по справі 5015/6737/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5015/6737/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.12                                                                                           Справа  № 5015/6737/11

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                   Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.Г.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) – з'явився,

позивача –   не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІОКС», с.Малехів Жовківського району

на рішення   господарського  суду Львівської області від 13.12.2011 року, суддя Запотічняк О.Д.,   у справі    № 5015/6737/11

за позовом: спільного підприємства «Украінская Восточная Рибная Компанія»товариство з обмеженою відповідальністю, м.Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІОКС», с.Малехів Жовківського району

про стягнення заборгованості,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Львівської області від 13.12.2011 року частково задоволено позовні вимоги спільного підприємства «Украінская Восточная Рибная Компанія»товариство з обмеженою відповідальністю в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІОКС» 140 000 грн. боргу за поставлений товар, 10 701,37 грн.  пені,  13 808,22 грн. річних, що складає заборгованість за договором поставки № 20/01/10-125/п від 20 січня 2010 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про стягнення 9 419,18 грн. штрафу, нарахованого згідно вимог п.7.1 договору в позові відмовлено, оскільки діючим законодавством не передбачено права на одночасне застосування одного і того ж типу відповідальності за одне й те  саме порушення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення в зв'язку з порушенням місцевим судом норм процесуального права, апелюючи тим, що судом безпідставно розглянуто справу без участі представників відповідача за відсутності доказів про належне повідомлення його про час та місце розгляду справи, що позбавило можливості скаржника належним чином представити докази в спростування позовних вимог та порушує право відповідача на захист законних інтересів.

Скаржник покликається на порушення позивачем вимог ст.54 ГПК України при формування та поданні позовної заяви до суду, що згідно ст.ст.63,81 ГПК України є підставою для повернення чи залишення позовної заяви без розгляду,  а також порушення порядку  досудового врегулювання спору між сторонами, чим позбавлено відповідача права на врегулювання спору в добровільному порядку.

Скаржник також покликається  на відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості, оскільки договору на поставку товару з визначенням строку виконання зобов'язання протягом 14 календарних днів відповідач не укладав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод, а відтак, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

В судове засідання на проголошення постанови представник позивача не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе  розгляд справи завершити без його участі за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 січня 2010 року між спільним підприємством “Украінская Восточная Рибная Компанія” товариство з обмеженою відповідальністю (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “ОЛІОКС” (покупець) укладено договір поставки №20/01/10-125/п, згідно умов якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та  встановлені даним договором  строки продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно з п.1.2 договору, ассортимент, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що може бути поставлена згідно цього договору, визначається згідно прайс –листа постачальника, що діє на момент поставки партії товару.

Відповідно до п.п.5.2, 5.3 договору, під час здачі –приймання товару постачальник надає покупцеві підписану постачальником накладну на товар, Товар вважається прийнятий покупцем з моменту підписання уповноваженим представником покупця оформленої належним чином накладної на товар.

Згідно п.6.1 договору, днем оплати вважається день, надходження коштів на поточний рахунок постачальника. При перерахуванні коштів за кожну партію товару, що постачається згідно цього договору, у призначенні платежу покупець повинен зазначити номер та дату накладної, згідно якої здійснювалась поставка відповідної партії товару. У випадку вказівки покупцем у платіжному доручені іншого призначення платежу зобов'язання покупця по оплаті поставленого, згідно данного договору товару, будуть  вважатися невиконаними.

На виконання умов договору постачальником поставлено покупцю товар, що підтверджується видатковою накладною № 9339 від 07.04.11 р. на суму 188 383,60 грн.

Факт отримання товару за видатковою накладною № 9339 від 7 квітня 2011 року на суму 188 383,60 грн. підтверджується довіреністю №27 на отримання матеріальних цінностей від 7 квітня 2011 року, виданою ТзОВ “Олікс” Оліфіровичу Олегу Леонідовичу. Підпис та дані уповноваженої особи вказані в графі “отримано”у видатковій накладній №9339, що підтверджує належне отримання товару за даною накладною.

На виконання договірних зобов'язань відповідачем частково оплачено поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями: №365 від 15 червня 2011 року на суму 10 383,60 грн.; № 381 від 21 червня 2011 року на суму 12 000,00 грн.; № 9 від 25 червня 2011 року на суму 16 000,00 грн.; № 55 від 28 липня 2011 року на суму 10 000,00 грн., а всього на суму 48 383,60 грн.

Таким чином, свої зобов'язання по договору позивач виконав, поставивши товар всього на суму 188 383,60 грн., проте, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару відповідач в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 140 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 5 жовтня 2011 року на адресу відповідача  направлено претензію з вимогою добровільно сплатити грошові кошти за поставлений товар в сумі 140 000,00 грн., проте, така залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

До договору поставки, в силу ч.2 ст.712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (ст.655 ЦК України).

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Приписи ст.692 ЦК України, передбачають можливість продажу товару із розстроченням оплати.

Відповідно до ст.530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наявного в матеріалах справи поданого позивачем договору №20/01/10-125/п від 20.01.2010 року(а.с.10-13) вбачається, що сторонами в п.6.3 договору визначено обов'язок покупця оплатити поставлений постачальником товар протягом 14 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару.

Разом з тим, в процесі апеляційного провадження скаржником подано інший примірник оригіналу договору №20/01/10-125/п від 20.01.2010 року(а.с.10-13), за змістом якого сторонами в п.6.3 договору визначено обов'язок покупця оплатити поставлений постачальником товар протягом 1021 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару.

