Постанова

від 24.09.2008 по справі 37/402-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/402-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 вересня 2008 р.                                                                                    № 37/402-07  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.Грека Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс"

на постановувідХарківського апеляційного господарського суду11.06.2008

у справі№ 37/402-07

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Охорона. Надійність. Безпека"

простягнення 157 097,00 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивачаповідомлений, але не з'явився;

- відповідачаМіроненко М.М., Луценко О.І., Венгер В.Л.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 23.09.2008 № 407, розгляд справи № 37/402-07 господарського суду Харківської області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Грек Б.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2008 у справі № 37/402-07 (колегія суддів у складі: Доленчук Д.О. – головуючий суддя, судді Кононова О.В., Калініченко Н.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 77 097,00 грн. неотриманих доходів, 770,97 грн. державного мита та 57,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 у справі № 37/402-07 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. –головуючий суддя, судді Пуль О.А., Гончар Т.В.) апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2008 у справі № 37/402-07 скасовано в частині задоволення позову та прийнято нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2008 у справі № 37/402-07 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2008.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 505 Цивільного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, та вважає, що суд апеляційної інстанції дав правильну оцінку обставинам справи та повно встановив їх у прийнятій ним постанові, а відтак підстав для скасування оскаржуваної постанови немає.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги з урахуванням такого.

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона. Надійність. Безпека" (далі –відповідач) про стягнення 77 097,00 грн. неотриманих доходів та 80 000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс" зазначило, що внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме: директора відповідача Міроненко М.М., який використовуючи інформацію про перелік замовників позивача, що є комерційною таємницею, та шляхом поширення неправдивої інформації схилив контрагентів ТОВ "Охорона-сервіс" до припинення договорів, укладених з позивачем, чим спричинив позивачу збитки у вигляді неодержаних доходів, які складаються із сум не отриманої оплати за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ "Сервісводстрой", ПФ "Медекспрес", ВАТ "Харківський завод "Оргтехніка", а також, позивач вважає,  оскільки неправомірні дії відповідача принижують його ділову репутацію, характер правопорушень відповідача свідчить про прямий умисел з метою виникнення несприятливих наслідків для позивача, тобто, є особливою небезпечною дією відповідача, то відшкодуванню підлягає і моральна шкода у розмірі 80000 грн.

Господарський суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи документів, а саме: укладених між позивачем та третіми особами - ПФ "Медекспрес", ТОВ "Сервисводострой", ВАТ "Харківський завод "Оргтехніка" договорів про надання охоронних послуг, листів останніх про розірвання вказаних договорів, а також встановивши подальше укладення договорів про надання охоронних послуг між вказаними третіми особами та відповідачем –ТОВ "Охорона. Надійність. Безпека", прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення 77 097,00 грн. неотриманого доходу підлягають задоволенню, оскільки розірвання договорів про надання охоронних послуг, укладених між позивачем та вказаними третіми особами, відбулося саме внаслідок домовленості відповідача з вказаними третіми особами, а не через фінансові труднощі останніх, як зазначено в листах-відмовах від договорів.

Апеляційний господарський суд не погодився із даним висновком господарського суду першої інстанції, оскільки дії позивача свідчать, що він погодився з пропозицією контрагентів щодо розірвання договорів про надання охоронних послуг, не оскаржував у судовому порядку розірвання договорів про надання охоронних послуг та з часу, про який просили контрагенти розірвати договірні відносини, добровільно припинив надавати їм охоронні послуги.

Суд апеляційної інстанції стосовно дій Міроненка М.М. зазначив та встановив наступне:

- Міроненко М.М. 02.01.2003 був прийнятий на роботу до ТОВ "Охрана-Сервіс" на посаду заступника директора;

- 31.10.2005 Міроненко М.М. звільнився з ТОВ "Охрана-Сервіс" і був прийнятий по переводу на роботу до ТОВ "Безпека-сервіс";

- 02.08.2007 Міроненко М.М. створив та зареєстрував ТОВ "Охорона. Надійність. Безпека", основний вид діяльності якого визначено забезпечення безпеки;

- у подальшому між ТОВ "Охорона. Надійність. Безпека" (відповідач у справі) та ПФ "Медекспрес", ТОВ "Сервисводострой", ВАТ "Харківський завод "Оргтехніка" були укладені договори про надання охоронних послуг;

- господарський суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що налагодження господарських відносин із контрагентами позивача свідчить про використання інформації з обмеженим обігом, яку відповідач в особі Міроненка М.М. отримав у позивача під час роботи на ТОВ "Охрана-Сервіс" та ТОВ "Безпека-сервіс", що порушило права та інтереси позивача і потягло спричинення шкоди останньому;

- апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що Міроненко М.М. мав доступ до відомостей, які складають комерційну таємницю в силу свого службового положення, з огляду на те, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час перегляду справи в апеляційному порядку позивачем не було надано доказів того, що в обов'язки Міроненка М.М. входило укладання договорів з контрагентами позивача, обговорення та визначення їх умов;

- з посиланням на п. 2.2.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затверджених наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва|Міністерством внутрішніх справ України від 14.12.2004 № 145/1501, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що сам факт знаходження позивача у договірних відносинах з його контрагентами відносно надання їм охоронних послуг є відкритою інформацією і не може відноситись до комерційної таємниці;

- в свою чергу, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" комерційну таємницю не становлять відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню;

- отже, враховуючи вищезазначене, висновок господарського суду першої інстанції про використання відповідачем інформації про перелік замовників позивача, що складає комерційну таємницю останнього, не відповідає положенням чинного законодавства України.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під шкодою розуміється зменшення або втрата певного особистого чи майнового блага. Зменшення чи втрата майна тягне за собою відшкодування майнової шкоди в натурі або у вигляді збитків згідно із статтею 1192 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 2 статті 22 цього ж Кодексу  збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку  із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права - реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено - упущена вигода.

Шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”).

Отже, для застосування деліктної відповідальності до відповідача необхідною є наявність складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду.

Як встановлено Харківським апеляційним господарським судом сторони договорів про надання охоронних послуг, за якими позивач стягує неотриманий доход, розірвали свої договірні відносини за взаємною згодою сторін відповідно до вимог ст. 651 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не доведено та з матеріалів справи не вбачається протиправної поведінки відповідача, що стала причиною розірвання договорів про надання охоронних послуг, укладених між позивачем та  третіми особами.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про інформацію":

- інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну (частина перша);

- конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (частина друга);

- громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту (частина п'ята).

Статтею 505 чинного Цивільного кодексу України встановлено, що: комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію; комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Відповідно до пункту 2.2.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затверджених наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва|Міністерством внутрішніх справ України від 14.12.2004 № 145/150, суб'єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, зобов'язаний за згодою володільця розміщувати на видному місці на центральному посту з охорони стаціонарного об'єкта місцезнаходження та номер ліцензії суб'єкта охоронної діяльності.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд правомірно дійшов до висновку, що інформація про перелік замовників позивача, з якими останній перебуває (перебував) у договірних відносинах з надання охоронних послуг, не може мати статусу комерційної таємниці.

Отже, твердження скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 505 Цивільного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" є безпідставними.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, Вищий господарський суд  України зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України питання про відшкодування моральної шкоди вирішується судом відповідно до чинного законодавства.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Вимогами частини 1 статті 1167 цього Кодексу  передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі,  відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до вимог статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується за наявності доведення факту її заподіяння, а також вини відповідача в цьому.

Місцевим та апеляційним господарським судами встановлено відсутність факту заподіяння моральної шкоди відповідачем позивачеві, а тому обґрунтовано відмовлено в позові в цій частині.

За таких обставин, прийнята Харківським апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України     

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 у справі № 37/402-07 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охрана-Сервіс" –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                               Н.М. ГУБЕНКО

Судді                                                                                                       Т.Л. БАРИЦЬКА

                                                                                                                         Б.М. ГРЕК