Постанова

від 29.06.2006 по справі 20-5/016-12/022

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/016-12/022

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 23 червня 2006 року  

Справа № 20-5/016-12/022

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Шевченко Н.М.,

                                                                                          Прокопанич Г.К.,

за участю представників сторін:

позивача:не з'явився,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Харченко І.А.) від 15 березня 2005 року у справі №20-5/016-12/022

за позовом           закритого акціонерного товариства "Агробудпром" (вул. Гєловані, 11-41,Севастополь, 99040)

до           Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24, Севастополь, 99014)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення                                                                                                              ВСТАНОВИВ:

Рішенням місцевого господарського суду (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24 березня 2005 року –а.с. 34 т.3) позов задоволено повністю. Визнано недійсним прийнято відповідачем податкове повідомлення-рішення про завищення позивачем бюджетного відшкодування у сумі 30.931грн.. Судові витрати стягнути з  відповідача на користь позивача.

Рішення мотивовано тим, що об'єктом оподаткування є лише комісійна винагорода, отримана позивачем. Інші суми, отримані позивачем від комітенту не є об'єктом оподаткування. Договір комісії не визнано удаваною угодою.

Не погодившись з рішенням суду,  відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 41-44 т.3) та доповнення до неї (а.с. 90-93 т.3) , в яких просить скасувати рішення суду, у позові відмовити, вважаючи рішенням прийняти з порушенням норм матеріального  права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

З відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 55-57 т.3) слідує, що позивач не згоден з її доводами, тому що на підставі договору комісії (який не визнаний недійсним) отримав кошти для купівлі комісіонеру товарів, які не зобов'язаний включати до об'єкту оподаткування, та отримав комісійну винагороду, суму якої включив до оподаткування.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів  віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб'єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.

Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи  здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі   відносин власності.

Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб'єктів господарювання  (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).

Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб'єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб'єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

За розпорядженням першого заступника голови суду суддя Голик В.С. замінений на суддю Шевченко Н.М. (а.с. 52 т.3).

Строк розгляду справи за згодою сторін був продовжений ухвалою суду (а.с. 74-75 т.3).

Провадження у справі зупинялось з 27 липня 2005 року до 14 червня 2006 року у зв'язку з призначенням   судової експертизи (а.с. 99-105 т.3, 60-61 т.4).

У судове засідання 23 червня 2006 року представники сторін не з'явились,  відповідач просив відкласти розгляд справі у зв'язку з хворобою компетентного робітника, позивач зав про відкладення засідання не надав.

Обговорив заявлене відповідачем клопотання, апеляційний господарський суд ухвалив: відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення судового засіданні, тому що: 1) відповідач не надав доказів повноважної причини неявки у засідання його компетентного представника, 2) про час і місце засідання сторони були сповіщені належним чином та завчасно, а тому відповідач мав можливість уповноважити іншого компетентного представника на участь у судовому засіданні, 3) явка сторін у судове засідання не була визнана  обов'язковою, 4) представники сторін надавали цьому складу колегії суддів пояснення у судовому засіданні 27 липня 2005 року, 5) у справі достатньо доказів для розгляду справи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд, витребував додаткові докази, у тому числі призначив судову експертизу (а.с.76-83, 112-122, 132-158 т.3, 7-44, 47-59 т.4), повторно розглянув справу і встановив наступне.

30 січня 2004 року заступником керівника Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на підставі акту перевірки №710\23-124 від 20 січня 2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062340\0 про завищення платником податків товариством з обмеженою відповідальністю „Агробудпром” сум бюджетного відшкодування: за серпень 2001 року у сумі 20.646грн., за вересень 2001 року –504грн., за жовтень 2001 року –9.781грн. (а.с. 8, 108-109 т.1).

З вказаного акту перевірки (а.с. 9-22 т.1 чи 70-72, 92- т.2) слідує, що позивач у серпні, жовтні і листопаді 2001 року без наявності документів вивозу за митну межу включив до експортних операцій поставку товарів  нерезиденту російській некомерційній організації „Добродійний фонд підтримки військовослужбовців Чорноморського флоту  „Дальній похід”, застосував до цих операцій нульову ставку податку на додану вартість, що привело до від'ємного значення податку і завищення суми бюджетного відшкодування у вказаних вище періодах і сумах.

