Постанова

від 11.04.2012 по справі 51/195

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012 № 51/195

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рудченка С.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Поляк О.І.

при секретарі судового засідання Помаз І.А.,

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 11.04.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 (дата підписання - 13.02.2012),

у справі № 51/195 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київське міжобласне

спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу від 29.07.2003.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою № 14 від 22.02.2012, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач вказує на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2011 у справі № 36/163-47/160 залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011 фактично було відмовлено у позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. до КМСРНАТ про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі загальною площею 648,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка знаходиться на земельній ділянці площею 1107,8 кв.м., укладеного між сторонами 29.07.2003, дійсним, а тому судом першої інстанції невірно застосована ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 26.03.2012 за участю уповноважених представників сторін.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2012 № 01-22/1/4 у зв'язку із перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці до складу судової колегії для розгляду даної справи замість судді Кропивної Л.В. було внесено суддю Пашкіну С.А.

В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні, призначеному на 26.03.2012, було оголошено перерву.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 № 01-22/1/7 у зв'язку з зайнятістю судді Пашкіної С.А. в іншому судовому процесі, до складу судової колегії для розгляду даної справи замість судді Пашкіної С.А. було внесено суддю Кропивну Л.В.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.

Представник позивача через відділ документального забезпечення суду надав відзив, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, між Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством (позивач/продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідач/покупець) був укладений договір від 29.07.2003 купівлі-продажу будівлі шляхом викупу, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача будівлю загальною площею 648,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишній пгт Бортничі) на земельній ділянці 1 107, 80 кв.м., 1990 року вводу, знаходиться на балансі Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства, а покупець зобов'язується прийняти вказану будівлю і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та пройти реєстрацію будівлі у бюро технічної інвентаризації. Характеристика будівлі наводиться у технічному паспорті, який видається бюро технічної інвентаризації (а.с. 13-16).

Відповідно до п. 1.2 договору право власності на будівлю (споруду, приміщення) переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору вартість відчужуваної будівлі становить 5 840, 00 (п'ять тисяч вісімсот сорок грн. 00 коп.) грн.

Пунктом 13.1 договору сторони визначили, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації у відповідних органах місцевих рад народних депутатів у місячний термін з моменту його підписання.

На виконання умов договору відповідач (покупець) здійснив оплату на користь позивача в сумі 5 840, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 33 від 29.07.2003.

29.07.2003 між сторонами підписано акт приймання-передавання приміщення павільйону-столової, що розташоване у АДРЕСА_1 (колишній пгт Бортничі).

08.09.2008 відповідач звернувся до позивача з листом б/н, в якому просив провести нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 29.07.2003.

Однак, всупереч умовам п. 13.1 спірний договір не був нотаріально посвідчений.

В обґрунтування позовних вимоги позивач зазначає, що договір купівлі-продажу від 29.07.2003 є недійсним з моменту його укладення та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Цивільний кодекс України, відповідно до п. 1 Перехідних положень, набирає чинності з 1 січня 2004 року.

З огляду на те, що спірний договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу було укладено сторонами 29.07.2003 судом першої інстанції вірно встановлено, що до спірних правовідносин щодо визнання недійсним спірного договору, підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, що діяли на момент укладення спірного договору, зокрема положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Згідно зі ст. 42 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Статтею 43 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 45 Цивільного кодексу УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Відповідно до ст. 47 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно зі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

У відповідності до ст. 227 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже обов'язковість нотаріального посвідчення передбачена для договору купівлі-продажу об'єктом якого є жилий будинок, та який укладений за участі громадянина.

Таким чином, оскільки спірний договір купівлі-продажу від 29.07.2003, об'єктом якого є будівля, укладено між Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством, яке є юридичною особою за законодавством України, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, яка у договорі виступає як суб'єкт підприємницької діяльності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку станом на день укладення оспорюваного договору Цивільним кодексом УРСР не був закріплений обов'язок нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Посилання позивача на рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2011 у справі № 36/163-47/160 залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011, яким відмовлено у позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до КМСРНАТ про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі загальною площею 648,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка знаходиться на земельній ділянці площею 1107,8 кв.м., укладеного між сторонами 29.07.2003, не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки відмова у визнанні договору дійсним не свідчить про його автоматичну недійсність.

Крім того, Вищим господарським судом України в постанові від 15.11.2011 було встановлено, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу від 29.07.2003 не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Також, Вищим господарським судом України було встановлено, що 24.12.1993 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України, як продавцем, та організацією орендарів Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу державного майна № 43, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав у власність державне майно цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства, яке знаходиться по вул. Жилянській, 79 у м. Києві, з виробничою базою, що розташована у АДРЕСА_1 яка була передана покупцю по акту прийому-передачі № 41 від 28.03.1994 та оформлено відповідне свідоцтво про власність № 29 від 28.03.1994.

28.03.1994 було підписано акт прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу № 41.

28.03.1994 Регіональним відділенням фонду державного майна по місту Києву було видано відповідачу свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства.

15.07.2003 на засіданні правління Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства було прийнято рішення про продаж столової-павільйону розміром 18х36 м, що перебуває на балансі підприємства, Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З наявного в матеріалах справи Статуту Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства вбачається (а.с. 51-61), що Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство створено на базі Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства і однойменної організації орендарів та є їх правонаступником, а відтак посилання позивача на відсутність у нього права власності на спірне приміщення є спробою ввести суд в оману.

Також твердження позивача про відсутність доказів реєстрації права власності на спірне майно - тимчасове приміщення павільйону-столової, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишній пгт. Бортничи) у встановленому на момент виникнення спірних правовідносин законом порядку, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки предметом продажу за договором була будівля загальною площею 648,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишній пгт Бортничі) на земельній ділянці 1 107, 80 кв.м., 1990 року вводу, а не тимчасове приміщення павільйону-столової.

Крім того, посилання позивача на п. 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28.01.2003, чинного на час укладення договору купівлі-продажу від 29.07.2003, яким встановлена обов'язкова реєстрація права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном, не може бути підставою для визнання договору недійсним в порядку ст. 47 Цивільного кодексу УРСР, оскільки нормами Цивільного кодексу УРСР не було встановлено обов'язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 у справі № 51/195 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство» на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 у справі № 51/195 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 51/195 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Рудченко С.Г.

Судді Кропивна Л.В.

Поляк О.І.