Постанова

від 01.10.2008 по справі 16/421-пн-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/421-ПН-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 01 жовтня 2008 р.                                                                                    № 16/421-ПН-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуБагатогалузевого підприємства "Фауна"

на постановувід 10.06.08 Запорізького апеляційного господарського суду

та на рішеннявід 15.01.08

у справі№16/421-ПН-07

господарського судуХерсонської області

за позовомХерсонського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації

доБагатогалузевого підприємства "Фауна"

третя особаУправління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області

проприпинення права користування земельною ділянкою

за участю представників сторін

від позивача:Друк М.Й., Штогріна Н.Л., дов.

від відповідача:Овдієнко М. –директор, Санжаревський В.Ф., дов.

від третьої особи:у засідання не прибули

від ГПУ:Рудак О.В., посв.

ВСТАНОВИВ:

Херсонський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації до Багатогалузевого підприємства "Фауна" за участю в якості третьої особи Управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області про припинення права постійного користування земельною ділянкою на території Щасливцевської сільської ради, наданого відповідачеві на підставі акту №001654 серія І-ХС від 22.08.01.

Позовна заява мотивована посиланням на обставини невикористання відповідачем спірної земельної ділянки та положення ст. 416 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на здійснення ним заходів щодо усунення заболоченості території та ліквідації афіногенних водоймищ на спірній земельній ділянці, а також складання проектної документації на будівництво оздоровчого закладу, яка після усунення недоліків направлена на повторну експертизу.

Рішенням від 15.01.08 господарський суд Херсонської області (суддя Немченко Л.М.) позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано доведенням факту нецільового використання спірної земельної ділянки відповідачем через відсутність будівництва бази відпочинку, а також посиланням на положення ст. 416 ЦК України та п. (а) ст. 143 ЗК України.

Постановою від 10.06.08 Запорізький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Кагітіної Л.П. –головуючого, Зубкова Т.П., Яценко О.М.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.

Постанова мотивована відсутністю на момент розгляду справи затвердженої в установленому порядку відповідної проектної документації та дозволу на виконання будівельних робіт. Відхиляючи доводи відповідача щодо причин нездійснення ним будівництва через перешкоджання відповідних державних органів, суд апеляційної інстанції також зазначив, що законодавством не передбачено, що право користування земельною ділянкою може не припинятися в разі її невикористання протягом трьох років за наявності на те поважних причин. Також судом відхилено доводи відповідача щодо виконання робіт по плануванню території та усунення заболоченості території земельної ділянки як такі, що не стосуються проведення будівельних робіт та використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Ухвалою від 29.07.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови, припинення розгляду справи та залишення позову без розгляду.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами положень ст. 416 ЦК України, оскільки ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" не обмежують терміни початку освоєння ділянки. Також касатор зазначає про незастосування судами вимог ст.ст. 143, 144, 152-154, 211 ЗК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі Державного акту на право постійного користування №001654 серія І-ХС від 22.08.01 відповідачеві для розміщення оздоровчого закладу надано земельну ділянку площею 4,1 га на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району.

Проте за результатами проведеної 12.02.07 Генічеським міжрайонним відділом з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області перевірки встановлено, що вказана земельна ділянка відповідачем під розміщення оздоровчого закладу не використовується. За повідомленням Генічеської районної адміністрації від 18.12.07 дозвіл на виконання будівельних робіт відповідачеві не надавався, належним чином складений проект забудови відсутній, забудова спірної земельної ділянки не ведеться.

На виконання ухвали суду апеляційної інстанції Генічеським міжрайонним відділом з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області проведено повторну перевірку, за результатами якої складено акт від 13.05.08. Повторною перевіркою підтверджено встановлені попередніми перевірками факти щодо проведення робіт з планування території та організації рельєфу –усунення заболоченості та здійснення підсипання території; завезення будівельних матеріалів; але не здійснення будівництва оздоровчого закладу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що відповідачем на момент вирішення даного спору не здійснюється будівництво оздоровчого закладу на спірній земельній ділянці. Більш того, таке будівництво не може бути здійснено через відсутність у відповідача затвердженої проектної документації та дозволу на виконання будівельних робіт.

За висновком судів вказані обставини є підставою для припинення права відповідача на постійне користування спірною земельною ділянкою на підставі п. 4 ч. 1 ст. 416 ЦК України, згідно з яким право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Тобто суди вирішили даний спір на підставі ст. 416 ЦК України, але не врахували, що вказана правова норма віднесена до глави 34 ЦК України, яка регулює правовідносини з користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію). З рішення і постанови у справі не вбачається встановлення судами обставин, які свідчать про наявність між сторонами у справі правовідносин суперфіцію як підстави для застосування вищевказаної норми.

Навпаки, судами встановлено, спірна земельна ділянка надана відповідачеві на підставі відповідного державного акту на праві постійного користування. Частиною 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Припинення прав на землю врегульовано главою 22 ЗК України. Зокрема, ст. 141 ЗК України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, до яких віднесено: добровільну відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Примусове припинення прав на земельну ділянку відповідно до ст. 143 ЗК України здійснюється у судовому порядку у разі: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної ділянки тощо. При цьому ст. 144 ЗК України врегульовано порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Проте задовольняючи позов про припинення права відповідача на постійне користування спірною земельною ділянкою, суди як першої, так і апеляційної інстанцій залишили поза увагою вказані норми земельного законодавства, які регулюють підстави та порядок припинення відповідного права. Судами не надано належно правової оцінки правовідносинам сторін щодо наявності передбачених законом підстав для припинення права відповідача, а також дотримання визначеного законом порядку такого припинення.

При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи відповідача щодо чинення йому перешкод з боку відповідних державних органів з посиланням на те, що законодавством не передбачено, що право користування земельною ділянкою може не припинятися в разі її невикористання протягом трьох років за наявності на те поважних причин. Також судом відхилено доводи відповідача щодо виконання робіт по плануванню території та усунення заболоченості території земельної ділянки як такі, що не стосуються проведення будівельних робіт та використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Судова колегія не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він не заснований на положеннях вищевказаних правових норм за відсутності встановлення обставин порушення відповідачем відповідних норм земельного законодавства, бездіяльності відповідача, яка свідчить про ухилення ним від виконання своїх обов'язків землекористувача, зокрема, щодо забезпечення раціонального використання та охорони земель тощо.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 80, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи на засадах рівності та змагальності сторін, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавчих норм до цих правовідносин.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.06.08 та рішення господарського суду Херсонської області від 15.01.08 у справі №16/421-ПН-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький