Ухвала

від 15.03.2012 по справі 2а-16648/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16648/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Киш А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Марін Трейдінг»до Київської регіональної митниці, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська регіональна митниця (далі -відповідач, апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, актом № н/53/11/100000000/32529784 від 16.09.2011 року невиїзної документальної перевірки дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Марін Трейдінг»законодавства України з питань митної справи було встановлено, що декларування позивачем недостовірних відомостей про митну вартість товарів за період з 19.04.2006 року по 12.03.2009 року призвело до порушення вимог абз. 10 ст. 267 Митного кодексу України та, відповідно, вимог п. 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться на митну територію України.

При проведенні невиїзної документальної перевірки за період з 19.04.2006 року по 12.03.2009 року встановлено, що ТОВ «Марін Трейдінг»імпортувало на митну територію України «човни моторні»за зовнішньоекономічними контрактами з компанією TRADING LIMITED», 19 Kathleen Road, London, SW11 2JR (Великобританія).

Проте, в ході перевірки проведено співставлення відомостей, заявлених позивачем до Київської регіональної митниці, що стосується імпортованих на територію України товарів за наведеними нижче вантажними митними деклараціями, з документами, наданими уповноваженими органами Федеративної республіки Німеччина та Королівства Нідерланди.

В результаті чого встановлено, що митна вартість товарів, заявлена за вищевказаними ВМД, не відповідає інформації, яку отримано від уповноважених органів Федеративної республіки Німеччина та Королівства Нідерланди.

Крім того, Київською транспортною прокуратурою було зроблено запит до уповноважених органів Федеративної республіки Німеччина та Королівства Нідерланди, однак жодного підтвердження існування договірних відносин між позивачем та будь-якими юридичними або фізичними особами Федеративної республіки Німеччина та/або Королівства Нідерланди з приводу придбання в них моторних човнів в акті не наведено. В матеріалах справи відсутній зазначений запит Київської транспортної прокуратури та документи, що стали підставою для скерування такого запиту.

Також зазначених документів в підтвердження існування договірних відносин між позивачем та будь-якими юридичними або фізичними особами Федеративної республіки Німеччина та/або Королівства Нідерланди з приводу придбання моторних човнів відповідачем надало не було.

З наявних матеріалів справи вбачається, що в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав договірні відносини щодо придбання моторних човнів виключно з компанією TRADING LIMITED», яка зареєстрована та здійснює діяльність в Лондоні (Великобританія).

Як доказ існування договірних відносин між ТОВ «Марін Трейдінг» та компанією TRADING LIMITED», Лондон (Великобританія), були здійсненні платежі в повному обсязі за кожну окрему поставку через «Райффайзен Банк Аваль».

Інформація, яка надійшла від уповноважених органів Федеративної республіки Німеччина та Королівства Нідерланди, залишилась поза увагою перевіряючих, що експортні декларації, які подані ТОВ «Марін Трейдінг»для оформлення ВМД, позначені літерою «А», тоді як експортні декларації, з якими проводилось співставлення, містять позначення «Z», що свідчить про те, що вказані декларації є різними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, яким визначено, що визначення митної вартості - сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Згідно п. 7 зазначеного Порядку, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Згідно п. 4 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою КМУ від 09.06.1997 року № 574, митний орган не приймає ВМД для оформлення, якщо вона подається без повного пакету документів, в тому числі додаткових документів.

Отже, митна вартість визначається декларантом на підставі ціни угоди, тобто ціни, яка фактично оплачена або підлягає оплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

Позивачем були надані Київській регіональної митниці для митного оформлення всі необхідні документи, в яких була визначена митна вартість на підставі ціни угоди, оскільки остання провела митне оформлення товару по визначених вище ВМД, та інших (додаткових) документів митний орган не вимагав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не порушувались Закон України«Про митний тариф України» від 05.04.2001 року № 2371-111 та п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, оскільки позивач діяв у повній відповідності до вимог цих законодавчих актів.

Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ, який діяв на час оформлення ВМД, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, то платник податків не несе відповідальність за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми в установленому цим Законом порядку.

Так, за вищевказаними ВМД було здійснено митний контроль, який включає в себе згідно п. 21 Наказу Державної митної служби України № 314 від 20.04.2005 р. перевірку правильності нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) за ВМД та застосування пільг у їх сплаті відповідно до законодавства.

Тобто, посадовими особами митного органу здійснено перевірку факту та повноти і правильності нарахування та сплати митних зборів і податків, про що зазначено у кожній ВМД відповідним штампом «сплачено»та особистим підписом особи, яка здійснила перевірку повноти і правильності нарахування та сплати митних зборів і податків.

Щодо правомірності донарахування відповідачем податкових зобов'язань на підставі п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, суд також зазначає, що на час митного оформлення спірних товарів, були чинними норми Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, а тому застосуванню підлягали саме ці нормативні акти.

Натомість положення Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011 року, зворотної дії в часі не мають, а тому посилання відповідача на його право визначати платнику податків суму грошових зобов'язань після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 ст. 54 та абз. 2 підпункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України суперечать загальним принципам чинного законодавства.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на який посилався відповідач в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання, передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, визначена відповідачем норма закону (п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України), стосується обов'язку контролюючого органу самостійного визначення суми грошових зобов'язань саме платнику податків, яким самостійно обчислена сума податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яка зазначена у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, в разі встановлення перевіркою результатів діяльності платника податків фактів заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, митним органом було здійснено перевірку факту повноти нарахування та правильності сплати позивачем митних зборів і податків, за прийнятими митним же органом рішеннями про визначення митної вартості товарів, що не були оскаржені позивачем, а були ним виконанні. Відповідач не міг застосовувати положення п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, оскільки ними врегульовано правовідносини іншого періоду після набрання чинності Податковим кодексом України, а правовідносини, що є предметом даного спору, могли би регулюватися саме п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, який передбачає обов'язок контролюючого органу самостійного визначення суми грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Отже, Київська регіональна митниця, як суб'єкт владних повноважень, проводячи невиїзну документальну перевірку позивача, діяла поза межами своїх повноважень, та у спосіб, що не передбачений чинним законодавством України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних повідомленнях-рішеннях форми «Р»Київської регіональної митниці № 394 та № 395 від 12 жовтня 2011 року відповідачем невірно визначено правові підстави їх прийняття, так крім того, висновки, викладені в акті перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані повідомлення-рішення, ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах, оскільки належних доказів, які б підтверджували правомірність зроблених висновків (зокрема існування договірних відносин між позивачем та будь-якими юридичними або фізичними особами Федеративної республіки Німеччина та/або Королівства Нідерланди з приводу придбання моторних човнів), відповідачем до матеріалів справи також надано не було. Таким чином, висновки акта перевірки були зроблені відповідачем внаслідок аналізу документів (матеріалів) господарської діяльності позивача, наявність яких взагалі є сумнівною, оскільки таких документів, на які посилається відповідач в акті перевірки, ним до матеріалів справи надано не було.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київської регіональної митниці залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.

Повний текст виготовлено: 20.03.2012 року.