Постанова

від 11.11.2008 по справі 46/1-25/55

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

46/1-25/55

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 листопада 2008 р.                                                                                    № 46/1-25/55  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. –головуючий, судді Губенко Н.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу “Ізумрудний”, с. Ізумрудне Джанкойського району Автономної Республіки Крим (далі –СВК “Ізумрудний”)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008

зі справи № 46/1-25/55

за позовом  СВК “Ізумрудний”

до Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України,                  м. Київ (далі –Департамент),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Державне казначейство України, м. Київ,

про стягнення 100 088, 50 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

СВК “Ізумрудний” –Власенка С.О., Чурсіної Т.В.,

Департаменту –Кононова Ю.М.,

Державного казначейства України –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

СВК “Ізумрудний” звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Департаменту 100 088, 50 грн. моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2008 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено з мотивів обґрунтованості розрахунку суми збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 (колегія суддів у складі: суддя Іваненко Я.Л. –головуючий, судді Лосєв А.М., Пантелієнко В.О.) зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтування постанови апеляційного господарського суду зазначено, що позивачем не доведено розмір завданих йому збитків.

СВК “Ізумрудний” звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на невірне застосування апеляційним господарським судом приписів частини десятої статті 3 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”. Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом неправильно встановлено дату початку періоду простою, оскільки позивачем здійснено черговий платіж за ліцензію до 20.04.2005, і в зв'язку з незаконним розпорядженням Департаменту від 21.04.2005 № 555-р про призупинення дії ліцензії позивача на реалізацію алкогольних напоїв СВК “Ізумрудний” вже не мав такої ліцензії саме з 21.04.2005, а не з 27.04.2005 (дати отримання позивачем зазначеного розпорядження).

У відзиві на касаційну скаргу Департамент заперечує проти доводів скарги і просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав  для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- СВК “Ізумрудний” зареєстрований як юридична особа Джанкойською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим 26.12.1991;

- 24.04.2001 СВК “Ізумрудний” отримав ліцензію № 595  на виробництво алкогольних напоїв, термін дії якої –з 20.04.2001 по 20.04.2006;

- згідно з довідкою Державного комітету статистики України від 10.02.2005 видами діяльності позивача є: вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів, у тому числі вирощування винограду і переробка його на вино в межах господарства та виробництво дистильованих алкогольних напоїв –кон'яку (переробка сільськогосподарських продуктів; СВК “Ізумрудний” є підприємством первинного виноробства;

- 21.04.2005 Департаментом видано розпорядження № 555-р про призупинення дії ліцензії позивача, відповідно до якого СВК “Ізумрудний” зобов'язано тимчасово припинити діяльність з виробництва алкогольних напоїв (виноробна продукція та коньяки) у зв'язку з призупиненням дії ліцензії від 20.04.2001 № 595; дане розпорядження, згідно з відмітною про вручення поштового відправлення, отримано позивачем 27.04.2005;

- 05.05.2005 Департамент контролю видав наказ № 172 про поновлення дії ліцензії СВК “Ізумрудний”;

- рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2005 у справі                 № 11/163, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2005, розпорядження Департаменту контролю від 21.04.2005 № 555-р визнано недійсним;

- на виконання рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2005 зі справи № 11/163 наказом від 16.12.2005 № 541 Департамент контролю анулював розпорядження від 21.04.2005 № 555-р;

- як зазначає позивач, у результаті видачі зазначеного розпорядження від 21.04.2005 № 555-р СВК “Ізумрудний” за час простою –з 21.04.2005 по 05.05.2005 (11 днів) –йому завдано матеріальної шкоди на суму                               100 088, 50 грн.;

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- на виконання ухвали апеляційного господарського суду про витребування додаткових доказів у справі позивач подав додаткові пояснення, з яких вбачається, що: у 2005 році з вини відповідача позивач порушив виконання зобов'язань за двадцятьма договорами про поставку  виноробної продукції і коньяку в межах України та за двома договорами про експортну поставку; для визначення суми збитків, що підлягає стягненню з відповідача позивач виходив із суми фактичного прибутку за один день протягом періоду  з 01.01.2005 по 21.04.2005, оскільки саме цей період позивач вважає таким, що найбільше відображає процес виноробства та реалізації виноробної продукції, а також із цін на таку продукцію протягом наведеного періоду; в результаті протиправних дій Департаменту було зупинено також і реалізацію виноробної продукції протягом одинадцяти днів;

- позивач не підтвердив належними засобами доказування  розмір збитків у вигляді неотриманого доходу;

- позивачем не доведено, що його права порушувалися протиправними діями Департаменту саме протягом зазначеного позивачем періоду (з 21.04.2005 по 27.04.2005, тобто з моменту видання Департаментом розпорядження про призупинення дії ліцензії позивача і до моменту його отримання).

Причиною виникнення спору у справі є питання про обґрунтованість зазначеної позивачем суми збитків.

За приписами частин першої і другої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України  збитками є  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

          За змістом абзацу двадцятого статті 1 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” призупинення ліцензії –це тимчасове позбавлення суб'єкта підприємницької діяльності права на провадження зазначеної в ліцензії діяльності у разі несплати чергового платежу за ліцензію.

          Згідно з  частиною десятою статті 3 цього Закону дія ліцензії вважається призупиненою з моменту одержання суб'єктом підприємницької діяльності відповідного письмового розпорядження органу, який видав ліцензію, а її дія поновлюється з моменту зарахування відповідного чергового платежу за ліцензію до бюджету.

          Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

          З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач: не підтвердив належними засобами доказування  розмір збитків (упущеної вигоди), у тому числі не здійснив відповідного розрахунку на підставі сум неотриманого доходу за договорами про реалізацію продукції на 2005 рік, як про те зазначалося в постанові Вищого господарського суду України від 29.01.2008 зі справи, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

          Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.

          Вищий господарський суд України не бере до уваги також посилання скаржника на помилковість застосування господарським судом апеляційної інстанції у вирішенні даного спору припису частини десятої статті 3 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, термін дії отриманої СВК “Ізумрудний” ліцензії № 595 на виробництво алкогольних напоїв встановлено до 20.04.2006, а не до 20.04.2005, як помилково вважає позивач з огляду на закінчення терміну чергової плати за таку ліцензію, а тому апеляційний господарський суд з посиланням на згадану норму вірно зазначив, що дію ліцензії позивача було призупинено з моменту одержання ним розпорядження Департаменту від 21.04.2005 № 555-р, і саме з цієї дати слід обчислювати період вимушеного простою СВК “Ізумрудний”.

          За наведених обставин оскаржувана постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою,  і визначені законом підстави для її скасування відсутні.

          Керуючись статтями 1119 – 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України           

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 зі справи № 46/1-25/55 залишити без змін, а касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу “Ізумрудний” –без задоволення.

Суддя                                                                                                І. Бенедисюк

Суддя              Н. Губенко

Суддя                                                                                                Б. Львов