Постанова

від 20.03.2012 по справі 12/5025/1572/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/5025/1572/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2012 р.                                                                        Справа № 12/5025/1572/11  

          Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя                                                      Грязнов В.В.

суддя                                                                             Савченко Г.І. ,

 суддя                                                                             Мельник О.В.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,             

без участі представників сторін:

від позивача -               не з'явився;

від відповідача -           не з'явився,               

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Приватного підприємства «Русал»на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2011р.

у справі №12/5025/1572/11

за позовом                Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»м.Дніпропетровськ

до відповідача         Приватного підприємства «Русал»м.Шепетівка Хмельницької області

про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №08.03.02.01.3683 від 21.04.2008р. в сумі 838 800 грн. 06 коп.,-

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу стороною заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

За клопотанням представника Відповідача в судовому засіданні 13 березня 2012р. оголошувалась перерва до 20 березня 2012р. Проте, після закінчення перерви, в судове засідання 20 березня 2012р. представники сторін не з'явились.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.10.2011р. у справі №12/5025/ 1572/11 (суддя Шпак В.О.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Приватного підприємства «Русал»про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №08.03.02.01.3683 від 21.04. 2008р. в сумі 838 800 грн. 06 коп.

Відповідно до рішення, звернено стягнення на предмет застави - вузькоколійну колію довжиною 6,3 км (рейка марки Р-43, шпали залізобетонні, рік випуску рейки - 1955р., вартість за договором застави 66 792 грн.), що розташована за адресою: Хмельницька область Шепетівський  район між селами Михайлючка (ВАТ «Майдан-Вилівський комбінат вогнетривів») і с.Хмелівка (Піщано-глиняний кар'єр), що належить Приватному підприємству «Русал»(боржник) м.Шепетівка Хмельницької області, вул.С.Лазо, буд.25 (код ЄДР 31653671) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(стягувач) м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, буд.50 (код ЄДР 14360570) шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем - ПАТ КБ Приватбанк договору купівлі-продажу предмету застави від імені Приватного підприємства «Русал»в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 883 800,06 грн.

Крім того, з Приватного підприємства «Русал»на користь ПАТ КБ Приватбанк підлягає до стягнення 9 174 грн. судових витрат.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором №08.03.02.01.3683 від 21.04.2008р. в частині поверенення отриманих кредитних коштів позичальник-Приватне підприємство «Русал»не виконував, відсотків за користування кредитними коштами не сплачував, тому Позивач, згідно ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.(арк.справи 55-57).

          Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, Приватне підприємство «Русал»(надалі в тексті –ПП «Русал») звернулося з апеляційною скаргою від 11.11.2011 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2011р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк»(надалі в тексті –Банк) та покласти на нього витрати за апеляційним оскарженням, посилаючись на те, що Позивач не подав суду доказів надання грошових коштів за кредитним договором № 08.03.02.01.3683 від 21.04.2008р., тобто підтвердження проведення іншою стороною у справі трансакції з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника; Не подав суду доказів нарахування пені окремо по заборгованості по тілу кредиту, окремо по відсотках. Крім пені, способом забезпечення виконання зобов'язань є застава майна та два види штрафу, що по суті є забезпеченням пені. Збитки, тобто заборгованість по тілу кредиту становлять 299 134,00 грн., а два види штрафу та пеня відповідно становить (1 000 грн. + 42 038, 06 грн. + 186 142,25 грн. = 229 180,31 грн.). Скаржнк вбачає певну надмірність штрафних санкцій порівняно з тілом кредиту. В рішенні не вказано за якою початковою ціною буде укладено договір купівлі-продажу предмета застави, хоч ціна предмета застави є істотною умовою для даного виду договорів. В рішенні відсутнє посилання на реалізацію майна з прилюдних торгів. Суд не врахував ту обставину, що ринкова вартість предмету застави на теперішній час значно перевищує оцінку вказану в договорі застави, крім того позивачем не було надано суду експертну оцінку вартості предмету застави на момент розгляду справи у суді.(арк.справи 70).

Позивач вважає рішення суду є таким, що прийняте за з'ясування у повному обсязі обставин, що мають значення у справі, із дотриманням норм матеріального права, а висновки, які викладені у ньому такими, що відповідають обставинам справи. Просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.(арк.справи 75-78).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2011р. апеляційну скаргу ПП «Русал»прийнято до провадження, справу призначено до слухання, проте через неподання доказів сплати судового збору у повному розмірі з підстав п.5 ст.81 ГПК України – ухвалою від 17.01.2012р. апеляційну скаргу ПП «Русал»залишено без розгляду.(арк.справи 66, 102-106).

