Постанова

від 05.04.2012 по справі 2а/0570/607/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2012 р. справа № 2а/0570/607/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьова І.В.

при секретарі Заднепровська В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення від 14.09.2011 року №0000781742 та від 17.11.2011 року №0001031742,-

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2,

від відповідача: Антонов В.В., -

встановив:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення від 14.09.2011 року №0000781742 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 15278,75грн., з якої основний платіж 12223,00грн. і штрафна санкція у розмірі 3055,75грн. та від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12239,96грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що факт належного виконання умов договорів від 02.03.2010 року позивачем та ПП «Донтехкомплект» і від 15.04.2010 року позивачем і ТОВ «Сокол-Пром-Торг» документально підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, специфікаціями, рахунками - фактурами, платіжними дорученнями. Висновки про нікчемність договорів між позивачем і контрагентами: ПП «Донтехкомплект» та ТОВ «Сокол-Торг-Пром» спростовуються первинними документами. Аналізуючи норми Цивільного кодексу України позивач дійшов до висновку про те, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Таким чином, не знаходження юридичної особи за юридичною та фактичною адресою є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, однак не має відношення для визнання вчинених такою юридичною особою правочинів нікчемними.

Крім того, вважає позивач, податковим органом не досліджено жодних доказів які б свідчили про те, що зобов'язання між сторонами вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та про наявність умислу на ухилення від сплати податків.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Господарською операцією вважається дія або подія, яка приводить до зміни у структурі активів та зобов'язань. А саме основною ознакою господарської операції є те, що вона повинна привести до реальних змін майнового стану суб'єкта господарювання.

Таким чином, для отримання податкового кредиту та для відображення витрат покупець будь-яких товарів не зобов'язаний перевіряти матеріальний стан продавця товарів, стан його розрахунків з бюджетом і державними цільовими фондами.

Для здійснення підприємницької діяльності позивач використовує транспортні засоби, які перебувають у його власності. Послуги з перевезення вантажів здійснюються в рамках зареєстрованого виду діяльності. Всі транспортні засоби приймають участь у систематичних вантажних перевезеннях на комерційній основі, згідно договорів про надання послуг по перевезенню вантажів. Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Склад витрат фізична особа - підприємець формує на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням відповідних обмежень і особливостей, що стосуються підприємців в частині підтвердження первинними документами витрат, які безпосередньо брали участь в отриманні доходу в звітному періоді.

У податковому ж обліку витрати на сплату відсотків по кредиту відносяться до складу валових витрат підприємства на підставі п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де вказано, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення на адміністративний позов (т.2 а.с.3), у яких зазначив, що була проведена документальна планова виїзна перевірка ФО-П ОСОБА_1

Фізична особа - підприємець не є платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік. Склад витрат тільки формується згідно з переліком ст.5 «Валові витрати» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при цьому положення ст.5 «Валові витрати» застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями, які відповідають переліку ст.5, за результатами або за участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід.

Оскільки транспортні засоби придбані фізичною особою, то не має підстав вважати, що ці засоби призначалися для їх використання у господарській діяльності суб'єкта підприємницької діяльності та що саме норми Закону України «Про податок на додану вартість» розповсюджуються на відносини, які склались у процесі діяльності людини як фізичної особи.

У зв'язку з тим, що фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності не веде бухгалтерський облік балансової вартості груп основних фондів та згідно з Порядком, який встановлено Положенням бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 не нараховує амортизацію, то і не може включати в валові витрати: запасні частини, які мали бути використані для ремонту автомобілів, що знаходяться у приватній власності фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, дизельне пальне, податок з власників транспортних засобів, відсотки по кредиту за придбаний автомобіль.

Перевіркою встановлено, що на порушення ст.13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» ФО-П ОСОБА_1 неправомірно включено вищезазначені валові витрати, що призвело до завищення валових витрат у 2010 році у розмірі 84815,21грн.

На порушення 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 безпідставно до складу податкового кредиту з ПДВ включено суми ПДВ по документам із назвою «податкова накладна» у зв'язку і придбанням дизельного пального (ПП «Донтехкомплект») та запасних частин (ТОВ «Сокол-Торг-Пром») від постачальників:

1) ПП «Донтехкомплект» (код ЄДРПОУ 35150984) на суму 1937,95грн. (податкова накладна від 02.03.2010року №95);

2) ТОВ «Сокол-Торг-Пром» (код ЄДРПОУ 36559739) на суму 10254,74грн. (податкові накладні від 15.04.2010р. №4152, від 10.06.2010р. №6100, від 22.06.2010р №6220):

Оскільки на ПП «Донтехкомплект» та ТОВ «Сокол-Торг-Пром» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Оскільки товар у вигляді запасних частин та дизельного пального контрагентами ФО-П ОСОБА_1 не вироблявся через відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, а саме, відсутність основних фондів, відсутність технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, окрім того, підприємство ТОВ «Сокол-Торг-Пром» не знаходилось за юридичною адресою, підприємство ПП «Донтехкомплект» податковий кредит за березень 2010 рок сформувало за рахунок не існуючого контрагента, то і не здійснена поставка товару в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

При зазначених обставинах наявність у покупця ФО-П ОСОБА_1 належним чином оформлених документів, необхідних у відповідності із пп.7.2.6, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» для віднесення визначених сум до податкового кредиту, зокрема виданих ФО-П ОСОБА_1 підприємствами ПП «Донтехкомплект» та ТОВ «Сокол-Торг-Пром» податкових накладних, не є підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки податкові накладні виписані платниками податків, які фактично не є продавцями товарів, вказаних в податкових накладних, не здійснюють їх постачання та відвантаження, тому, відповідно, і не сформували податкові зобов'язання.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем Виконавчим комітетом Красноармійської міської ради Донецької області 22.06.1998 року НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та витягом з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.13,14,15), перебуває на податковому обліку в Красноармійській ОДПІ з 25.06.1998 року за НОМЕР_4, відповідно до довідки про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП від 26.11.2004 року №867 (т.1 а.с.17). Свідоцтво НОМЕР_3 від 19.04.2000 року підтверджує, що ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість (т.1 а.с.180).

Красноармійською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 26.08.2011 року №1321/17-313-2/НОМЕР_1 (т.1 а.с.26).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення:

- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 12223,00грн. занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 12223,00грн., в тому числі за березень 2010 року в сумі 1938,00грн., за квітень 2010 року в сумі 2949,00грн., за червень 2010 року в сумі 7336,00грн.

- ст.13, 14 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 12722,28грн., в тому числі по періодах за 2010 рік на суму 12722,28грн.

Зазначені порушення визначено, зокрема, як вказано в акті перевірки, у зв'язку з укладанням позивачем нікчемних правочинів з ПП «Донтехкомплект» та ТОВ «Сокол-Торг-Пром» - договори купівлі - продажу від 02.03.2010 року та від 15.04.2010 року №04/15, відповідно, які не спричинили реального настання правових наслідків та включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товару у сумі 12223,00грн., які не призначаються для їх використання в господарській діяльності та безпідставного включення до складу валових витрат суму 81599,26грн., у т.ч. за дизельне паливо у сумі 9689,75грн., запасні частини у сумі 51273,20грн., податок з власників транспортних засобів у сумі 6992,75грн., відсотки по кредиту у сумі 13643,56грн., що призвело до нарахуванню податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12239,96грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 14.09.2011 року №0000781742 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальній сумі 15278,75грн., з якої основний платіж 12223,00грн. і штрафна санкція у розмірі 3055,75грн. та від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12239,96грн. (за результатами розгляду повторної скарги в адміністративному порядку - рішення Державної податкової адміністрації у Донецькій області від 09.11.2011 року №20577/10/25-213-2). (т.1 а.с.22,24)

Згідно п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У відповідності п.116.1 ст.116 Податкового кодексу України встановлено, що у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг за договорами купівлі-продажу, від цих обставин залежить право позивача на формування податкового кредиту у березні, квітні та липні 2010 року у сумі 12223,00грн.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договорів від 02.03.2010 року та від 15.04.2010 року №04/15 купівлі-продажу товару (дизельне пальне та запасні частини), оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного отримання товару.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом у ході розгляду справи встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «Донтехкомплект» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 02.03.2010 року. (т.1 а.с.130).

Предметом договору є зобов'язання Продавця продати дизельне пальне та запасні частини, а Покупця прийняти та оплатити поставлену продукцію. Загальна сума договору складає 500000,00грн. у т.ч. ПДВ. Перехід права власності на товар підтверджується накладною на відпуск товару. Доставка товару Покупцю здійснюється автотранспортом Продавця. Продавець надає Покупцю всі необхідні документи, які підтверджують перехід права власності: рахунки, накладні, податкові накладні на поставлений товар. Покупець здійснює розрахунок за отриманий товар в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Термін дії договору з моменту його підписання до 31.12.2010 року.

На виконання умов договору сторонами виписані підтверджуючі документи, а саме: - специфікація, в якій зазначено найменування товару - дизельне пальне, орієнтована кількість 1715,000л., загальна вартість - 11627,70грн., поставка здійснюється Продавцем за вказаною адресою: Донецька обл., м. Родинське, вул. Маяковського, 3/1, оплата продукції здійснюється Покупцем протягом 20 днів, строк поставки продукції - 02 березня 2010 року. Підписана обома сторонами, скріплена печатками (т.1 а.с.132);

рахунок-фактура №95 від 02.03.2010 року, виписана ПП «Донтехкомплект» на ім'я позивача, на дизельне пальне кількістю 1715л на загальну суму 11627,70грн. у т.ч. ПДВ 1937,95грн. (т.1 а.с.133);

видаткова накладна №95 від 02.03.2010 року на дизельне пальне кількістю 1715л на загальну суму 11627,70грн. у т.ч. ПДВ 1937,95грн., підписана обома сторонами, скріплені печатками (т.1 а.с.135);

податкова накладна №95 від 02.03.2010 року, виписана ПП «Донтехкомплект» на ім'я позивача, на дизельне пальне кількістю 1715л на загальну суму 11627,70грн. у т.ч. ПДВ 1937,95грн. (т.1 а.с.134)

Цими документами підтверджується, що в березні 2010 року Приватним підприємством «Донтехкомплект» було поставлено позивачу товар - дизельне пальне на загальну суму 11627,70грн., у т.ч. ПДВ 1937,95грн.

Оплата за отриманий товар відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Донтехкомплект» згідно платіжного доручення №40 від 07.04.2010 року у сумі 11627,70грн. у т.ч. ПДВ 1937,95грн. (т.1 а.с.136).

До матеріалів справи позивачем надана копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100078531 від 21.11.2007 року. (т.1 а.с.148)

Також позивачем підтверджено факт використання дизельного палива в підприємницькій діяльності позивача, а саме документи про списання дизельного пальна від 31.03.2010 року у кількості 3553л. на суму 18539,56грн., №5 від 30.04.2010 року у кількості 6562л. на суму 33006,86грн., №6 від 30.04.2010 року у кількості 1570л. на суму 7897,10грн. які складені комісією у складі 4 осіб (т.1 а.с.153-156), роздавальна відомість на паливо-мастильні матеріали за березень 2010 року. (т.1 а.с.157, т.2 а.с.36). Також в матеріалах справи наявні подорожні листи на автотранспорт позивача в березні 2010 року, які підтверджують їх використання та видачу палива для виконання робіт (т.2 а.с.37-71)