Заперечення платника податків на акт перевірки залишені податковим органом без задоволення (а.с. 23-26 чи 135-136, 145-146 т.1, 44-45 т.2).

Дійсно, згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість (а.с. 112-119 т.3) і  наданими 23 вересня 2003 року уточнюючими розрахунками (а.с. 35-43 т.2), книгами обліку придбання і продажу товарів (робіт, послуг) (а.с. 94 т.2, 79, 83, 140-158 т.3) та наданими позивачем податковими накладними (а.с. 28-34, 90, 96 т.2) позивач спочатку операції з передачі у серпні-жовтні 2001 року некомерційній організації „Добродійний фонд підтримки військовослужбовців Чорноморського флоту „Дальній похід”  товарів оподаткував за 20% ставкою, а потім відніс ці операції до експортних та застосував до них нульову ставку податку, що привело до від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2001 року у сумі 27.635грн., за вересень 2001 року –20.097грн., за жовтень 2001 року –13.837грн. (а.с. 36-43 т.2).

З  письмових доказів вбачається:

9 серпня 2001 року  комітент  некомерційна організація „Добродійний фонд підтримки військовослужбовців Чорноморського флоту „Дальній похід”  і комісіонер –позивач, заключили договір комісії №9, за яким позивач зобов'язався за дорученням комітента вчинити поставку продукції і виконати роботи на ГРКР „Москва”. Комітент зобов'язався сплатити позивачу винагороду 5% від вартості товарів (а.с. 9-13 т.2).

17 серпня 2001 року комітент на виконання договору комісії перерахував комісіонеру-позивачу 156.000 російських рублів (що складає 284.248грн.), з яких 8.838грн. це комісійна винагорода. Факт перерахування комісіонером комітенту  коштів підтверджується банківськими документами  (а.с. 72 т.1, а.с. 61 т.2).

Протягом серпня-жовтня 2001 року комісіонер виконав свої обов'язки та передав комітенту (поставив на  ГРКР „Москва”) придбаний у різних контрагентів товар вартістю 176.750грн., про що сторони склали акт від 12 листопада 2001 року (а.с. 71 т.1 або 17 т.2).

Про це також свідчать журнали-ордера, Головна книга (а.с.112-138 т.3), фінансовий звіт (а.с. 139-140 т.3), податкові накладні про придбання позивачем у серпні-жовтні 2001 року товару у різних контрагентів (а.с. 73-77 т.2, 17-22, 80-82 т.3, 7-23 т.4), товарні накладні цих контрагентів (а.с. 24-43 т.4), надані позивачем товарні накладні (а.с. 73-81, 137-143 т.1 чи 19-27, 62-69 т.2) і надані позивачем податкові накладні (а.с. 28-34, 90, 96 т.2), книги обліку придбання і продажу товарів (робіт, послуг) позивача (а.с. 94 т.2, 79, 83, 140-158 т.3).

Комісіонер також виконав обов'язок зі сплати комітенту винагороди у розмірі 5% від вартості переданих товарів чи у сумі 8.838грн., що підтверджено платіжними документами (72 т.1 чи 61т.2), актом взаємних розрахунків (а.с. 18 т.2) і про що додатково вказано у акті від 12 листопада 2001 року (а.с.71 т.1 або 17 т.2).

Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України (1963 року, який діяв на час складення і виконання вказаного договору) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду здійснити одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Таким чином, договір комісії є договором надання послуг. Він відрізняється від схожого з ним договору купівлі-продажу, здійсненого через повіреного (статті 224 і 386 Цивільного кодексу України), у тому числі тим, що витрати (плата за придбаємий  товар) несе комітент.

Як слідує з висновків судового експерту позивач придбав за рахунок комітету у серпні-листопаді 2001 року товар вартістю 176.157,70грн., який був потім поставлений позивачем на ГРКР „Москва” (а.с. 47-55 т.4).

