Постанова

від 18.06.2008 по справі 19/356

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 18 червня 2008 р.                                                                                   

№

19/356 

Вищий 

господарський  суд  України 

в  складі  колегії 

суддів:

Бернацької

Ж.О. -головуючої (доповідач),

Барицької

Т.Л.,

Воліка

І.М.,

розглянувши

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

"Агропрогрес" на рішення господарського суду Полтавської області від

27.12.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського

суду від 06.02.2008 р. в справі № 19/356 господарського суду Полтавської

області за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та

газифікації "Полтавагаз" до 1) Карлівського міжгосподарського

комбікормового заводу, 2) товариства з обмеженою відповідальністю

"Агропрогрес" про визнання правочину недійсним

за

участю представників сторін: від прокуратури: Громадського С.О.,

від

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

від

відповідача1: ОСОБА_4, від відповідача2: не з'явилися, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

- відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації ”Полтавагаз”

звернувся у жовтні 2007 року з позовом до відповідачів: 1) Карлівського

міжгосподарського комбікормового заводу, 2) товариства з обмеженою

відповідальністю "Агропрогрес" про визнання недійсним договору

купівлі-продажу від 28.04.2004 р.

Рішенням

господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 р. (суддя Білоусов С.М.)

позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі - продажу від 28.04.2004 р.

між Карлівським міжгосподарським комбікормовим заводом в особі виконавчого

директора ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю „Агропрогрес” з

моменту укладення; сторони приведено у первісний стан: зобов'язано товариство з

обмеженою відповідальністю „Агропрогрес” повернути Карлівському

міжгосподарському комбікормовому заводу 2/25 частини нежитлових приміщень, що

знаходяться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з цегляної адміністративної

будівлі літ. А-2, складу № 1 літ. Б-1, лабораторії літ. В-1, вагової літ. Г-1,

складу № 2 літ. Д-1, складу № 3 літ. Е-1, складу № 4 літ. Ж-1, гаражу літ. З-1,

складу ГСМ (погріб) літ І-1, операторської літ. К-1, сушильної СКП-8 літ. Л-1,

операторської сушильні літ. М-1, олійниці літ. Н-1, операторської ОВМ літ. 0-1,

вбиральні літ. ІІ-1, ГРП літ. Р-1, операторської прийомки зерна літ. С-1,

огорожі літ. № 1-3, що знаходиться на земельній ділянці Федорівської сільської

ради, з підстав правомірності та обґрунтованості позову; стягнуто з Карлівського

міжгосподарського комбікормового заводу на користь відкритого акціонерного

товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 42, 50 грн.

витрат по оплаті державного мита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу; стягнуто з товариства з обмеженою

відповідальністю "Агропрогрес" на користь відкритого акціонерного

товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 42, 50 грн.

витрат по оплаті державного мита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

Постановою

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.02.2008 р.

(судді: Сибіга О.М. -головуючий, Гаврилюк О.М., Мельник С.М.) рішення

господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 р. в справі № 19/356

змінено: резолютивну частину рішення від 27.12.2007 р. в справі № 19/356

доповнено пунктом 6 наступного змісту: „стягнути з Карлівського

міжгосподарського комбікормового заводу на користь товариства з обмеженою

відповідальністю „Агропрогрес” -28932 грн.”; в решті рішення господарського

суду Полтавської області від 27.12.2007 р. в справі № 19/356 залишено без змін.

Не

погоджуючись з винесеними судовими актами, відповідач 2 - товариство з

обмеженою відповідальністю ”Агропрогрес” звернувся до Вищого господарського

суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення

господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 р.,  постанову Київського міжобласного  апеляційного господарського суду від

06.02.2008 р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна

скарга обґрунтована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального

та процесуального права.

Вислухавши

представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши

правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія

суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з

наступного.

Судами

попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами 28.04.2004 р. укладено

договір купівлі-продажу. Згідно умов договору, Карлівський міжгосподарський

комбікормовий завод -продавець зобов'язувався передати у власність покупця -

товариства з обмеженою відповідальністю „Агропрогрес” 2/25 частини нежитлових

будівель, що знаходяться за адресою: в АДРЕСА_1, загальною вартістю 35786, 93

грн.

Договір

нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Карлівського районного

нотаріального округу та зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на

нерухоме майно 28.04.2004 р.

Передача

об'єктів нерухомості від продавця покупцю відбулась 30.04.2004 р., що

підтверджується актом прийому-передачі.

Судами

обох інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю

„Агропрогрес” сплатило Карлівському міжгосподарському комбікормовому заводу

кошти за придбані будівлі в розмірі 28932 грн., що підтверджується платіжними

дорученнями № 20 від 29.04.2004 р., № 16 від 26.04.2004 р.

