Постанова

від 10.04.2012 по справі 5015/5820/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.12 Справа № 5015/5820/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді -Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенко О.Л.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» , м.Львів від 14.02.2012р.

на рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2012р.

у справі №5015/5820/11

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу», м.Львів

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Приватне підприємство «Санні», м.Львів

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут», м.Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тамара», м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів

про: визнання недійсним договору.

за участю представників сторін:

від позивача: Білик П.Б. - представник

від відповідача 1: Перунов В.В. -представник

від відповідача-2: Биць Т.А. - представник

від третіх осіб: не з'явилися

Представникам позивача та відповідачів роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.01.2012р. у справі №5015/5820/11 (суддя Мазовіта А.Б.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Біля Універмагу" задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ресторан „Беркут" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Тамара". Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ресторан „Беркут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Тамара" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позову Приватного підприємства «Санні»відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут»оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як місцевим господарським судом не повно з'ясовано усі обставини справи, через що суд дійшов невірного висновку та прийняв незаконне рішення, яке просить скасувати, зокрема, щодо задоволення позовних вимог ТзОВ «Біля Універмагу», та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в позові ТзОВ «Біля Універмагу»відмовити повністю.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 23.03.2012р. (вх.№2083 від 27.03.2012р.) ТзОВ «Біля Універмагу»спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обгрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші письмові відзиви та пояснення на адресу суду не надходили.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2012р. у справі №5015/5820/11 частково скасувати, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан „Беркут" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Тамара" про визнання недійсним договору оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищевказаний договір оренди в силу приписів ч.1 ст.58 ЦК Української РСР повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Порушення своїх прав та законних інтересів позивач обґрунтовує тим, що рішенням господарського суду Львівської області від 05.05.-11.06.2004р. у справі № 1/290-9/277 було стягнуто з позивача на користь відповідача-1600000 грн. неотриманих доходів згідно оспорюваного договору оренди, а рішенням господарського суду Львівської області від 10.09.2010р. у справі №3/93 було стягнуто з позивача на користь відповідача-1 12740000 грн. збитків, з яких 6500000 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди у звязку із неможливістю виконання спірного договору оренди.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 11.12.2001р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області та відповідачем-1 було укладено договір №104/01 купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106, при викупі.

Згідно умов вищезгаданого договору продавець зобов'язувався передати у власність покупцю нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. (у тому числі зал ресторану площею 858,9 кв.м., приміщення їдальні площею 230,1 кв.м., складські приміщення площею 1734 кв.м.), а також площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м. Покупець зобов'язувався прийняти зазначені приміщення та площадку, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у договорі, та пройти реєстрацію приміщень та площадки у бюро технічної інвентаризації.

12 грудня 2001 року між продавцем та покупцем було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.

06.08.2004р. господарським судом Львівської області прийнято рішення по справі №1/305-28/130, яким позовні вимоги ТОВ «Ресторан «Беркут»задоволено повністю внесено зміни в п. 2.1 договору купівлі-продажу шляхом його доповнення абзацом другим наступного змісту: «Покупець зобов'язується оплатити продавцю наявну станом на 05.04.2004 року заборгованість в сумі 118 521 грн. за придбаний по договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року № 104/01 об'єкт, склад якого визначено у п. 1.1 договору, протягом п'яти банківських днів з дня повного отримання вказаного об'єкта купівлі-продажу в натурі від продавця. Факт отримання об'єкта підтверджується відповідним актом прийому-передачі, що підписується повноважними представниками сторін та скріплюється відтисками їх печаток».

13.12.2001р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір оренди №20/04, згідно з яким відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2823 кв.м. та площадку (споруду) загальною площею 1379,3 кв.м., розташовані у м.Львові, вул.Княгині Ольги, 106.

12 грудня 2001 року між продавцем та покупцем було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.

Відповідно до п. 1.2. даного договору право власності на вказані у договорі нежитлові приміщення та площадку переходить до Покупця (ТзОВ «Ресторан «Беркут») з моменту нотаріального посвідчення, тобто з 11.12.2001р.

Згідно ст. 4 Закону України «Про власність», діючої на момент укладення договору, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Відповідно до п. 6 цієї ж статті, у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Стаття 6 Закону України «Про власність»встановлює, що власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.

Станом на 13.12.2001р. ТзОВ «Ресторан «Беркут»було власником майна, що є предметом спірного договору оренди, а тому, в порядку визначеному ст.ст. 4, 6 Закону України «Про власність», товариство мало право на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном.