Такий висновок зроблено судовим експертом на підставі первинних документів бухгалтерського та податкового обліків, а тому підстав не брати до уваги такі висновки судового експерту чи призначати повторну (чи додаткову) судову експертизу у апеляційного господарського суду не має.

Встановлені висновками судового експерта обставини (придбання позивачем товарів за рахунок комітенту, тобто у межах договору комісії) також підтверджуються іншими доказами, про що вказано вище.   

Той факт, що позивач додатково 17 серпня 2001 року заключив і отримав за кредитним договором з банківською установою кошти у сумі 30.000грн. на оплату продуктів харчування не оспорює той обставини, що позивач придбав у різних контрагентів товар для комісіонера та за його рахунок, тому що вартість придбаного для комітенту товару значно більша, ніж розмір отриманого кредиту. Також позивач здійснював інші операції з придбання товарів, які не відносяться до договору комісії (а.с. 78-79 т.2).

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість” №168\97-ВР від 3 квітня 1997 року (із змінами на час оподаткування, далі –Закон України №168\97-ВР) об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

А згідно з пунктом 1.4 того ж Закону до продажу товарів  не належать операції з передачі товарів у межах договорів комісії, у той ж час, продаж послуг це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг за компенсацію.

Таким чином, здійснені у серпні-жовтні 2001 року позивачем операції  передачі нерезиденту - некомерційній організації „Добродійний фонд підтримки військовослужбовців Чорноморського флоту „Дальній похід” (на ГРКР „Москва”), товарів вартістю 176.157грн. не є об'єктом оподаткування.

Помилкове віднесення платником податку цих операцій до оподаткування за нульовою ставкою не привело до заниження бази оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для визначення податкового зобов'язання і прийняття рішення про завищення бюджетного відшкодування.     

Слідує відмітити, що відповідно до акту перевірки  №17852\23-269 від 21 листопада 2002 року (а.с. 147-151 т.1 або 14-16 т.2) порушень валютного законодавства за вказаним договором контролюючим органом встановлено не було.

Апеляційний господарський суд згоден з податковим органом про те, що відповідно до підпункту 6.2.2 Закону України №168\97-ВР факт експортування товару за межи митної території України (у тому числі на військове морське судно іноземної держави) може бути підтверджений належно оформленою митною вантажною декларацією, якої позивач не мав.

Однак це значення не має тому, що здійснені у вересні-жовтні 2001 року позивачем операції  передачі нерезиденту  (на військове морське судно іноземної держави) товару вартістю  176.157грн. не є об'єктом оподаткування і таки обставини податковий орган був зобов'язаний прийняти до уваги при здійснені перевірки і прийнятті оскарженого у судовому порядку податкового повідомлення-рішення.

Апеляційна інстанція вважає, що не є підставою для зміни (скасування) судового рішення доводи апеляційної скарги про те, що судом визнано недійсним податкове повідомлення-рішення про штрафні санкції, тоді як прийняте було податкове повідомлення-рішення про завищення суми бюджетного відшкодування. Тому що відповідно до письмових доказів, описової і мотивувальної частин судового рішення слідує, що предметом розгляду було податкове повідомлення-рішення про завищення бюджетного відшкодування. Крім того, згідно з ухвалою господарського суду міста Севастополя від 24 березня 2005 року (копії якої надіслані сторонам 25 березня 2005 року) судом першої інстанції вказана у апеляційній скарзі описка виправлена.

На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що підстав для  скасування судового рішення не має, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На стадії апеляційного розгляду справи, позивач поніс судові витрати –3.139,20 грн. за проведення судової експертизи, що підтверджено платіжними документами (а.с. 63-67 т.4). А тому, на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України такі витрати повинні буди відшкодовані за рахунок відповідача.  

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 15 березня 2005 року у справі № 20-5/016-12/022 залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста  Севастополя (99014, Севастополь, вул. Пролетарська, 24 ) на користь закритого акціонерного товариства „Агробудпром” (99040, Севастополь, вул.  Гєловані, 11-41,  код 20748574) судові витрати у сумі 3.139,20 грн. за проведення судової експертизи.

Господарському суду міста Севастополя надати виконавчий документ.  

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                Н.М.Шевченко

                                                                                Г.К. Прокопанич