Рішення

від 20.10.2008 по справі 46/403-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

46/403-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2008 р.                                                            Справа № 46/403-07

вх. № 11122/4-46

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Кострия Г.А., дов. від 09.09.2007р. №1;

відповідача - Ярова Л.І., дов. від 31.03.2008р. №б/н;

3-ї особи - не з"явився;  3-ї особи - не з"явився,

розглянувши справу за позовом

Закритого акціонерного товариства „Тітан” по виробництву під'ємно-транспортного устаткування , м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Харківська міська рада, м. Харків;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Харківський завод підйомно-транспортного устаткування”, м. Харків   

до  Приватної виробничо-комерційної фірми "Лана", м. Харків  

про звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

11.10.2007р. Закрите акціонерне товариство „Тітан” по виробництву під'ємно-транспортного устаткування звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми „Лана”. З урахуванням уточнення позовних вимог (вх.№4399 26.03.2008р.) позивач просить суд винести рішення, яким зобов'язати Приватну виробничо-комерційну фірму „Лана” звільнити земельну ділянку площею 12035,83 м2, розташовану у м. Харкові по проспекту Ілліча, 118, привести її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд та повернути її Закритому акціонерному товариству „Тітан” по виробництву під'ємно-транспортного устаткування. Позивач стверджує, що відповідач самовільно зайняв зазначену земельну ділянку, право користування якою належить позивачеві, і самочинно збудував на ній певні споруди. В обґрунтування позову позивач посилається на ст.376 ЦК України, ст.ст. 116, 125, 126, 212 ЗК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні.

Відповідач проти задоволення позову заперечує. Стверджує, що ним зайнята земельна ділянка за іншою адресою (м. Харків пр-т Ілліча, 118-А). Остання занята ним на законних підставах згідно рішення Харківської міської ради від 20.06.2008р. №164/08. Крім того, відповідач стверджує, що позивач взагалі не є землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки акт встановлення меж земельної ділянки за адресою м. Харків, пр. Ілліча, 118 в натурі не був складений, договір на право оренди зазначеної земельної ділянки не укладався, державний акт на право користування також не видавався. На цих підставах представник відповідача в судовому засіданні просить в позові відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Харківської міської ради (залученої до участі у справі ухвалою суду від 13.11.2008р.) в судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ „Харківський завод підйомно-транспортного устаткування” (залученої до участі у справі ухвалою суду від 13.08.2008р.) в судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1963р.  №682-5 (т.І а.с. 40) було вирішено відвести ділянку землі по пр. Ілліча заводу підйомно-транспортного устаткування ім.Леніна (правопопереднику позивача).

Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 05.12.89р. №181-5 (т.І а.с. 43) було вирішено закріпити Кооператив „Лана” (правопопередника відповідача) за заводом ПТУ ім.Леніна, зобов'язано виділити приміщення, необхідне обладнання та інше майно для виробничо-комерційної діяльності кооперативу.

Проте, зазначене рішення в частині передачі майна виконане не було, натомість на земельній ділянці, яка за твердженням позивача знаходиться в його (позивача) користуванні, відповідачем були самочинно побудовані такі споруди: двоповерховий деревообробний цех Літ. "П-2" загальною площею 1417,5 кв. м., склад пиломатеріалів Літ. "С-1" загальною площею 260,2 кв. м., склад будматеріалів Літ. "У-1" загальною площею 51,1 кв. м., склад готової продукції, дільниця збірки меблів (двохповерховий) Літ. "О-2" загальною площею 1758,3 кв. м., гаражі Літ. "Ш-1" загальною площею 320,8 кв. м., склад Літ. "Ф-1" загальною площею 29,3 кв. м., дільниця по обробці скла Літ. "Р-1" загальною площею 178,5 кв. м., цех первинної обробки деревини Літ. "Т-1" загальною площею 318,4 кв. м., дільниця технічного обслуговування та ремонту Літ. "Х-1", загальною площею 195,4 кв. м. Факт самочинного будівництва підтверджується матеріалами справи, зокрема вбачається зі змісту позовної заяви позивача, доданих до неї документів, а також підтверджується поясненнями представника відповідача.

14.01.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №5, згідно умов якого до вирішення питання про відведення землі ПКФ „Лана” надавалось право користуватися земельною ділянкою ЗАТ „Титан” площею 12035,8 м2 на умовах компенсації земельного податку. Постановою Харківського апеляційного суду від 19.02.2008р. у справі №46/433-07, залишеною без змін постановою ВГСУ від 28.05.2008р. у справі №46/433-07, зазначений договір визнано недійсним.

Викладені обставини, стверджує позивач, свідчать про наявність підстав для судового захисту права позивача, котрі порушені відповідачем внаслідок самовільного заняття належної позивачеві земельної ділянки та самочинного на ній будівництва.

Надаючи правову кваліфікацію цим обставинам суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На підставі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З викладеного випливає, що особа, котра претендує на захист своїх прав на землю вважаючи їх порушеними, в тому числі просить повернути їй земельну ділянку, повинна довести, що вона має такі права, тобто є власником відповідної земельної ділянки або є її користувачем. Це в повній мірі стосується і позивача у даній справі.

