Постанова

від 09.04.2012 по справі 2а-1670/11103/11

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/11103/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

при секретарі - Марченко О.Є.,

за участю:

представника позивача - Шевченка О.А.,

представника відповідача - Щурика О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро" про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Інтер-Агро") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000172301/2329 від 13.07.2011 року, відповідно до якого платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 900 730 грн. (в т.ч., 720 584 грн. - основний платіж, 180 146 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що висновок контролюючого органу про заниження ТОВ "Інтер-Агро" податку на додану вартість за грудень 2010 року на загальну суму 720 584 грн. вважає безпідставним, оскільки правомірність зарахування до складу податкового кредиту спірної суми ПДВ по господарських операціях з ТОВ "Торговий дім "Інтер-Агро" підтверджується належно оформленими первинними документи (договорами, податковими та видатковими накладними, рахунками, банківськими виписками тощо).

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував. У наданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив відмовити у його задоволенні посилаючись на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В ході судового розгляду справи протокольною ухвалою суду замінено відповідача у справі з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 січня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро".

Представник третьої особи в судове засідання 09 квітня 2012 року не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином; причин неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав. У судових засіданнях 13 лютого 2012 року та 12 березня 2012 року представник третьої особи позовні вимоги ТОВ "Інтер-Агро" підтримав та просив їх задовольнити.

З огляду на положення статей 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" зареєстроване як юридична особа 11 вересня 2000 року, ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 31059688; перебуває на обліку в якості платника податків в Глобинському відділенні Кременчуцької ОДПІ з 15 вересня 2000 року та відповідно до свідоцтва № 23621370 від 07 жовтня 2004 року є платником податку на додану вартість (т. І, а.с. 61-63 ).

Фахівцем Кременчуцької ОДПІ в період з 06 червня 2011 року по 09 червня 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інтер-Агро" з питань взаємовідносин з ТОВ "ТД "Інтер-Агро" за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт № 4126/23-209/31059688 від 17 червня 2011 року, в якому вказано на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого платником занижено ПДВ у грудні 2010 року на суму 720 584 грн. (т. І, а.с. 23-29 ).

На підставі даного висновку акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 13 липня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172301/2329, відповідно до якого ТОВ "Інтер-Агро" збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 900 730 грн. (в т.ч., 720 584 грн. - основний платіж, 180 146 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т. І, а.с. 10 ).

За наслідками звернення позивача в порядку апеляційного узгодження зі скаргами на вказане податкове повідомлення-рішення до ДПА у Полтавській області та ДПА України його скарги залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін (т. І, а.с. 11-13, 18-22, 35-39 ).

Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням платник податків звернувся до суду з вимогою про визнання його недійсним.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 13 липня 2011 року № 0000172301/2329 необхідно зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону України "Про податок на додану вартість", для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Окрім того, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Судом встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ТД "Інтер-Агро" у грудні 2010 року зараховано до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 720 584 грн., що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження ТОВ "Інтер-Агро" ПДВ у вказаному періоді загалом на суму 720 584 грн.

При цьому, податковий ревізор-інспектор в обґрунтування згаданих доводів посилався на те, що відповідно до даних податкової звітності ТОВ "ТД "Інтер-Агро" останнє формує податковий кредит за рахунок проведення господарських операцій з підприємствами, що мають ознаки фіктивності, а саме - ПП "Агро-Коммерц" (код ЄДРПОУ 35156127), ТОВ "Газнафтакомерс" (код ЄДРПОУ 37094775), ТОВ "Епоха-Агро" (код ЄДРПОУ 36433148). Зазначав, що за результатами аналізу даних податкової звітності вищевказаних підприємств у таких відсутні необхідні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду господарської діяльності за КВЕД. Відтак, відповідач дійшов висновку про те, що правочини, укладені між ТОВ "Інтер-Агро" та ТОВ "ТД "Інтер-Агро", не спричиняють реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а отже є нікчемними.

