Постанова

від 10.04.2012 по справі з-21/128-12/52-18/106

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.12 Справа № з-21/128-12/52-18/106

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Желік М. Б.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача -Ошколуп Л. С.; Ошколуп В. С. -представники

від відповідача (апелянта) -Зіняк П. І.

розглянув апеляційну скаргу Міжгірської сільської ради, с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область № 13 від 17.02.2012 р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2012 р. (суддя Гриняк Б. П.)

у справі № з-21/128-12/52-18/106

за позовом ПП «Владар», с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область

до відповідача Міжгірської сільської ради, с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область

про визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району, достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП «Владар»і укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2012 р. у справі № з-21/128-12/52-18/106 частково задоволено позов ПП «Владар», с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область, позовні вимоги в частині укладення договору оренди земельної ділянки на основі поданого позивачем проекту договору задоволено, між ПП «Владар»та Міжгірською сільською ради укладено договір оренди земельної ділянки площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області на основі проекту договору поданого позивачем, в задоволенні позовних вимог щодо визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району, достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП «Владар»відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено неодноразове звернення відповідача до сільської ради щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки в оренду, як того вимагають приписи чинного законодавства. Також суд зазначив, що проект договору оренди земельної ділянки, поданий позивачем, відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює спірні відносини, зокрема, постанові КМ України від 03.03.2004 р. № 220, ЦК України, ст. 179 ГК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Що вимоги про визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району, достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки, то суд першої інстанції вказав, що спосіб захисту порушеного права, який обрав позивач, не відповідає ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Посилаючись на ст. 187 ГК України, апелянт зазначив, що у зв'язку з відсутністю попереднього договору оренди та обов'язковості згідно чинного законодавства умови обов'язкового укладення договору оренди, суд не мав правових підстав для задоволення позову про укладення договору оренди в запропонованій позивачем редакції в судовому порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що ПП «Владар»неодноразово зверталося до сільської ради про укладення на підставі рішення від 20.05.2008 р. № 22-1/2008 «Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель»договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору, проте, сільська рада жодним чином не реагувала. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача призвела до того, що договір оренди земельної ділянки не укладений.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.12.2001 р. між ПП «Інсбрук»та ПП «Владар»укладено договір купівлі-продажу виробничих приміщень (недобудованих) типу «Ангар», які розміщені за адресою: с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область.

ПП «Інсбрук»на час укладення договору купівлі-продажу не володіло документами про встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Рішенням Міжгірської сільської ради від 02.09.2004 р. ПП «Владар»надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 0, 40 га. та дозвіл на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0, 25 га. Станом на час розгляду справи проведена інвентаризація земельної ділянки і виготовлено документацію землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ПП «Владар»для обслуговування придбаних приміщень в с. Міжгір'я.

Апелянт (позивач) звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району. За твердженням апелянта, дана пропозиція залишена без відповіді та реагування.

Зобов'язавши орган місцевого самоврядування -Міжгірську сільську раду, укласти договір оренди земельної ділянки в примусовому порядку, суд порушує виключну, передбачену Конституцією України, компетенцію органів місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатись способами, передбаченими ст. 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Заявляючи вимоги про укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору, позивач не врахував право ради самостійно вирішувати питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду і до вирішення радою цього питання право позивача на оренду не може вважатись набутим, а отже, відсутність права унеможливлює його судовий захист.

Згідно ч. 2 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду , переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2009 р. у справі № 8/240 за позовом ПП «Владар»до Міжгірської сільської ради про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки з правом викупу, зазначено, що за наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства ПП «Владар», проведеної 11.04.2007 р. державним інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у Івано-Франківській області, винесено постанови №№ 29, 30 від 24.04.2007 р., якими до ПП «Владар»застосовано штрафні санкції за порушення вимог земельного законодавства, зокрема, за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0, 25 га та використання під викупленими приміщенням столярного цеху та виробничими приміщеннями земельної ділянки площею 0, 40 га за відсутності правоустановчих документів . В зв'язку з чим, прокурором Богородчанського району було пред'явлено позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0, 79 га, яка належить до прибережної захисної смуги річки Луква і на якій здійснено самочинне будівництво промислових споруд без дозволу інспекції ДАБК, даний позов рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2007 р. у справі № П-10/261 задоволено.

В той же час, Вищий господарський суд у постанові від 18.10.2011 р. дійшов висновку, що ПП «Владар»має право на земельну ділянку для обслуговування своєї нерухомості і це право ПП «Владар» та органи місцевого самоврядування зобов'язані в установленому порядку оформити (ст. 123 ЗК України).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ПП «Владар»зверталось до Міжгірської сільської ради з позовом про визнання права власності на об'єкти незавершеного будівництва. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення такого позову. Зокрема, судами встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходяться спірні об'єкти, належить до комунальної власності, розпорядження якою здійснює Між гірська сільська рада. Також судами встановлено, що Міжгірська сільська рада дозволу на будівництво спірних споруд на цій земельній ділянці не надавала, а ні ПП «Владар», ні ПП «Інсбрук»не є власниками ділянки. Відтак, у своїй постанові від 16.07.2009 р. у справі № 12/17 Вищий господарський суд зазначив, що суди підставно визнали спірні об'єкти самочинним будівництвом, а відповідно до ч. 2 ст. 375 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, Вищий господарський суд дійшов висновку, що суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт.