У відповідності до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З матеріалів справи та пояснень представників позивача і відповідача вбачається відсутність правових підстав для того, щоб вважати позивача ЗАТ „Тітан” власником чи користувачем спірної земельної ділянки, оскільки у позивача відсутні передбачені ст.  125 ЗК України документи, що посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та документи, що посвідчують право оренди відповідної земельної ділянки.

Відсутність документів на право власності чи користування земельною ділянкою, та відповідно відсутність права власності чи права користування земельною ділянкою по пр. Ілліча, 118, підтверджується листом управління земельних відносин Харківської міської ради від 13.05.2008р. №4770 (т.ІІ а.с.55), листом ХРФДП „Центр земельного кадастру„ при державному комітеті України по земельних ресурсах (т.ІІ а.с. 56). Крім того,  зі змісту акту встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Ілліча, 118А,  а саме  запису начальника відділу державного земельного кадастру Управління земельних ресурсів у місті Харкові, суд вбачає, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку, що суміжна по лініям А-Б (фактичним користувачем якої є ЗАТ “Титан”) в управлінні земельних ресурсів у м. Харкові не обліковуються.  

Відсутні у позивача також і документи, обов'язковість одержання яких передбачена п.п. 4, 7 рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1963р.  №682-5, – договір з міськжитлоуправлінням на право користування відведеною ділянкою, акт про відвід земельної ділянки в натурі складений головним архітектором міста, міськжитлоуправлінням.

Наявність останніх є обов"язковою умовою для виникнення права користування земельною ділянкою також і у відповідності до вимог п. 5  Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1969 р. “Про порядок введення в дію Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік” (рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті до 1 липня 1969 року відповідними органами в межах їхньої  компетенції, але не виконані на час введення в дію Основ земельного  законодавства, повинні бути виконані  відповідно до вимог Основ). Згідно із ч. 1 ст. 10 Основ надання земельних ділянок в користування здійснюється в порядку відведення. Відповідно до ч.6 ст. 10 Основ приступати до використання наданою ділянкою до встановлення землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та надання документу, який посвідчує право користування землею, заборонено. Право користування земельною ділянкою, згідно до ч.7 ст. 10, посвідчується державними актами на право користування землею.

Так само, відповідно до ст. 20 ЗК УРСР 1970р.  право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи, відповідно до ст. 20 ЗК УРСР 1970 р., видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Згідно з вимогами ст. 22 цього кодексу приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.  

Аналогічні вимоги містяться і в статтях 17,  22, 23 Земельного кодексу України 1990 р. Відповідно до п.5 Постанови Верховної Ради УРСР від 1990.12.18 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог ЗК 1990р. Такі ж приписи містяться і в п.1 Перехідних положень   ЗК України від 25.10.2001р., відповідно до  якого рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Висновки суду про відсутність у позивача прав користування спірною земельню ділянкою підтверджуються також поясненнями представників сторін. Так, представник позивача в своїх письмових поясненнях (т.ІІ а.с. 118) вказує як на підставу виникнення права користування спірною земельною ділянкою лише на рішення виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1963р.  №682-5 та на те, що позивач є власником цілісного майнового комплексу за зазначеною адресою. Останнє, вважає представник, дає позивачеві право на користування земельною ділянкою під відповідними, придбаними в процесі приватизації, будівлями для їх обслуговування.

Такі твердження представника позивача суд оцінює критично, оскільки вони не узгоджуються з положенням ст.ст.116, 125 ЗК України. Відповідно положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Проте таке рішення є необхідною, але недостатньою умовою отримання права користування земельною ділянкою. Поте, крім рішення необхідно додержання інших умов, передбачених, зокрема, ст. 125 ЗК України (укладення договору оренди, його державної реєстрації, встановлення меж у натурі (на місцевості)).

Доказів того, що право користування спірною земельною ділянкою зайнятою відповідачем перейшло до позивача разом із правом власності на розташовані на ній будівлі в порядку ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України позивачем також не надано. Згідно зазначених норм до набувача будівлі або споруди у разі їх відчуження переходить право користування земельною ділянкою, якщо будівлі та споруди розміщені на земельній ділянці,  саме наданій у користування.  В даному разі, як встановлено судом, відповідна земельна ділянка в користування не передавалась. Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази переходу права власності позивача на будівлі, розташовані на спірній ділянці, або докази того, що спірна земельна ділянка, зайнята відповідачем, призначена для обслуговування будівель позивача (абз. ч.2. ст. 120 ЗК України).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач, не будучи власником чи користувачем спірної земельної ділянки, не має правових підстав для звернення із позовними вимогами про захист своїх прав на землю. На цій підставі суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ЗАТ „Титан”.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст.  6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, Господарського кодексу України, ст. 91, 92, 120, 152, 212 ЗК України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49,  75, 82–85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя                                                                                            

рішення підписано 21.10.2008р.

справа №46/403-07