Судом

першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу від

28.04.2004 р., а також акт прийому-передачі нерухомого майна від 30.04.2004 р.

від колективного підприємства „Карлівський міжгосподарський комбікормовий

завод” підписано виконавчим директором ОСОБА_5

Позивач

- відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Полтавагаз”

є учасником Карлівського міжгосподарського комбікормового заводу, частка в

статутному капіталі якого становить 67, 3 %.

Крім

того, судами попередніх інстанцій встановлено, що про спірний договір

купівлі-продажу позивач дізнався лише 27.09.2007 р., під час розгляду справи

господарським судом Полтавської області № 

4/130.

Згідно

частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності

починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення

свого права або про особу, яка його порушила.

В

жовтні 2007 року відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та

газифікації "Полтавагаз" звернулося до місцевого господарського суду

з позовом про визнання спірної угоди недійсною.

Вирішуючи

спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити

наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і

настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту угод вимогам

закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у

чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають

значення для правильного вирішення спору.

Стаття

215 Цивільного кодексу України містить загальні підстави для визнання правочину

недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою

- третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним

є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У

цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У

випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний

судом дійсним.

Якщо

недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний

правочин).

Відповідно

до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

моральним засадам суспільства.

Особа,

яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення

учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин

має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як

встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до статуту Карлівського

міжгосподарського комбікормового заводу, вищим органом управління заводу є

загальні збори уповноважених представників учасників.

До

компетенції зборів уповноважених представників учасників заводу відноситься

розгляд і прийняття рішень з питань обрання спостережної ради, її голови, а

також ревізійної комісії та її голови.

Згідно

пункту 5.7.2 статуту підприємства, до повноважень спостережної ради відноситься

питання про призначення та звільнення виконавчого органу підприємства

-директора (дирекції).

У

протоколі № 1 засідання спостережної ради Карлівського міжгосподарського

комбікормового заводу від 05.02.2002 р. підтверджено, що ОСОБА_6 звільнено з

посади директора заводу, а виконавчим директором підприємства призначено

ОСОБА_5

Судом

першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір 28.04.2004 р. від імені

продавця підписано ОСОБА_5

Крім

того, контракт на управління підприємством від 07.02.2002 р., який за своєю

правовою природою є трудовим договором укладено між спостережною радою та

виконавчим директором ОСОБА_5 лише до 01.01.2003 р. (пункт 9.1 контракту).

Судами

попередніх інстанцій встановлено, що трудовий договір з виконавчим директором

ОСОБА_5  не продовжено на новий термін.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди обох інстанцій дійшли

правильних висновків: в момент укладання спірного договору особа, яка вчиняла

правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є недотриманням

вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Касаційна

інстанція вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна оцінка обставинам

справи. 

Крім

того, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що до складу

нерухомого майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу продавцем

-Карлівським міжгосподарським комбікормовим заводом включено газо-розподільчий

пункт (ГРП літ Р-1).  Назване нерухоме

майно є державною власністю, знаходилось в оренді у позивача згідно вказаного

договору № 04/01-844 від 28.12.2001 р. і не може бути предметом даного договору

купівлі-продажу, оскільки статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено,

що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків,

встановлених законом, належить власникові товару, а від імені та в інтересах

держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади, як це

передбачено статтею 326 Цивільного кодексу України.

Вищевикладене

є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу від 28.04.2004 р.

недійсним, оскільки його зміст суперечить Закону, а також підтвердженням того,

що спірний договір безпосередньо стосується прав та обов'язків позивача.

Відповідно

до пункту 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності

правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що

вона одержала на виконання цього правочину.

Суд

апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що господарським судом

Полтавської області під час розгляду справи передбачені законом наслідки

визнання угоди недійсною застосовано неповністю, оскільки судом не було

стягнуто з продавця нерухомого майна все, що він отримав від продажу, тобто

кошти в розмірі 28932 грн.

Таким

чином, постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від

06.02.2008 р. в справі № 19/356 господарського суду Полтавської області

прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно

до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу

України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція

на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи

відповідача 2, що містяться в касаційній скарзі не спростовують висновків судів

попередніх інстанції, а інші його доводи зводяться до намагань  надати перевагу його доказам над іншими, що

суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу

України, а тому колегією суддів Вищого господарського суду України до уваги не

приймаються.

Враховуючи

викладене, касаційна інстанція вважає юридичну оцінку дану апеляційним судом

обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному

законодавстві, і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись

статтями 1115, 1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес" залишити

без задоволення.

Постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.02.2008 р. в

справі № 19/356 господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий,

суддя:                                                                Ж.

Бернацька

Судді:                                                                                       

Т. Барицька

І. Волік