Судом не встановлено на якій законодавчо передбаченій підставі право власності ТзОВ «Ресторан «Беркут»було обмежене станом на 13.12.2001р. Факт неналежного виконання ФДМ у Львівській області свого обов'язку по передачі частини майна, що є предметом спірного договору оренди, в розумінні п. 6 ст. 4 Закону України «Про власність», до таких підстав не належить.

Отже, будучи власником майна, право на яке у встановленому законом порядку не було обмежене, ТзОВ «Ресторан «Беркут»мало право і на розпорядження цим майном, зокрема: шляхом укладення договору оренди.

Згідно ст.58 Цивільного кодексу УРСР 1963р., діючого на час укладення договору, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Відповідно до п.14 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.99 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», мнима угода (стаття 58 Цивільного кодексу) є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою.

Згідно приписів діючого на даний час Цивільного кодексу України, термін «мнима угода»замінено терміном «фіктивний правочин». Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що необхідною умовою для визнання недійсною угоди в порядку ст. 58 ЦК УРСР є доведення умислу сторін на укладення угоди без наміру створити юридичні наслідки.

Встановлюючи такий умисел у ТзОВ «Ресторан «Беркут», суд в оскаржуваному рішенні посилається на наявність:

- рішення господарського суду Львівської області по справі №1/305-28/130 від

06.07.2004р., яким позовні вимоги ТОВ «Ресторан «Беркут»задоволено повністю -внесено

зміни в п.2.1 договору купівлі-продажу шляхом його доповнення абзацом другим наступного

змісту: «Покупець зобов'язується оплатити Продавцю наявну станом на 05.04.2004 року

заборгованість в сумі 118 521 грн. (сто вісімнадцять тисяч п'ятсот двадцять одна гривня 00

коп.) за придбаний по договору купівлі-продажу від 11.12.2001 року № 104/01 об'єкт, склад

якого визначено у п. 1.1 Договору, протягом п'яти банківських днів з дня повного отримання

вказаного об'єкта купівлі-продажу в натурі від Продавця. Факт отримання об'єкта

підтверджується відповідним актом прийому-передачі, що підписується повноважними

представниками сторін та скріплюється відтисками їх печаток».

- рішення господарського суду Львівської області у справі №1/236-13/182 від

16.05.2002р за позовом відповідача-1 до ВАТ «Універмаг «Львів»та Регіонального

відділення Фонду державного майна України у Львівській області про усунення перешкод в

користуванні майном, яким вирішено у термін до 15.06.2002р. зобов'язати Регіональне

відділення Фонду державного майна України у Львівській області виконати умови договору

щодо належної передачі ТОВ «Ресторан «Беркут»викупленого майна, що знаходиться за

адресою м. Львів, вул. Кн. Ольги, 106.

- ухвалу господарського суду Львівської області по справі №1/133-28/59 від

10.03.2005р. за позовом ТОВ «Ресторан «Беркут»до Регіонального відділення Фонду

державного майна України у Львівській області про стягнення 193819,00 грн., якою

затверджено мирову угоду між сторонами по справі.

- постанову Львівського апеляційного господарського суду у справі №1/290-9/277

від 04.02.2009 року, якою рішення місцевого господарського суду від 11.06.2004 року у цій

справі скасовано частково, відмовлено в позові ТОВ «Ресторан «Беркут»в частині позовних

вимог щодо: виселення ТОВ «Біля Універмагу»з належних ТОВ «Ресторан «Беркут»

площадки (споруди) площею 1 379,3 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого,

59 «б», а також земельної ділянки площею 7 417 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Володимира

Великого, 59 «б», зовнішні межі землекористування якої встановлені рішенням

господарського суду Львівської області від 19.08.2002 року у справі №3/45-18/183, що

набрало законної сили, а саме демонтувати усі належні ТОВ «Біля Універмагу»та третім

особам торгівельні кіоски, встановлені на земельній ділянці площею 7 417 кв.м. за адресою:

м. Львів, вул. Володимира Великого, 59 «б», а також в межах придбаних ТОВ «Ресторан

«Беркут»приміщень площею 2 823 кв. м. та площадки (споруди) площею 1 379,3 кв. м. за

адресою: вул. Володимира Великого, 59 «б»(59 «в») у м. Львові, звільнити дорогу до

головного входу ресторану «Беркут»; демонтувати усі належні ТОВ «Біля Універмагу»та

третім особам торгівельні кіоски, які розміщені на під'їзній дорозі до складських приміщень

ресторану «Беркут».