ПП «Русал»повторно звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2011р. у справі №12/5025/1572/11, зазначаючи, зокрема, що місцевий суд дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, допустив неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що оспорюваним рішенням суд фактично видав Банку доручення від імені позичальника на реалізацію майна, а це не є повноваженням суду. Крім того, в матеріалах справи є адресований ПП «Русал»лист Позивача №25 від 15.10.2010р. з вимогою усунення порушень умов кредитного договору, яким Банк попереджає про намір звернути стягнення на предмет застави і таке повноваження відповідає вимогам ч.1 ст.30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Разом з тим, вимог про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором Позивач не заявляв. Згідно п.22 договору застави, Банк, як заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет застави, як от продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах. Скаржник вважає, що в даному випадку, предмет спору відстуній, оскільки, з підстав п.2 ч.1 ст.26, ч.1 ст.30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку»та ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу», обтяжувач (іпотеко- чи заставодержатель) має право на власний вчинити дії щодо продажу предмету обтяження (іпотеки, застави) та укладання договору купівлі-продажу, здійснюючи ці дії від свого імені на підставі договору іпотеки (застави), який містить застереження про задоволення вимог заставодержателя, що передбачає право останнього на продаж предмета застави (іпотеки) третій особі без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження заставо-(іпотеко)давця, а таких дій Позивач не вчинив.(арк.справи 111).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.03.2012р. представник Відповідача просив надати час для укладення мирової угоди або досягнення домовленостей із третьою стороною щодо купівлі-продажу предмета застави, однак надалі сторони не забезпечили явку своїх представників у призначене на 20.3.2012р. судове засідання, причини неявки суду не повідомили.

Оскільки, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. у даній справі –явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з витягу із Статуту Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», за рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04. 2009р. тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв'язку із зміною типу банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»та Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником всіх прав та зобов'язань Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».(арк.справи 23-27).

Матеріалами справи стверджено, що Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», діючи як кредитор в особі Шепетівського відділення Хмельницької філії Банку та Приватне підприємство «Русал»-позичальник 21.04.2008р. уклали кредитний договір №08.03.02. 01.3683, (надалі в тексті – Кредитний договір) відповідно до п.п. А.1, А.2, А.3, А.6-А.9, п.п.1.1, 2.3.2, 5.1, 5.4, 5.7, 5.8 якого, Банком було надано позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом – 300 000грн. і цільовим призначенням – поповнення обігових коштів зі строком погашення 20.04.2011р. Зобов'язання позичальника забезпечуються договором застави майна – вузькоколійної колії довжиною 6,3 км (рейка марки Р-43, шпали залізобетонні, рік випуску рейки – 1955р.), що розташована за адресою: Хмельницька область Шепетівський район між селами Михайлючка (ВАТ «Майдан-Вилівський комбінат вогнетривів») і с.Хмелівка (Піщано-глиняний кар'єр).

За користування кредитом позичальник сплачує відсотки в розмірі 22,1% річних. В разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 49% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Датою сплати відсотків є 1-е число кожного поточного місяця, але не пізніше 6-го числа цього ж місяця, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті відсотків у вказаний строк вони вважаються простроченими. Банк при наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі згідно п.А.1 договору з лімітом та на цілі вказані в п.А.2, не пізніше 5 днів, вказаного у третьому абзаці п.2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагород, в обумовлені даним договором строки. Банк має право на свій розсуд змінити умови договору – вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань по договору в повному обсязі шляхом направлення повідомлення.

Додатком №1 до Кредитного договору сторони погодили графік зменшення поточного кредиту. Кредитний договір підписано керуючим Шепетівського відділення та власником ПП «Русал», скріплено відбитками печаток сторін.(арк.справи 13-16).

З метою забезпечення виконання зобов'язань, Банк, діючи як заставодержатель та ПП «Русал», діючи як заставодавець уклали 22.04.2008р. Договір застави майна (надалі в тексті –Договір застави), згідно п.п.1-3, 6, 9, 15 якого заставодавць надав в заставу майно, опис якого зазначений у п.6 Договору застави, в забезпечення виконання зобов'язань позичальником-ПП «Русал»перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця та (або) позичальника. За даним Договором, заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з Кредитного договору; максимальний розмір вимоги, яка забезпечується за договором є сума 900 102 грн.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором та заставодавцем зобов'язань за Договором застави, заставодавець надав в заставу вузькоколійну колію довжиною 6,3 км (рейка марки Р-43, шпали залізобетонні, рік випуску рейки – 1955р.), що розташована за адресою: Хмельницька область Шепетівський район між селами Михайлючка (ВАТ «Майдан-Вилівський комбінат вогнетривів») і с.Хмелівка (Піщано-глиняний кар'єр). Сторони визначили, що вартість предмету застави складає 666 792 грн. Заставодержатель має право одержати задоволення за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця (право вищого пріоритету).

Згідно п.22 Договору застави, заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави:

- передача предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання забезпечених заставою зобов'язань;

- продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Договір застави підписано керуючим Шепетівського відділення та власником ПП «Русал», скріплено відбитками печаток сторін.(арк.справи 17-19).

На виконання умов Кредитного договору, протягом 22.04.2008р. – 07.05.2008р. Банк надав ПП «Русал»кредитні кошти на загальну суму 299 100 грн., що стверджується копіями платіжних доручень і не заперечується представником ПП «Русал» в судовому засіданні апеляційної інстанції.(арк.спраави 43-51, 129).

Пропозиція у строк до 29.10.2010р. сплатити заборгованість за кредитом, нарахованих відсотках та штрафні санкції на загальну суму 627 550 грн. 29 коп., яка вбачається з вимоги Банку №25 від 15.10.2010р., отриманої Відповідачем 03.11.2010р. – була залишена останнім без відповіді та задоволення, що стверджується матеріалами справи.(арк.справи 20, 20-зворот).

Обґрунтовуючи позовну вимогу, Позивач, зокрема зазначив, що станом на 01.09.2011р. заборгованість за Кредитним договором складає 883 800 грн. 06 коп., з яких: 299 134 грн. сума простроченої заборгованості по тілу кредиту (299 100 грн. наданий кредит + 34 грн. на оплату за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна); 355 485 грн. 71 коп. сума простроченої заборгованості по відсотках; 186 142 грн. 25 коп. пеня; 1 000 грн. Штраф, фіксована частина та 42 038 грн. 10 коп. штраф процентна складова.

Переглядаючи рішення місцевого суду колегія суддів приймає до уваги наступне:

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; крім того, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди.  

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Кредитні відносини, згідно із ч.2 ст.345 ГК України – здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, виконання зобов'язання, згідно зі ст.546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна.(ст.572 ЦК України).  

Відповідно до ст.ст.19, 20 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Статтею 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (надалі в тексті – Закон) передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Апеляційним судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору застави від 22.04.2008р. передбачено звернення стягнення предмет застави за вибором Банку-заставодержателя, яке може бути здійснено в позасудовому порядку.(п.22 Договору застави).

Позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання установлено статтею ст.26 зазначеного Закону. Так, зокрема, обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення Позивачем дій щодо предмету застави, передбачених п.22 Договору застави, які є позасудовими способами звернення стягнення на предмет застави в рахунок виконання забезпечених заставою зобов'язань, тобто, відсутні докази прийняття вузькоколійної колії Банком у власність або продажу Банком предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах. Не вбачається також, що ПП «Русал»або інші особи чинили перешкоди Банку у реалізації позасудового способу звернення стягнення на вузькоколійну колію.

Проте, дослідивши обставини справи і пославшись на ст.ст.19, 20 Закону України «Про заставу» та ст.ст. 23, 25, 26 Закону, – суд першої інстанції, визнавши підставною вимогу про примусове звернення стягнення на майно у спосіб, запропонований Позивачем – задоволив позов у повному обсязі.

Однак, колегія суддів вважає, що з такими висновками суду погодитися не можна.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.20 Закону України «Про заставу», звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим 3аконом чи договором.

У порушення зазначеної норми права та п.22 Договору застави, суд надав право Банку продати вузькоколійну колію від імені ПП «Русал», тим самим фактично видав доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду.

Проте, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що Позивач у справі перед поданням до господарського суду позову про звернення стягнення на предмет застави скористався наданим йому нормами Закону та умовами Договору застави правом при настанні відповідних обставин – застосувати застереження про задоволення вимог заставодержателя в установленому Договором застави порядку.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд України, що знайшло своє відображення в постановах від 03.11.2010р. у справі №6-26475св10 та від 25.05.2011р. у справі №6-60979св10 (арк.справи 129-133).

На момент розгляду даної справи Кредитний договір та Договір застави не розірвано, в зв'язку з чим Позивач має можливість і час здійснити свої права, передбачені ст.22 Договору застави.

Проте, суд першої інстанції на викладене уваги не звернув; встановивши, що Відповідачем порушено умови Кредитного договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, яку необхідно погасити шляхом звернення стягнення на предмет заставив – в порушення приписів ст.84 ГПК України, припустився невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні і визнав доведеними обставини, що мають значення для справи, не з'ясувавши дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають з Договору застави.

Враховуючи зазначені обставини в сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав п.п.2, 3 ч.1 ст.104 ГПК України і керуючись ст.99 ГПК України, виходячи з матеріалів справи – переглядає дану справу за правилами розгляду у першій інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, в силу статтей 22, 33 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних відносин, так і ту обставину, що саме на даного відповідача має бути покладена відповідальність за порушення матеріального права.

Між тим, звертаючись із позовом про звернення стягнення на предмет застави, Позивач не обґрунтував, що передбачений Договором застави позасудовий спосіб звернення стягнення не може бути здійснено ним і це право порушене саме Відповідачем, натомість, апеляційним судом установлено, що до подачі позову Позивач не вчиняв дій, спрямованих на здійснення позасудового способу звернення стягнення на належну Відповідачеві залізничну колію.

Відтак, Банком не доведено, що його право порушене і заявлений позов зумовлений необхідністю захисту порушеного Відповідачем права.

Із зазначених вище мотивів звернення з позовом про примусове звернення стягнення на майно застави вбачається колегії суддів передчасним, тому, з підстав ст.33 ГПК України, в задоволенні позову необхідно відмовити, як у безпідставному. 

Разом з тим, судова колегія зауважує, що згідно приписів ст.30 Закону, договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне майно.

Доходи від продажу предмета забезпечувального обтяження розподіляються в черговості, встановленій статтею 31 Закону, а саме, на:

покриття витрат на організацію продажу предмета забезпечувального обтяження;

задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з вищим пріоритетом;

задоволення власної забезпеченої обтяженням вимоги;

задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з нижчим пріоритетом;

повернення решти боржнику.

Як роз'яснила у листі від 03.11.2010р. №23608/16-1517-26 Державна податкова адміністрація України щодо порядку визначення банком податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу предметів іпотеки та застави, оскільки у випадку продажу банком предмета забезпечувального обтяження ним не здійснюється набуття права власності на предмет іпотеки (застави), такий предмет не може вважатися придбаним, а тому іпотеко- заставодержатель, укладаючи від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки (застави) на підставі іпотечного договору (договору застави), не має права на формування податкового кредиту.(арк.справи 134-136).

Враховуючи зазначений вище порядок розподілу доходу від продажу предмету застави, колегія суддів, вирішуючи даний спір, не досліджує правильності поданого Позивачем розрахунку сум заборгованості за кредитом, відсотками та додаткових вимог, зауважуючи, що у випадку недостатності коштів, виручених Банком-заставодержателем в позасудовому порядку від продажу залізничної колії згідно укладеного з іншою особою-покупцем договору купівлі-продажу або на публічних торгах,– останній вправі звернутись до суду із позовом про стягнення решти заборгованості, належним чином обґрунтувавши належну до стягнення суму.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що даний спір не про стягнення заборгованості по розрахунках, а про спосіб стягнення заборгованості  (шляхом звернення стягнення на майно).

Відповідно до частини 3 статті 94 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору. Частиною 1 статті 46 ГПК України передбачено, що судовий збір сплачує-ться чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених зако-нодавством України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд ухвалою від 27.01.2012р., керуючись п.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» – відстрочив ПП «Русал» сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі №12/5025/1572/11. Однак, Скаржник не виконав вимог ухвал апеляційного суду від 27.01.2012р. та 28.02.2012р., не надав доказів сплати судового збору в сумі 8 838 грн. 00 коп.(арк.справи 110, 124-125), що зумовлює вирішення цього питання апеляційним судом.

Статтею 49 ГПК України передбачено,–якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. При відмові в позові суми, які підлягають сплаті –покладаються на позивача.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, судові витрати за розгляд спору у суді першої інстанції та сплату судового збору за подання апеляційної скарги – апеляційний суд покладає на Позивача через його неправильні дії – доведення спору до господарського суду.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на встановлені Рівненським апеляційним господарським судом обставини в сукупності, позов задоволенню не підлягає, тому рішення суду першої інстанції у даній справі від 18 жовтня 2011р. належить скасувати, з підстав п.п. 2, 3 ч.1 ст.104 ГПК України, оскільки ухвалюючи його, місцевий суд не довів обставин, що мають значення для справи, які визнав встановленими та припустився невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Русал»на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2011р. у справі №12/5025/1572/11 –задоволити.

2. Рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позову.

3. Сплату судового збору в сумі 8 838 грн. 00 коп. за розгляд апеляційної скарги покласти на Позивача. Надати доручення місцевому господарському суду про видачу наказу.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу №12/5025/1572/11  повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя                                                                       Грязнов В.В.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.  

Суддя                                                                                              Мельник О.В.