Постанова

від 09.07.2008 по справі 34/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

34/21

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.07.2008                                                                                           № 34/21

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Капацин  Н.В.

 суддів:            Калатай  Н.Ф.

          Пашкіної С.А.

 при секретарі:           Черній  О.В.

 За участю представників:

 від позивача - Деркач В.М. – представник за довіреністю від 02.06.2008 р.

 від відповідача - Перевертун В.Г. – представник за довіреністю № 9127від 15.11.2007 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Розрахунковий центр" ПриватБанку

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.04.2008

 у справі № 34/21 (Сташків Р.Б.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К. Транс-Сервіс"

 до                                                   Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Розрахунковий центр" ПриватБанку

 про                                                  стягнення 26358,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 26358,23 грн., що їх зазнав позивач внаслідок здійснення відповідачем незаконного без згоди позивача користування належними позивачеві транспортними засобами, що перебували в нього на відповідальному зберіганні, та користування цими транспортними засобами третіми особами під час дії договору зберігання між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р., повний текст якого підписаний 09.04.2008 р., у справі № 34/21 позов задоволено повністю з тих підстав, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором застави, оскільки матеріалами справи підтверджується, що предмету застави (транспортним засобами позивача) було завдано матеріального збитку (пошкодження транспортних засобів).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Закрите акціонерне товариство „ПриватБанк” в особі філії „Розрахунковий центр” Приватбанку, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р. у справі № 34/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оспорюване рішення господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального права, оскільки, по–перше, позивачем не надано доказів того, що були зроблені будь–які витрати щодо відновлення та/або ремонту транспортних засобів, по–друге, позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру матеріального збитку, по–третє, матеріали справи не містять доказів того, що спірних збитків було завдано саме діями відповідача.

Крім того, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки клопотання відповідача про призначення автотоварознавчої експертизи розглянуто не було.

Ухвалою від 29.05.2008 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя –Капацин Н.В., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А. апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 11.06.2008 р.

В судове засідання 11.06.2008 р. представники відповідача не з'явилися.

Ухвалою суду від 11.06.2008 р. для надання відповідачу можливості взяти участь в судовому засіданні розгляд справи відкладений до 23.06.2008 р.

В судовому засіданні 23.06.2008 р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р. у справі № 34/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду без змін.

В судовому засіданні 23.06.2008 р. оголошено перерву до 02.07.2008 р.

У зв'язку з відрядженням суддів Капацин Н.В. та Пашкіної С.А. судове засідання, призначене на 02.07.2008 р., перенесено на 09.07.2008 р., про що повідомлено сторін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні у матеріалах справи документальні докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі користуючись правами, наданими суду першої інстанції, колегія суддів встановила наступне.

05.12.2002 р. для забезпечення зобов'язань за укладеним між ними кредитним договором від 05.12.2002 р. № Д02/65 позивач та відповідач уклали договір застави (далі Договір застави), відповідно до умов якого позивач надає під заставу належні йому на праві власності транспортні засоби:

- автомобіль марки Рено Преміум, рік випуску 1997, ідентифікатор № VF622GXA0C0002967, реєстраційний номер 16832 КА, зареєстрований МРЕВ–9 м. Києва 14.08.2002 р. (далі Автомобіль);

- напівпричіп марки Флор Фла, рік випуску 1989, ідентифікатор № 8700, реєстраційний номер 18419 КА, зареєстрований МРЕВ–9 м. Києва 14.08.2002 р. (далі Напівпричіп).

20.09.2004 р. позивач та відповідач уклали договір відповідального зберігання предмету застави (далі Договір зберігання), відповідно до умов якого позивач довіряє відповідачу прийняти, розмістити та зберігати Автомобіль та Напівпричіп.

Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.ст. 942, 944 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, і не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Як свідчать матеріали справи, у вересні-жовтні 2006 року, під час дії договору зберігання між позивачем та відповідачем, Автомобілем та Напівпичепом користувалися треті особи, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля № 503309 серії 02 ААГ від 14.09.2006 р., заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування від 17.10.2006 р., товарно-транспортною накладною серії 02 АБД від 19.10.2006 р., а також розходженням показника спідометра автомобіля – 639552 км. згідно звіту № 4-06 від 06.06.2005 р. та 650994 км. згідно акту № 7/2 від 23.03.2007 р. (копії документів долучені до матеріалів справи)

Той факт, що таке користування сталося внаслідок неправомірних, в порушення вимог закону та умов Договору зберігання, дій відповідача, підтверджується актом прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 20.07.2006 р. за яким відповідач одноособово на підставі Договору відповідального зберігання предмету застави від 20.07.2006 р. передав Автомобіль та Напівпричіп в користування СПД Кривоборозі І.П.

Проте, зі змісту акту прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 20.07.2006 р. та Договору відповідального зберігання предмету застави від 20.07.2006 р., копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 83, 84), вбачається, що вони є трьохсторонніми, і за умовами цього договору Автомобіль та Напівпричіп мали бути передані в користування СПД Кривоборозі І.П. позивачем та відповідачем спільно.

Незважаючи на те, що а ні договір а ні акт з боку позивача підписані не були, відповідач передав транспортні засоби в користування СПД Кривобороді І.П.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав законного права одноособово передавати транспортні засоби, що перебували в нього на зберіганні, в користування СПД Кривобороді І.П. на підставі Договору відповідального зберігання предмету застави від 20.07.2006 р., проте вимоги позивача зобов'язати відповідача відшкодувати йому як власнику Автомобіля та Напівпричепу збитки, завдані зазначеними діями, на думку колегії суддів, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, в тому числі, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ч.2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Зі змісту вказаних правових норм випливає, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність збитків, протиправність дій особи, яка завдала збитків, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка завдала збитків, розмір яких кредитором доведений.

За відсутності хоча б одної з передбачених законом умов, у суду відсутні правові підстави для застосування відповідальність у вигляді стягнення збитків.

Згідно ч. 1 ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

В даному випадку, збитки мають дорівнювати різниці між вартістю Автомобіля та Напівпричепу на дату їх передачі на зберігання та їх вартості на дату повернення.

Як свідчать матеріали справи, станом на 05.12.2002 р., дату укладення Договору застави, узгоджена сторонами та підтверджена експертним висновком вартість Автомобіля становила 93282 грн., Напівпричепу – 46641 грн. (а.с. 15).

Договір зберігання між позивачем та відповідачем відносно зазначених транспортних засобів підписаний 20.09.2004 р.

Вартість Автомобіля та Напівпричепа на дату укладення Договору зберігання документально не фіксувалася.

Факт перебування Автомобіля та Напівпричепу на зберіганні у відповідача сторонами не заперечується, проте будь-які документальні докази факту прийняття відповідачем на зберігання транспортних засобів за Договором зберігання в матеріалах справи відсутні (акт приймання-передачі тощо), що унеможливлює встановлення конкретної дати прийняття їх відповідачем на зберігання.

Згідно п. 2.1 Договору зберігання позивач підтверджує якість товару паспортом чи сертифікатом якості/відповідності.

Відповідно до п 3.1 Договору зберігання відповідач приймає на відповідальне зберігання товар, вказаний в п. 1.1 даного договору (Автомобіль та Напівпричіп), в асортименті та кількості, згідно приймально–здавальних документів та забезпечує його зберігання в асортименті, кількості і стані, згідно приймально–здавальних документів.

Жодного доказу існування будь-яких документів, в яких зафіксовано якість транспортних засобів на момент прийняття їх відповідачем на зберігання за умовами Договору зберігання, матеріали справи також не містять.

Отже, матеріали справи не містять будь-яких документальних доказів того, коли саме Автомобіль та Напівпричіп були прийняті відповідачем на зберігання, яку вартість мали і в якому технічному стані перебували на той момент.

При цьому, складений 06.06.2005 р. суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Глазиріним В.Ф. Звіт № 4-06 про незалежну оцінку дорожніх транспортних засобів (копію долучено до матеріалів справи а.с. 20-30), в якому йдеться про те, що Автомобіль та Напівпричіп, перебувають у задовільному технічному стані і потребують незначного ремонту як такі, що мають несправності: Автомобіль – резина у незадовільному стані, акумуляторна батарея у неробочому стані, пробитий паливний бак; Напівпричіп – резина у незадовільному стані, підвіска та тент в задовільному стані, - не може бути прийнятий колегією суддів як доказ на підтвердження зазначених обставин, оскільки огляд транспортних засобів проводився 01.06.2005 р., більш ніж через 8 місяців після дати укладення Договору зберігання, і за відсутності представника відповідача, в той час як згідно п. 2.2 Договору зберігання він має брати обов'язкову участь з представником позивача при прийманні Автомобіля та Напівпричепу по кількості та якості.

З огляду на зазначені обставини, вартість, встановлена Звітом № 4-06, також не може бути визнана вартістю Автомобіля та Напівпричепу на дату їх передачі на зберігання в розумінні ч. 1 ст. 951 ЦК України.

Щодо вартості Автомобіля та Напівпричепу на дату їх повернення зі зберігання з матеріалів справи встановлене наступне.

23.01.2007 р. арбітражний керуючий–ліквідатор позивача та представники відповідача підписали Акт прийому передачі транспортних засобів (далі Акт від 23.01.2007 р.), яким відповідач повернув позивачеві з відповідального зберігання транспортні засоби з виявленими недоліками Автомобіля (розукомплектована приладна панель та бортовий комп'ютер, пошкоджена рульова колонка, ручка двері (права), відсутні: спальна полиця, два акумулятори, магнітола, рація, автономний нагрівач, пощерблене та розукомплектоване ліве дзеркало) та Напівпричепа (пошкоджений тент та задній ліхтар).

Відповідно до ч. 2 ст. 949 ЦК України річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Сторони проти факту повернення транспортних засобів за Актом від 23.01.2007 р. і наявності зафіксованих в ньому недоліків не заперечують, проте, які б недоліки не були перелічені в зазначеному акті, доказів того, коли саме ці недоліки виникли, а також того, що їх не було під час приймання транспортних засобів відповідачем на зберігання від позивача, матеріали справи не містять.

При цьому, перелік недоліків Автомобіля і Напівпричепу, наведений у згаданому вище Звіті № 4-06 від 06.06.2005 р., до уваги колегією суддів не приймається, оскільки огляд транспортних засобів для його складання проводився за відсутності представника відповідача.

Вартість Автомобіля та Напівпричепу на час складання Акту від 23.01.2007 р. також не зафіксовано.

23.03.2007 р. спеціалістом-автотоварознавцем Парфьоновим О.О. складено акти автотоварознавчого дослідження № 7/2 – Автомобіля та № 8/2 – Напівпричепу, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених майнових вимог і якими зафіксовано, що ринкова вартість Автомобіля складає 75285,62 грн., а Напівпричепу – 25925,43 грн.

Проте, зазначені акти не можуть бути прийняті як належні докази на підтвердження вартості Автомобіля та Напівпричепу на момент їх повернення з відповідального зберігання в розумінні ч. 1 ст. 951 ЦК України, оскільки оцінка проводилася з урахуванням дефектів, що транспортні засоби мали станом на 19.02.2007 р., майже через місяць після дати фактичного прийняття їх позивачем з відповідального зберігання, перелік зафіксованих дефектів не співпадає з переліком недоліків, наведеним в Акті від 23.01.2007 р., а огляд транспортних засобів 19.02.2007 р. знов проводився без участі представника відповідача.

Згідно висновку Акту № 7/2, розмір матеріального збитку, заподіяного власнику Автомобіля, на день проведення дослідження складає 20810,93 грн.

Згідно висновку Акту № 8/2, розмір матеріального збитку, заподіяного власнику Напівпричепу, на день проведення дослідження складає 5547,30 грн.

Загальний розмір збитків власника Автомобіля та Напівпричепу згідно актам №№ 7/2 та 8/2 складає 26358,23 грн., і саме ці збитки, на думку позивача, зобов'язаний йому відшкодувати відповідач.

Проте, згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розмір збитків, завданих власникові Автомобіля та Напівпричепу, визначений в актах №№ 7/2, 8/2 на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 145/5/2092 від 24.11.2003 р.), Бюлетеня автотоварознавця № 36 та Національного стандарту № 1 „Загальний принцип оцінки майна та майнових прав” (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 р.), не може бути визнаний колегією судів як такий, що визначений за правилами ч. 1 ст. 951 ЦК України.

Отже, наявні в матеріалах справи документальні докази не підтверджують розміру збитків, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Враховуючи, що відповідачем не доведено а не розміру збитків а ні зв'язку між діями відповідача та спричиненими збитками, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 26358,23 грн. визнаються колегією судів такими, що не підлягають задоволенню, як недоведені.

З огляду на підстави відмови позивачу у його майнових вимогах до відповідача, з урахуванням того, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, коли саме Автомобіль та Напівпричіп були прийняті відповідачем на зберігання, яку ринкову вартість мали і в якому технічному стані перебували на той момент, клопотання відповідача про призначення судової автотоварознавчої експертизи, метою проведення якої є визначення станом на 23.01.2007 р. ринкової вартості Автомобіля та Напівпричепу, їх складових, розміру матеріального збитку, завданого зазначеним транспортним засобам, характеру та причин його виникнення, а також встановлення, коли виникли пошкодження та несправності: до 23.01.2008 р. чи після, і чи можлива експлуатація даних транспортних засобів у теперішній час у такому технічному стані, задоволенню не підлягає, оскільки відповідь на зазначені питання не впливає на вирішення спору по суті. Призначення вказаної експертизи визнається колегією суддів недоцільним.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті судом оспореного рішення мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р. у справі № 34/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в позові відмовляється повністю.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „ПриватБанк” вособі філії „Розрахунковий центр” Приватбанку на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р. у справі № 34/21 задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2008 р. у справі № 34/21 скасувати.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „С.К. Транс–Сервіс” (03191, м. Київ, вул. Крейсера Аврори, 1, ідентифікаційний код 31483849, рахунок № 26006014159721 в Мінському відділенні Київської міської філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 322012 або з будь–якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Закритого акціонерного товариства „ПриватБанк” в особі філії „Розрахунковий центр” Приватбанку (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65, ідентифікаційний код 23699557) 131 (сто тридцять одну) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва справу № 34/21.

 Головуючий суддя                                                                      Капацин  Н.В.

 Судді                                                                                          Калатай  Н.Ф.

                                                                                          Пашкіна С.А.

 14.07.08 (відправлено)