Вказаними рішеннями у період з 2002 по 2009 роки дійсно встановлено, що ФДМ України у Львівській області належним чином не виконав умови щодо передачі майна ТзОВ «Ресторан «Беркут»згідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.12.2001р. № 104/01. Зокрема, судами встановлено, що частина майна, яке є предметом договору купівлі-продажу не було звільнене від сторонніх осіб, а тому саме по собі підписання акту-приймання передачі від 12.12.2001 року не свідчить про належне виконання обов'язку ФДМ України у Львівській області в частині передачі майна. Однак, всі ці обставини були з'ясовані значно пізніше ніж укладено спірний договір оренди.

При цьому, наявність цих рішень підтверджує, що ТзОВ «Ресторан «Беркут»здійснювало законом передбачені дії для захисту свого права власності та виселення осіб, які безпідставно заволоділи його майном.

В згаданих рішеннях не встановлено, що станом на 13.12.2001 року ТзОВ «Ресторан «Беркут»було відомо про те, що частина придбаного ним майна, яке було предметом договору купівлі-продажу від 11.12.2001р. та описане в акті приймання-передачі від 12.12.2001р. є безпідставно зайняте сторонніми особами.

Спірний договір оренди укладений 13.12.2001р. - на третій день після укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.12.2001р.

Відтак, висновок про те, що станом на 13.12.2001р. ТзОВ «Ресторан «Беркут»знав або повинен був знати про неможливість виконання умов спірного договору оренди, здійснено судом на підставі припущень суду, а не доказів.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Зважаючи на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо того, що ТзОВ «Ресторан «Беркут»не був наділений правом розпорядження майном. При цьому, відсутні також належні докази того, що ТзОВ «Ресторан «Беркут»не бажало настання юридичних наслідків за цим договором (зокрема, не бажало передати в оренду щойно придбане майно та отримати за це орендну плату), а уклало його про людське око.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Посилаючись на те, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 року у справі № 3/93 було стягнуто з ТзОВ «Біля Універмагу»на користь ТзОВ «Ресторан «Беркут»11 678 709,70 грн. збитків, з яких 6 500 000,00 грн. - збитки у вигляді упущеної вигоди у зв'язку із неможливістю виконання спірного договору оренди, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оспорюваний договір порушує суб'єктивні права та законні інтереси Позивача, оскільки саме на неможливості його виконання з боку ТзОВ «Ресторан «Беркут»останнім обґрунтовано судові позови про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Однак, судом не встановлено: яке право (суб'єктивне право) захищає Позивач в даній справі; з чого це право виникло (чи з договору, чи з акту цивільного законодавства, чи рішення суду тощо) та яким чином Відповідачі порушили це право, а також не вказано який охоронюваний законом інтерес Позивача підлягає захисту у зв'язку з укладенням спірного договору оренди.

Крім цього слід зазначити, що позивач - ТзОВ «Біля Універмагу»як юридична особа створена лише 26.09.2002 року, а спірний договір укладено 13.12.2001 року, тобто задовго до створення Позивача як юридичної особи, що свідчить про те, що спірний договір оренди з моменту його укладення не порушував та не порушує прав та законних інтересів Позивача.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, що мають значення для справи за відсутності належних та допустимих доказів, у зв'язку з чим зробив невідповідні висновки, а також невірно застосував норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення вимог ТзОВ «Біля Універмагу», а тому, у відповідності до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення в цій частині позову.

Однак, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПП „Санні" є обґрунтованим, оскільки з матеріалів справи не вбачається, які саме права та інтереси ПП „Санні" були порушені оскаржуваним договором оренди, так як твердження останнього про те, що він являється власником усіх приміщень, які були передані в оренду за спірним договором, належними та допустимими доказами суду не доведено. Зважаючи на ці обставини, оскаржуване рішення господарського суду Львівської області в цій частині слід залишити без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут»задоволено, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу».

Керуючись ст.ст. 101,103-105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд,-

Постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут»задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2012р. у справі №5015/5820/11 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу»в частині визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 13.12.2001р. №20/04, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тамара» відмовити. В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу»(м.Львів, вул.В.Великого, 59В, код ЄДРПОУ 32182531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ресторан „Беркут" (м.Львів, вул.В.Великого, 59Б, код ЄДРПОУ 19171247) -536,50грн. судового збору.

5. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 17.04.2012р.