Отже, підстави для застосування норми ст. 120 ЗК України відсутні.

Вищим господарським судом у постанові від 18.10.2011 р. у справі № з-21/128 зазначено, що суди не дослідили чи здійснювалися ПП «Владар»дії спрямовані на набуття права користування спірною земельною ділянкою (звернення до відповідних органів із клопотанням про надання земельної ділянки, виготовлення землевпорядної документації, встановлення меж земельної ділянки тощо) чи розглядалися відповідними органами питання про передачу ПП «Владар»земельної ділянки, затвердження землевпорядної документації, чи отримана ПП «Владар»відмова у наданні земельної ділянки (ст. 123 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Тобто, обов'язковою умовою передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність рішення сесії відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду у даному випадку відсутнє, а рішенням Міжгірської сільської ради від 16.05.2004 р. у ПП «Інсбрук»вилучено земельну ділянку площею 0, 40 га і передано в оренду ПП «Владар»стоком на 3 роки , а також доручено директору ПП «Владар»Ошколуп Л. С. укласти договір оренди до 01.06.2004 р. (а. с. 59, Том 2).

Щодо укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту, запропонованого позивачем, то слід зазначити, що таке обмежує права власника земельної ділянки. За загальним правилом, договірні відносини будуються за засадах рівності сторін, і право вимагати укладення з ним договору оренди земельної ділянки виникає у суб'єкта лише у випадках, визначених законом або договором.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Положеннями ст. 187 ГК України регулюється порядок укладення договорів за рішенням суду, а саме спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції, суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки тощо.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю попереднього договору оренди та відсутністю умови обов'язковості згідно із чинним законодавством укладення договору оренди земельної ділянки, правові підстави для укладення договору оренди в судовому порядку в запропонованій позивачем редакції відсутні.

Також згідно рішення Міжгірської сільської ради Богородчанського району від 20.05.2008 р. № 22-2/2008 було встановлено ставку орендної плати за земельні ділянки в розмірі 9 % від нормативної грошової оцінки с. Міжгір'я для всіх суб'єктів господарської діяльності. Проте, згідно запропонованого проекту договору, а саме п. 3.1, визначено, що плата за землю встановлюється у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно висновку Управління земельних ресурсів у Богородчанському районі.

Щодо вимоги про визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір'я Богородчанського району достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП «Владар», то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така вимога не підлягає задоволенню з тих підстав, що нормами чинного законодавства України, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, які встановлюють способи захисту прав та інтересів, не передбачено такого способу захисту, як визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки.

Щодо вказівки у постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011 р. про те, що судами не встановлено, чи є предмет спору у справі № 8/240 ідентичним предмету спору у справі з-21/128, чи одна й та ж земельна ділянка є предметом спору у зазначених справах, чи не є вирішеним питання про зобов'язання Міжгірської сільської ради укласти договір оренди земельної ділянки, апеляційна інстанція зазначає наступне.

Встановлення даної обставини Вищий господарський суд України вважає необхідним для вирішення питання про застосування ст. 80 ГПК України в частині заявлених позовних вимог про укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору, оскільки рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2008 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2009 р., і яке набуло законної сили, відмовлено в позові ПП «Владар»до Міжгірської сільської ради про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки з правом викупу.

Апеляційний господарський суд зазначає, що предмети спору у справах № 8/240 та у даній справі не є ідентичними, оскільки предметом спору у справі № 8/240 є зобов'язання вчинити певні дії, а саме зобов'язання Міжгірської сільської ради укласти договір земельної ділянки з правом викупу, в той час коли предметом спору в даній справі є вимога укладення договору оренди земельної ділянки на основі поданого позивачем проекту договору, а також в цих справах предметом спору є різні за розміром земельні ділянки, а саме у справі № з-21/128 -земельна ділянка розміром 0, 40 га, а у справі № 8/240 -земельна ділянка розміром 0, 75 га, включаючи земельну ділянку 0, 40 га.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101 -105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міжгірської сільської ради, с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2012 р. у справі № з-21/128-12/52-18/106 скасувати в частині задоволення позовних вимог про укладення договору оренди земельної ділянки на основі поданого позивачем проекту договору. В цій частині прийняти нове рішення.

В позові ПП «Владар», с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область до Міжгірської сільської ради, с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область про укладення договору оренди земельної ділянки на основі поданого позивачем проекту договору відмовити.

Стягнути з ПП «Владар», с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область на користь Міжгірської сільської ради, с. Міжгір'я, Богородчанський район, Івано-Франківська область 536, 50 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Желік М. Б.

Повний текст постанови виготовлений 13.04.2012 р.