Постанова

від 17.05.2012 по справі 5015/6737/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2012 р. Справа № 5015/6737/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Амбрас О.С. -дов. від 08.09.11, відповідача: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.02.12 у справі№5015/6737/11 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Украінская Восточная Рибная Компанія" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" простягнення 173928,77 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "Украінская Восточная Рибная Компанія" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" 140000 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 13808,22 грн. річних, 10701,37 грн. пені та 9419,18 грн. штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати повної вартості поставленої рибної продукції за договором поставки №20/01/10-125/п від 20.01.10 та при цьому він посилався на приписи статей 258, 526, 610, 624, 625, 629 Цивільного кодексу України, статі 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.11 (суддя Запотічняк О.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 140000 грн. боргу, 10701,37 грн. пені, 13808,22 грн. річних та судові витрати. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи факту несплати відповідачем повної вартості поставленої рибної продукції за спірним договором. У стягненні 9419,18 грн. штрафу відмовлено через неможливість притягнення відповідача до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення. Судове рішення обґрунтоване приписами статей керувався приписами статей 509, 525, 526, 549 Цивільного кодексу України, статей 193, 230, 231, 343 Господарського кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.12 (судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Марко Р.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у стягненні 9419,18 грн. штрафу та задоволено позов в цій частині. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що стягнення неустойки у вигляді пені і штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання ґрунтується на законі. В решті рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС", яке просить судові рішення у справі скасувати та відмовити в позові. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 4 2 , 36, 40, 41, 54, 77 Господарського процесуального кодексу України, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5. Товариство наголошує на наявності підстав для призначення у справі експертизи примірників спірного договору. Скаржник зазначає про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору. Окрім того, посилається він і на не відповідність позовної заяви вимогам закону до неї.

Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.01.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю спільним підприємством "Украінская Восточная Рибная Компанія" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" - покупцем було укладено договір поставки №20/01/10-125/п. За умовами цього договору постачальник зобов'язався доставляти і передавати на умовах та встановлені даним договором строки продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар у власність і оплачувати його на умовах договору. Згідно з пунктом 1.2 договору асортимент, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що може бути поставлена за договором визначається за прайс-листом постачальника, що діє на момент поставки партії товару. Під час здачі-приймання товару постачальник надає покупцеві підписану постачальником накладну на товар; товар вважається прийнятий покупцем з моменту підписання уповноваженим представником покупця оформленої належним чином накладної на товар (пункти 5.2, 5.3 договору). В ході розгляду спору господарськими судами було установлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач за видатковою накладною №9339 від 07.04.11 поставив відповідачеві рибну продукцію на суму 188 383,60 грн. Відповідач на підставі довіреності №27 від 07.04.11 отримав спірну продукцію, проте розрахувався за неї лише частково у сумі 48 383,60 грн. Відтак, як встановили суди, залишок боргу відповідача становить 140000 грн. Позивач направляв відповідачеві претензію про сплату боргу, яка останнім була залишена без задоволення. Як убачається з матеріалів справи предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Украінская Восточная Рибная Компанія" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" 140000 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 13808,22 грн. річних, 10701,37 грн. пені та 9419,18 грн. штрафу. Скасовуючи частково рішення у справі, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю. Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Товар повинен бути оплаченим після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України ). Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі коли у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Як вже зазначалося і це установлено апеляційним господарським судом в процесі розгляду спору, позивач на виконання умов спірного договору за видатковою накладною №9339 від 07.04.11 поставив, а відповідач отримав рибну продукцію на суму 188 383,60 грн. Водночас, як установив апеляційний господарський суд, строк оплати вартості отриманої продукції настав, проте, відповідач повний розрахунок вартості отриманої продукції не здійснив, а відтак, сума боргу становить 140000 грн. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Як установлено апеляційним господарським судом та підтверджено матеріалами справи, сторони в спірному договорі (пункти 7.1, 7.2) передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленої рибної продукції. Разом з тим, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи установлений господарськими судами факт несплати відповідачем повної вартості отриманої продукції, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача заявленої суми основної заборгованості, річних, пені та штрафу. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід скаржника про необхідність призначення у справі експертизи не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки він був предметом розгляду апеляційним господарським судом та відхилений ним як необґрунтований і недоведений. Водночас визнаються неспроможними посилання скаржника на невідповідність позовної заяви вимогам до неї, оскільки вказане питання вирішується суддею на стадії прийняття позовної заяви. Окрім того не може бути підставою для скасування постанови у справі і довід скаржника про недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, та не обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.12 у справі №5015/6737/11 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІОКС" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець