Рішення

від 21.06.2006 по справі 6/69-06-1840

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/69-06-1840

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2006 р.Справа  № 6/69-06-1840

За позовом : Закритого  акціонерного  товариства «Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання «Лазур»

До відповідача :   Приватного підприємства «Управління виробничо-технологічної комплектації»

Про визнання права власності та зобов`язання звільнити нежитлове приміщення

Та за зустрічним позовом: Приватного підприємства «Управління виробничо-технологічної комплектації»

До відповідача за зустрічним позовом: Закритого  акціонерного  товариства «Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання «Лазур»

Про визнання права власності

Третя особа.,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області.

                                                                              Суддя                                        Демешин О.А.

Представники:

Від позивача (відповідача по зустрічному позову): Діброва Г.А. - довіреність

Від відповідача (позивача по зустрічному позову): Пак О.І. –довіреність, Охотський Є.М. – директор, Охотська Л.В. - довіреність

Від третьої особи: Калиновська О.С. –довіреність

Суть спору : Закритим  акціонерним  товариством «Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання «Лазур» (далі-Позивач) надано позов до   Приватного підприємства «Управління виробничо-технологічної комплектації» (далі –Відповідач) про визнання недійсним договору №5 від 22.10.2003р., визнання права власності та зобов`язання звільнити нежитлове приміщення –склад по вул..Червонослобідській м.Одеса площею 85кв.м.

    10.04.2006р. позивачем в судовому засіданні надано Уточнення позовних вимог, згідно яких позивач просить визнати за ЗАТ «Одеське виробничо-торговельне об`єднання «Лазур»права власності на нежитлове приміщення –склад запчастин, розташований за адресою:м.Одеса, вул..Червонослобідська, 1, загальною площею 85кв.м.  та зобов`язати відповідача звільнити вказане приміщення і не чинити перешкод в користуванні ним.

    Відповідач з позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві.

   20.04.2006р. (вх. 4733) відповідачем надано зустрічний позов до ЗАТ Одеське ВТСО «Лазур»про визнання права власності на нежитлову будівлю –склад запчастин пошею 85кв.м., розташований за адресою: м.Одеса, вул.Червонослобідська, 1.

    Позивач з зустрічним позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві.

    Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.05.2006р. до участі в справі в якості третьої особи залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області.           

    В судовому засіданні оголошувалась перерва до 31.05.2006р.  

Розглянувши матеріали справи, суд встановив :

             03.09.1993р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та організацією орендарів Одеського орендного виробничо-торгового суконного об`єднання  «Лазур», правонаступником якого є позивач, було укладено Договір купівлі-продажу державного майна, згідно якого позивач по Акту передачі майна від 19.11.1993р. придбав у власність державне майно цілісного майнового комплексу, що розташовано за адресою: м.Одеса, вул..Червонослобідська, 1.

            22.10.2003р. між ЗАТ «Одеське ВТСО «Лазур» та Приватним підприємством «Управління виробничо-технологічної комплектації»було підписано договір №5 згідно якого позивач зобов`язався передати відповідачу у власність нежиле приміщення –склад площею 85кв.м.

           Пунктом 8 цього договору встановлювалось, що право власності на зазначене нерухоме майно переходить до ПП «УПТК»з моменту підписання вищевказаного договору.

           Позивач, посилаючись на те, що Договір №5 від 22.10.2003р. є неукладеним, просить зобов`язати відповідача звільнити нежитлове приміщення –склад запчастин та не чинити перешкод в користування майном, визнавши на це приміщення право власності.

            Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що спірне нерухоме майно було придбано у позивача на підставі договору, який не суперечить вимогам чинного законодавства.

             У зустрічному позові відповідач просить визнати за ним право власності на склад запчастин площею 85кв.м. приймаючи до уваги, що це майно відповідач придбав у позивача по Договору №5 від 22.10.2003р.

             Позивач, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, посилається на те, що зазначений договір є неукладеним і, тому, відсутні підстави для визнання за відповідачем права власності на склад запчастин.

             Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд  вважає, що позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступного:

             На підставі укладеного між позивачем та Регіональним відділення Фонду держмайна України по Одеській області  Договору купівлі-продажу №17 від 03.09.1993р. позивач придбав у власність державне майно –цілісний майновий комплекс Одеського орендного виробничо-торгового суконного об`єднання «Лазур».

             Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Одеській області на підставі інвентаризаційних описів було складено Перелік нерухомого майна, що приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, яке продавець –регіональне відділення ФДМ України по Одеській області передало позивачу у власність.

             Із вказаного Переліку вбачається, що склад запчастин площею 85кв.м. не було внесено до об`єктів, що перейшли до позивача на праві власності по Договору купівлі-продажу № 17 від 03.09.1993р.

            Між тим зазначене нерухоме майно існувало на момент укладення вищевказаного Договору купівлі-продажу і існує на цей час, що не заперечується сторонами по справі.

            Відсутність складу запчастин в Переліку приватизованого нерухомого майна не спростовує факту  існування цього складу в майні цілісного майнового комплексу, оскільки згідно Акту передачі майна від 19.11.1993р.  на підставі Договору купівлі-продажу від 03.09.1993р.(реєстраційний №2-2661)  організація орендарів  Одеського орендного виробничо-торгового суконного об`єднання «Лазур»прийняла у власність державне майно, що знаходиться за адресою м.Одеса, вул..Червонослобідська, 1 в складі цілісного майнового комплексу з всіма будівлями   та спорудами., розташованими за вказаною адресою на земельній ділянці площею 6.3га.              

   Право власності позивача на спірну будівлю на момент підписання  Договору №5 від 22.10.2003р. не оспорюється відповідачем.

   Однак, на думку відповідача, при підписанні цього договору, право власності на нежитлове приміщення – склад площею 85кв.м. перейшло до  приватного підприємства „Управління виробничо-технологічної комплектації”.  

    Як зазначалось вище, за умов вказаного договору ЗАТ „Лазур” зобов`язалось передати ПП „УПТК” будівлю складу площею 85кв.м., а відповідач зобов`язався виконати роботи по перенесенню інженерних мереж ЗАТ „Лазур”.

    Тобто, за своєю правовою природою вказаний договір є договором міни. В зустрічному позові відповідач, також, підтвердив, що укладений між ним та ЗАТ „Лазур” 22.10.2003р. договір №5 був договором міни. При цьому відповідач посилається на те, що при укладення договору були передбачені всі істотні умови необхідні для такого виду договорів.

       Суд не може погодитись з цим твердженням відповідача, приймаючи до уваги наступне:

       Згідно статті 242 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення договору №5 від 22.10.2003р., до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу.

       Статтею 224 ЦК УРСР передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти майно  та оплатити за нього відповідну грошову суму.

       Крім того, за умов статті 241 ЦК УРСР, - за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше, Кожний з тих хто бере участь у міні вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

      Таким чином, ціна є істотною умовою договору міни. Однак, договором №5 від 22.10.2003р. між сторонами не було встановлено ні ціни нежилої будівлі –складу, яка передавалась відповідачу, ні ціни робіт по перенесенню інженерних споруд.

      Статтею 153 ЦК УРСР встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами у відповідній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах..

       Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що Договір №5 від 22.10.2003р. є неукладеним і таким, що не породжує будь-яких правових наслідків для сторін.

       Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на виконання сторонами дій, які свідчать про те, що договір було укладено, оскільки фактична передача позивачем відповідачу нежилої будівлі-складу  та виконання відповідачем робіт по перенесенню інженерних мереж - не підтверджує досягнення між сторонами істотних умов, необхідних для договору міни.

        Додані  до зустрічного позову копія податкової накладної від 29.06.2004р. з зазначенням вартості купівлі-продажу складських приміщень та копія платіжного доручення №2 від 16.04.2004р. не підтверджують погодження між сторонами ціни складу площею 85кв.м., який був предметом договору №5 від 22.10.2003р., оскільки в податковій накладній мова йде про купівлю-продаж складських приміщень по договору б\н від 21.10.2003р.( а не одного приміщення по договору №5 від 22.10.2003р.),  а по платіжному дорученню здійснювалась оплата за придбання відповідачем іншого нерухомого майна –головного виробничого корпусу.

         Крім того,  відповідачем не надано жодного доказу погодження між сторонами ціни робіт по перенесенню інженерних мереж, що також мало бути істотною умовою договору №5 від 22.10.2003р.

         Таким чином,  у відповідача відсутні правові підстави щодо  володіння, користування та розпорядження будівлею складу запчастин площею 85кв.м., розташованого по вул.Червонослобідській, 1, оскільки право власності на цю будівлю до нього не перейшло приймаючи до уваги те, що договір між відповідачем та позивачем, не було укладено.

          Згідно статті 20 ГК України –кожний суб`єкт господарювання  має право на захист  своїх прав і законних інтересів, шляхом  визнання наявності або відсутності прав, а також припиненням дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

          Займаючи без належних правових підстав будівлю, що є власністю ЗАТ „Лазур” –відповідач порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження цим нерухомим майном.

           За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті держмита та послуг на ІТЗ судового процесу, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись  ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.               Позов задовольнити у повному обсязі. ;

2.               Визнати за закритим акціонерним товариством „Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання „Лазур” право власності на нежитлове приміщення –склад запчастин, розташований за адресою: м.Одеса, вул.Червонослобідська, 1, загальною площею 85кв.м.

3.               Зобов`язати приватне підприємство „Управління виробничо-технологічної комплектації” звільнити нежитлове приміщення –склад запчастин, розташований за адресою: м.Одеса, вул.Червонослобідська, 1, загальною площею 85кв.м. та не чинити перешкод Закритому акціонерному товариству „Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання „Лазур” в користуванні зазначеним приміщенням.

4.               Стягнути з приватного підприємства підприємство „Управління виробничо-технологічної комплектації” (65031, м.Одеса, вул.Грушевського, 49, код ЄДРПОУ 21016100) на користь Закритого акціонерного товариства „Одеське виробничо-торгівельне суконне об`єднання „Лазур” (65006, м.Одеса, вул.Червонослобідська, 1, код ЄДРПОУ 00307000) витрат по сплаті держмита 85гривень та витрат на ІТЗ судового процесу 118гривень.

5.                У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                       Демешин О.А.