Рішення

від 17.04.2012 по справі 3538-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.04.2012Справа №5002-32/3538-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Фірми «Капітель плюс» (95000, АР Крим,м. Сімферополь, вул. Глинки/Ж. Дерюгиной, буд. 57 В/2а, ідентифікаційний код 31095815).

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об'єднання «Кримстройтехнологія» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ковильна, 62, ідентифікаційний код 32329238).

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Почтовської сільської ради (АР Крим, смт. Почтове, вул. Чкаловська, 23, ідентифікаційний код 04367571).

Про стягнення 465 470,28 грн.

За участю представників:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача - не з'явився.

Від третьої особи - не з'явився.

Обставини справи: Фірма «Капітель плюс» звернулась до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об'єднання «Кримстройтехнологія» про стягнення заборгованості у розмірі 465 470,28 грн.

Ухвалою господарського суду від 18.08.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 25.08.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач використав матеріали, які були передані йому за договором відповідального зберігання від 28.02.2008р., для виконання договору субпідряду. Відповідач виконав роботи за договором субпідряду, але матеріали не повернув, не зважаючи на те, що строк дії договору відповідального зберігання закінчився 31.12.2010р.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 13.10.2012р. провадження по справі №5002-32/3538-2011 було зупинено та призначено судову комплексну технічну та будівельно-економічну експертизу, проведення якої було доручено судовому експерту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут обліку та аудиту».

Від експертної установи копії матеріалів справи були повернені без проведення судової комплексної технічної та будівельно-економічної експертизи у зв'язку з тим, що позивач, на якого були покладені витрати по здійсненню експертизи, не здійснив сплату за проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.04.2012р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначений на 17.04.2012р.

Сторони та третя особа явку представників у судове засідання не забезпечили, вимоги суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були поінформовані належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.2007р. між Поштовською селищною радою ( Замовник) ( третя особа) та фірмою «Капітель - плюс» (виконавець) ( позивач) укладений договір № 11/781 на закупівлю робіт з ліквідації аварійного стану «Каналізаційні очисні споруди» ( а.с. 11-12).

У відповідності до пункту 1.1 вказаного Договору Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання власними силами, на власний ризик здійснити роботи з ліквідації аварійного стану «Каналізаційні очисні споруди» - реконструкція» у відповідності до проектно-кошторисної документації, згідно з календарним планом.

У відповідності до приписів статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 1 статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Так, у відповідності до вищезгаданий норм, 15.01.2008р. позивач - Фірма «Капітель плюс» ( Генпідрядник) уклала договір субпідряду із ТОВ «НВО «Кримстройтехнологія» ( відповідач) ( а.с. 13 -15).

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору замовник доручає, генпідрядник приймає на себе, субпідрядник зобов'язується виконати власними силами, коштами та на власний ризик роботи з ліквідації аварійного стану « Каналізаційні очисні споруди» - реконструкція» у відповідності до проектно-кошторисної документації, згідно з календарним планом - за умовами договору № 11/781 від 02.11.2007р.

Пунктом 4.4 вказаного договору сторони погодили строк його дії, який закінчується повним виконанням зобов'язань по договору, проте не пізніше 31.12.2010р.

Крім того, у відповідності до пункту 5.1.2 до обов'язків субпідрядника відноситься використання на об'єкті необхідних матеріалів, отриманих з Договором відповідального зберігання від Генерального підрядника ( тобто позивача), здійснивши їх приймання , розвантаження, складання та зберігання.

Тобто, сам позивач делегував відповідачеві не просто право, а навіть обов'язок використати відповідачем отриманих матеріалів для ліквідації аварійної ситуації.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2008р. між ТОВ «НВО «Кримстройтехнологія» ( Хранитель) (відповідач) та Фірмою «Капітель Плюс» ( Поклажедавець) ( позивач) укладений договір зберігання ( а.с. 39).

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що у відповідності до дійсного договору Поклажедавець зобов'язується передати на відповідальне зберігання партію товару, визначену у відповідності до пункту 1.2 Договору, а Хранитель зобов'язується прийняти та зберігати вказаний товар на умовах та в порядку, визначених дійсним договором.

Так, у підтвердження факту передачі товару за дійсним договором, його сторони підписали акт приймання -передачі матеріальних цінностей ( а.с. 41).

Позивач твердить про те, що дійсні матеріали є власністю Поштовської селищної ради, про що відповідач був попереджений в пункті 1.5 Договору.

Так дійсно, зазначений пункт договору містить таку інформацію.

Проте, як то вже зазначено вище, позивач, попередив відповідача про власника матеріальних цінностей, але зобов'язав відповідача використати переданий матеріал для ліквідації наслідків аварії.

Слід також звернути увагу на те, що у відповідності до вже загаданого пункту 1.5 Договору зберігання, товар , переданий на зберігання , передається для належного виконання Договору зберігання № 239 від 28.02.2008р.

Тобто є незрозумілим, яке відношення до взаємовідносин сторін має договір зберігання № 1072 від 02.12.2008р. та договір № 6 від 12.01.2010р., прикладені сторонами до матеріалів справи ( а.с. 59, 65).

Так, згідно із договором зберігання № 239 від 28.02.2008р., Поштовська селищна рада (Поклажедавець) ( третя особа) передає, а Хранитель - фірма «Капітель-плюс» ( позивач) приймає та зобов'язується зберігати товарно-матеріальні цінності.

Пункт 1 статті 936 Цивільного кодексу України твердить, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

У відповідності до пункту 3.3 Договору Хранитель не має права без згоди із другою стороною передавати майно на зберігання третіми особами.

Пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що Хранитель не має права без згоди Поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання а також передавати її в користування іншій особі.

Проте, позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 господарського процесуального кодексу України не надано доказів отримання згоди поклажедавця на передачу майна третім особам.

У відповідності до статті 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Тобто в даному випадку, позивач, не будучи власником переданого майна не може бути належним позивачем по справі про відшкодування збитків за незбереження майна.

Більш того, сам позивач відповідає за майно, у відповідності до вищенаведених приписів законодавства та умов договору № 239.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позивач сам порушив обов'язки договору зберігання, укладеного з Поштовською селищною радою, передавши належне раді майно відповідачеві, який в свою чергу, діяв за умовами укладеного договору.

У відповідності до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Проте, з контексту взаємовідносин сторін вбачається, що використання відповідачем матеріалів не може порушувати права особи, яка власником цих матеріалів не являється, отже й , відповідно, не може вимагати їх грошової компенсації.

При детальному дослідженні позовних вимог, суд також дійшов наступного висновку:

Так, позивач визначає суму заявлену до стягнення як збитки.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Проте, позивачем, всупереч вимогам діючого законодавства не представлено суду доказів, що використання відповідачем матеріалів призвело до понесення саме позивачем, який не був власником переданого майна, саме збитків.

Таким чином позивачем не обґрунтовано наявність права щодо стягнення збитків за неповернення майна, яке ним було неправомірно передане відповідачу, та власником якого позивач не являється.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 17.04.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 18.04.2012р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.