Згідно пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що виготовлено два примірника договору, які суд оглянув(один примірник позивача долучений до позовної  заяви, а другий –відповідача в процесі апеляційного оскарження) і в пункт 6.3 договору щодо терміну його  виконання кожна із сторін угоди зазначила свою редакцію. Сторони не скористалися своїм правом на врегулювання розбіжностей, що виникли під час укладення спірного договору. Дані пояснення сторін узгоджуються із встановленими обставинами по справі.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір, в силу ч.8 ст.181 Господарського кодексу України, вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже, з цих встановлених обставин по справі, апеляційний суд приходить до висновку, що сторони не досягли згоди щодо пункту договору терміну оплати за поставлений товар, і в цій частині договір є неукладеним. Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, що наявне в спірному випадку, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо строку виконання зобов'язання покупцем за договором, а тому в спірному випадку такий слід обчислювати з моменту поставки, прийняття товару, що випливає з аналізу ч.1 ст.692 ЦК України та ч.1 ст.530 ЦК України.

Крім цього, представником скаржника подано клопотання про призначення експертизи автентичності п.6.3 договору.

Проте, ст.38 ГПК України та ст.41 ГПК України надають суду право, а не обов'язок задоволити клопотання сторін щодо призначення судових експертиз. В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, оскільки згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив в їх сукупності, а тому з врахуванням наявних доказів судом надано оцінку визначеним умовам договору та зроблено відповідний правовий висновок, що договір в тій частині є неукладеним. Вирішення даного питання не потребує спеціальних знань в інших галузях.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 140 000 грн.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

 Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення  грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно  п.7.2 договору, у випадку порушення строків оплати поставленого товару,  крім сплати штрафу,  передбаченого п.7.1 даного договору. покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Відтак, з врахуванням вищенаведених обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 10 701,37 грн. за період з 22.04.2011 року по 18.10.2011 року(а.с.23), про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.4 договору, у випадку, якщо прострочення оплати складає більше 10 календарних днів покупець, крім сплати пені, що передбачений у п.7.2 даного договору, повинен також сплатити на користь постачальника 20 % відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення, а тому місцевим судом також правомірно задоволено позовні вимоги і в частині стягнення 13 808,22 грн. річних (а.с.24),які обчислені  за період з 22.04.2011 року по 18.10.2011 року.

Крім цього, відповідно до п.7.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, згідно даного  договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від вартості відповідної партії товару. а тому апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог і в частині стягнення 9 419,18 грн. штрафу за прострочення оплати вартості поставленого товару від суми заборгованості 188383,6 грн. станом на 21.04.2011 року (оплату поставленого товару відповідач почав здійснювати лише з 15 червня 2011 року (а.с.25), скасувавши рішення місцевого суду про відмову в цій частині позовних вимог.

У відповідності до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Висновок місцевого суду про неможливість одночасного застосування штрафу та пені, оскільки це суперечить конституційним принципам відповідальності, є безпідставним, оскільки аналіз наведених норм матеріального права свідчить про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такої форми неустойки як пеня.

При цьому, висновок про те, що стягнення і штрафу і пені порушує ст.61 Конституції України в частині неможливості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, не відповідає зазначеному принципу. Так, відповідач притягнутий до одного виду відповідальності –способом сплати неустойки лише один раз і за одне правопорушення. Форма ж сплати неустойки подвійного притягнення не становить.    За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення як пені, так і штрафу.

За змістом ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог  цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог  розумності та справедливості.

Покликання скаржника на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині розгляду спору без участі  відповідача є безпідставним, оскільки не є безумовною підставою для скасування рішення суду при відсутності інших передбачених законом підстав, яких скаржником не наведено. Крім цього, діючим ГПК України не обмежено представництво особи одним представником, а при відсутності і таких можливостей сторона не позбавлена захищати свої інтереси та представляти суду докази в порядку, встановленому ст.22 ГПК України, зокрема, надавати письмові пояснення.

Згідно ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо справу розглянуто господарським судом  за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце  засідання суду, що в спірному випадку апеляційним судом не встановлено. Як вбачається  з матеріалів справи, відповідача повідомлено про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції належним чином, що підтверджується поштовими відправленнями №7901406597965(а.с.44).

Покликання скаржника на порушення позивачем досудового порядку врегулювання спору не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки  з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод, а відтак, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Покликання скаржника на наявність підстав для повернення чи залишення позову без розгляду є також безпідставним, оскільки з матеріалів справи не вбачається вказаних в апеляційній скарзі фактів.

Таким чином, в решті рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними, а апеляційна скарга підлягає задоволенню лише в частині скасування рішення, проте, з інших підстав.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому  з відповідача  на користь позивача належить стягнути понесені витрати в розмірі  1739,77 державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вимоги апеляційної скарги щодо стягнення судового збору за розгляд справи в апеляційному провадженні з позивача задоволенню не підлягають, оскільки апеляційна скарга задоволена лише в частині скасування рішення суду, проте, з інших підстав та не на користь скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

                                                   постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року в справі за номером  5015/6737/11 –частково скасувати, а апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІОКС»–частково задоволити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІОКС”(80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Нова, буд. 20-а, ЄДРПОУ 35130561) на користь Спільного підприємства “Украінская Восточная Рибная Компанія” товариство з обмеженою відповідальністю (63700, м. Куп”янськ, вул. Дзержинського, 55, ЄДРПОУ 30665859) 9419,18 грн. штрафу, 1739,77 державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

Наказ видати суду першої інстанції.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року в справі за номером  5015/6737/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІОКС»- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С. М. Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

                                                                       Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 27.02.2012р.