Відповідач обґрунтовує свою правову позицію виключно тим, що згідно отриманої інформації від ДПІ у Київському районі м. Донецька, а саме акт від 22.07.2010 року №5650/15-1/32965385 про неможливість проведення перевірки платника податку ПП «Донтехкомплект» з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагента ФО-П ОСОБА_1, згідно якого угода має ознаки нікчемності. Згідно даних акта, встановлено формування податкового кредиту ПП «Донтехкомплект» за березень 2010 року у сумі 7065289,04грн., який сформований за рахунок не існуючого контрагента, наявність основних, виробничих фондів відсутня, відповідно до податкової декларації з податку на прибуток за 1-й квартал 2010 року, чисельність працюючих у 1 кварталі 2010 року складала 1 особу, яка враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів фізично не могла здійснювати такий обсяг роботи.

В ході судового розгляду судом установлено правосуб'єктність учасників господарської операції. Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту.

Суд враховує, що ПП «Донтехкомплект» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100078531 від 21.11.2007 року. (т.1 а.с.148)

Також, судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Сокол-Торг-Пром» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №04/15 від 15.04.2010 року. (т.1 а.с.137).

Предметом договору є зобов'язання Продавця продати автозапчастини, автошини, дизельне пальне, а Покупця прийняти та оплатити поставлену продукцію. Загальна сума договору складає 500000,00грн. у т.ч. ПДВ. Перехід права власності на товар підтверджується накладною на відпуск товару. Доставка товару Покупцю здійснюється автотранспортом Продавця. Продавець надає Покупцю всі необхідні документи, які підтверджують перехід права власності: рахунки, накладні, податкові накладні на поставлений товар. Покупець здійснює розрахунок за отриманий товар в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Термін дії договору з моменту його підписання до 31.12.2010 року.

На виконання умов договору сторонами виписані підтверджуючі документи, а саме:

рахунки-фактури №4152 від 15.04.2010 року на загальну суму 17511,96грн. у т.ч. ПДВ 2918,66грн., №6100 від 10.06.2010 року на загальну суму 24012,00грн. у т.ч. ПДВ 4002,00грн., №6220 від 22.06.2010 року на загальну суму 20004,48грн. у т.ч. ПДВ 3334,08грн. виписані ТОВ «Сокол-Торг-Пром» на ім'я позивача, на автозапчастини на загальну суму 123056,878грн. у т.ч. ПДВ 20509,48грн.;

податкові накладні №4152 від 15.04.2010 року на загальну суму 17511,96грн. у т.ч. ПДВ 2918,66грн., №6100 від 10.06.2010 року на загальну суму 24012,00грн. у т.ч. ПДВ 4002,00грн., №6220 від 22.06.2010 року на загальну суму 20004,48грн. у т.ч. ПДВ 3334,08грн. виписані ТОВ «Сокол-Торг-Пром» на ім'я позивача, на автозапчастини на загальну суму 61528,44грн. у т.ч. ПДВ 10254,74грн. (т.1 а.с.139-147)

Цими документами підтверджується, що в квітні та червні 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокол-Торг-Пром» було поставлено позивачу товар - автозапчастини на загальну суму 61528,44грн. у т.ч. ПДВ 10254,74грн.

Оплата за отриманий товар відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Сокол-Торг-Пром» згідно платіжних доручень №94 від 08.07.2010 року у сумі 44016,48грн. у т.ч. ПДВ 7336,08грн., №69 від 12.05.2010 року у сумі 17511,96грн. у т.ч. ПДВ 2918,66грн. (т.1 а.с.149). Всього сплачено 61528,44грн. у т.ч. ПДВ 10254,74грн.

До матеріалів справи позивачем надана копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №10026637 від 30.01.2010 року. (т.1 а.с.200) Крім того позивачем надано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка АБ №206231 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статут та довідка про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП від 01.07.2009 року підприємства контрагента (т.2 а.с.21-24)

Також позивачем підтверджено факт використання запасних частин в підприємницькій діяльності позивача, а саме акти про списання запасних частин від 15.04.2010 року на суму 14593,30грн., від 10.06.2010 року на суму 20010,00грн., від 22.06.2010 року на суму 16670,40грн. які складені комісією у складі 4 осіб. (т.1 а.с.150-152)

Відповідач обґрунтовує свою правову позицію виключно тим, що згідно отриманої інформації від ДПІ у Кіровському районі м. Донецька від 02.08.2010 року №2550/15-213, фахівцями було складено довідку про неможливість проведення перевірки платника податку ТОВ «Сокол-Торг-Пром» з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагента ФО-П ОСОБА_1 за квітень 2010 року. Згідно даних акта, остання податкова звітність з ПДВ за травень 2010 року, розрахунок комунального податку за 2010 рік не надано, декларація з ПДВ за червень 2010 року має статус податкова звітність відсутня. Наявність основних, виробничих фондів відсутня, податкова декларація з податку на прибуток не надавалась. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

В ході судового розгляду судом установлено правосуб'єктність учасників господарської операції. Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту.

Суд враховує, що ТОВ «Сокол-Торг-Пром» зареєстровано платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №10026637 від 30.01.2010 року. (т.1 а.с.200)

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на відсутність контрагентів за юридичною адресою, відповідно до довідок ДПІ.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

В судовому засіданні дослідженню підлягали усі первинні документи, які належить складати при господарській операції купівлі-продажу, а саме договори, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, акти на списання матеріалів при здійснені підприємницької діяльності.

При з'ясуванні питання, щодо наявності господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, суд зазначає, що позивач в подальшому використовував дизельне пальне та автозапчастини на свій транспорт для надання послуг по перевезенню автотранспортом Замовникам для здійснення підприємницької діяльності, за результатами якої отримав дохід та позитивний вплив на результати господарської діяльності суб'єкта. Це підтверджено низкою подорожніх листів та товарно-транспортних накладних протягом 2010 року.

Суд враховує також, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів - договорів купівлі-продажу від 02.03.2010 року та від 15.04.2010 року №04/15 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Також використання позивачем у власній господарській діяльності оплачених товарів, а також правомірність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з їх придбанням у сумі 12223,00грн. повністю підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Тобто наведені поставки та продажу товару - дизельне пальне та автозапчастини забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вище перелічені специфікація, видаткова накладна, податкова накладна, платіжні доручення, в яких зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості найменування, дат, мають підписи, які скріплені печатками.

Вищенаведені первинні бухгалтерські документи приймаються судом до уваги як належний доказ, оскільки відповідають вимогам передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, пов'язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість.

Правила формування податкового кредиту визначені пп. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 наведеного пункту 7.7 статті 7 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок обчислення і сплати податку визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.7.1 якого встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, згідно норм податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач правомірно у відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сформував податковий кредит, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт отримання товару за договорами.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

При з'ясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у зв'язку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб позивача, відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини поставки товарів, видаткові накладні, податкові накладні, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналіз наданих документів та договору свідчить про виконання договірних зобов'язань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Суд враховує, що наявність податкової накладної є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставина фактичної поставки товарів підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Спірна сума податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 12223,00грн. відображена позивачем в додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентівВ» за березень, квітень та червень місяці 2010 року та в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за ці періоди. (т.2 а.с.112-117, 124-135)

Пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України встановлено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12223,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 3055,75грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000781742 від 14.09.2011 року, яким позивачу за порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 15278,75грн., у тому числі за основним платежем 12223,00грн. та за фінансовими санкціями 3055,75грн. підлягає визнанню нечинним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12239,96грн. суд встановив наступне.

Позивач здійснює підприємницьку діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Судом встановлено, що для здійснення підприємницької діяльності позивачем використовуються транспортні засоби - вантажні автомобілі КАМАЗ, КРАЗ які належать позивачу та зареєстровані в органах ДАІ на ім'я ОСОБА_1 як фізичну особу, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію зазначених транспортних засобів. (т.1 а.с.201)

Позивачем були придбані запасні частини до зазначених транспортних засобів та дизельне паливо для його роботи. Також позивачем до складу валових витрат була віднесена загальна сума 6992,75грн. податок з власників транспортних засобів, а саме по періодах: в 2 кварталі 2010 року - 118,75грн., в 3 кварталі 2010 року - 6874,00грн. (т.1 а.с.77-78)

Порядок оподаткування фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності регламентується розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», відповідно до ст.13 якого до складу витрат, безпосередньо поважаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платник податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Також до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону.