Надаючи правову оцінку наведеним твердженням контролюючого органу та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій між контрагентами, судом встановлено наступне.

Як стверджували в судовому засіданні представники позивача та третьої особи, ТОВ "Інтер-Агро" в грудні 2010 року було придбано у ТОВ "ТД "Інтер-Агро" товарно-матеріальні цінності, а саме: пшеницю 3 класу загальною кількістю 2516,36 тон та вартістю 4 151 994 грн. (в т.ч. ПДВ - 691 999 грн.), дизельне пальне загальною кількістю 15 400 кг та вартістю 123 200 грн. (в т.ч. ПДВ - 20 533 грн. 33 коп.), компонент дизельного палива загальною кількістю 6 600 кг та вартістю 48 312 грн. (в т.ч. ПДВ - 8 052 грн.) на підтвердження чого позивачем до матеріалів адміністративної справи надано копії договорів купівлі-продажу від 20 грудня 2010 року № ДГ-20/12-1, від 02 січня 2010 року № ДГ-02/01 (т. І, а.с. 64, 109 ).

За приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Дослідивши в судовому засіданні копії податкових накладних № 1038 від 01.12.2010 року, № 1012 від 30.12.2010 року (т. І, а.с. 112, 115 ) суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що податкова накладна № 1038 від 01.12.2010 року у графі "умова поставки" містить посилання на договір № ДТ-0000023 від 13 січня 2011 року, що не має жодного відношення до спірних правовідносин (т. І, а.с. 112 ). При цьому, письмові пояснення представника позивача про те, що дану помилку допущено в результаті некоректної роботи програмного комплексу (т. ІІ, а.с. 30 ) судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на розбіжності в даті складення податкової накладної (01 грудня 2010 року) та даті договору, зазначеного як умова поставки (13 січня 2011 року). Відтак, така податкова накладна з огляду на приписи ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України судом в якості належного доказу у справі не приймається.

Крім того, слід зазначити, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

У контексті вищенаведеного, необхідно також врахувати те, що правильність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ залежить від наявності зв'язку витрат такого платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Так, статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Як визначено статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Суд зазначає, що на виконання договірних зобов'язань за вищевказаними договорами купівлі-продажу сторони мали скласти та передати одна одній такі первинні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, письмове замовлення. При цьому, відповідно пункту 3.3. договорів купівлі-продажу документи на товар мають містити посилання на дані договори (т. І, а.с. 64, 109 ).

Дослідивши в судовому засіданні копії рахунків-фактур та видаткових накладних, що надані позивачем до матеріалів адміністративної справи, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Так, відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами частини другої статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як визначено підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У зв'язку з викладеним, суд звертає увагу на те, що у рахунках-фактурах та видаткових накладних (т. І, а.с. 110-111, 113 ) сторонами не зазначено місце їх складання та посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Крім того, рахунок-фактура від 01 грудня 2010 року № ДТ-0001170 та видаткова накладна від 01 грудня 2010 року № ДТ-0001020 містять посилання на договір № ДТ-0000023 від 13 січня 2011 року, що жодним чином не стосується спірних правовідносин (т. І, а.с. 110-111 ), а у видатковій накладній від 30 грудня 2010 року № ДТ-000984 номер та дату договору, на виконання умов якого вона мала б бути складена, взагалі не вказано (т. І, а.с. 113 ).

Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані первинні документи складено з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, у зв'язку з чим вони не можуть бути належним доказом у справі.

Також, на неодноразову вимогу суду (ухвали суду від 22 грудня 2011 року, від 19 січня 2012 року, протокольні ухвали суду від 13 лютого 2012 року, 13 березня 2012 року, 19 березня 2012 року) позивачем до матеріалів справи не надано замовлень на купівлю ТМЦ.

Крім того, відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вказаної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Позивачем на неодноразову вимогу суду не надано витягу з журналу реєстрації довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей, ведення якого в силу вищезазначених положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей є обов'язковим.