Підпункт 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону встановлює обмеження щодо формування валових витрат, а саме, закон передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, законодавчо встановлено право платник податку при визначенні податкового зобов'язання з доходу, зменшувати суму отриманого доходу у звітному податковому періоді на суму витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів.

Використання позивачем транспортних засобів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи і не заперечується позивачем (т.1 а.с.62), оскільки згідно акту перевірки податковим органом підтверджено правильність формування доходу, отриманого позивачем саме від використання у власній господарській діяльності транспортних засобів, які є його власністю як фізичної особи.

Суд вважає помилковою позицію відповідача щодо неможливості віднесення до складу валових витрат позивачем витрат з придбання запасних частин для автомобілів власником яких є фізична особа ОСОБА_1, а не суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, оскільки не має підстав вважати, що ці транспортні засоби призначались для використання у господарській діяльності.

В судовому засідання відповідачем не надано доказів, що позивач не використовує транспортні засоби, власником яких є він як фізична особа, у власній господарській діяльності.

Пунктом 6 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами. У відповідності до п.7 Правил передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів повинна бути проведена саме за власником транспортного засобу.

Отже, на теперішній час чинні нормативно-правові акти не передбачають державну реєстрацію транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями.

Стаття 320 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат зазначених витрат та порушення позивачем ст.13,14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Також встановлено, що транспортний засіб КАМАЗ-6520-006 06.11.2007 року придбавався позивачем як фізичною особою - підприємцем з метою використання його в господарській діяльності (перевезення вантажів).

Для покупки зазначеного транспортного засобу позивачем у банку у відділенні ПІБ м. Красноармійська був отриманий кредит згідно кредитного договору №31-07 від 06.11.2007 року (т.1 а.с.162) з цільовим призначенням на придбання автотранспорту, що відображено в п.2.3 договору. За отримані кошти було придбано автомобіль КАМАЗ-6520-006, що підтверджено рахунком №416 від 22.10.2007 року, видатковою накладною №2606 від 07.11.2007 року, податковою накладною №3130 від 06.11.2007 року, платіжними дорученнями (т.1 а.с.158-161), який бере участь у підприємницької діяльності та використовується для отримання доходу від підприємницької діяльності.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється банківською установою по меморіальним ордерам і сплачувалися коштами отриманими ФО-П ОСОБА_1 від здійснення підприємницької діяльності по наданню послуг по перевезенню вантажів на комерційній основі. (т.1 а.с.170-199)

Порядок застосування «Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю», затвердженою наказом ДПА України від 21.04.1993 року №12, регламентується розділом четвертим Декрету №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» і розроблена відповідно до нього.

У податковому ж обліку витрати на сплату відсотків по кредиту відносяться до складу валових витрат підприємства на підставі п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де вказано, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що автотранспортні засоби використовуються позивачем у власній господарській діяльності у оподатковуваних операціях, суд не погоджується з висновками акту перевірки Красноармійської ОДПІ і вважає безпідставним податкове повідомлення-рішення від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12239,96грн., тому зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення від 14.09.2011 року №0000781742 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 15278,75грн., з якої основний платіж 12223,00грн. і штрафна санкція у розмірі 3055,75грн. та від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12239,96грн., задовольнити.

Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції від 14.09.2011 року №0000781742 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 15278,75грн., з якої основний платіж 12223,00грн. і штрафна санкція у розмірі 3055,75грн. та від 17.11.2011 року №0001031742 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12239,96грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 гривні 19 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 05 квітня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 10 квітня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.