Окрім того, за приписами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Транспортування та приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю здійснюється у відповідності до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.

Так, відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5 вказаної Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

За приписами пункту 5.4 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

На неодноразову вимогу суду позивачем до матеріалів адміністративної справи не надано доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "ТД "Інтер-Агро" до ТОВ "Інтер-Агро". При цьому, представник позивача в судовому засіданні визнав, що товарно-транспортні накладні, дорожні листи чи будь-які інші подібні документи, що б підтверджували факт приймання-передачі ТМЦ (зерна та нафтопродуктів) сторонами договірних зобов'язань не складалися.

Доводи представника позивача про те, що фактичного транспортування пшениці продовольчої 3 класу від продавця до покупця здійснено не було, оскільки товар сторонами переоформлено відповідно до складської квитанції на зерно № 78 від 30 грудня 2010 року за адресою елеватора ТОВ "Інтер-Агро" (вул. Українська, 164, м. Красноград, Харківська область), ТМЦ на даний час не реалізовано та вони знаходяться на території елеватора судом відхиляються, адже позивачем на вимогу суду до матеріалів справи не надано відомостей про наявність зерна на складі (елеваторі).

Суд також не приймає до уваги посилання представника позивача на використання придбаних нафтопродуктів для власних потреб, оскільки товариством не надано доказів приймання-передачі таких нафтопродуктів та їх обліку, а наявність у позивача власного автотранспорту та автозаправки з відповідними резервуарами не може бути беззаперечним доказом придбання нафтопродуктів саме у ТОВ "ТД "Інтер-Агро" та їх використання у власній господарській діяльності.

Що стосується оплати вартості товарів суд вважає за доцільне зазначити наступне.

За умовами договорів купівлі-продажу від 20 грудня 2010 року № ДГ-20/12-1, від 02 січня 2010 року № ДГ-02/01 оплата вартості товару здійснюється по факту його поставки (т. І, а.с. 64, 109 ).

Так, позивачем до матеріалів справи надано копії платіжних доручень (т. І, а.с. 174-178 ). Дослідивши в судовому засіданні вказані копії платіжних доручень судом встановлено, що ТОВ "Інтер-Агро" протягом грудня 2010 року - лютого 2011 року перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ "ТД "Інтер-Агро" кошти в сумі 4 555 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 639 166 грн. 65 коп.). При цьому, як призначення платежу платником вказано: "за с/г продукцію згідно акту звірки б/н від (дата)". На неодноразову вимогу суду позивачем до матеріалів справи не надано актів звірки взаєморозрахунків б/н від 07.12.2010 року, 09.12.2010 року, 15.12.2010 року, 16.12.2010 року, 30.12.2010 року, 12.01.2011 року, 14.01.2011 року, 01.02.2011 року та інших доказів, що б підтверджували факт оплати вартості пшениці, нафтопродуктів. Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факт сплати позивачем спірної суми ПДВ у ціні начебто придбаних товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено передачу товарно-матеріальних цінностей (рух активів) від ТОВ "ТД "Інтер-Агро" до ТОВ "Інтер-Агро", що в свою чергу доводить безтоварний характер спірних господарських операцій.

Вищевикладене в своїй сукупності також свідчить про нікчемність договірних зобов'язань між сторонами.

Так, згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Окрім того, згідно частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено положеннями статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, оскільки в ході судового розгляду справи позивачем не надано належних доказів виконання сторонами умов вищевказаних договорів купівлі-продажу, суд дійшов висновку, що такі договори є нікчемними в силу закону, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

А отже, вищенаведене в своїй сукупності дає підстави стверджувати про правомірність висновку Кременчуцької ОДПІ щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Інтер-Агро" та ТОВ "ТД "Інтер-Агро" за договорами купівлі-продажу товарів. Відтак, платником податків в ході судового розгляду справи не доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суми податку на додану вартість в розмірі 720 584 грн.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька ОДПІ приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро" про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 12 квітня 2012 року.

Суддя О.О. Кукоба