Ухвала

від 02.04.2014 по справі 2а-16648/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/24153/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Лисенко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року

у справі № 2а-16648/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марін Трейдінг»

до Київської регіональної митниці

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марін Трейдінг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Київської регіональної митниці (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 12 жовтня 2011 року № 394 та № 395 (в редакції заяви про доповнення позовних вимог від 22 листопада 2011 року).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 12 жовтня 2011 року № 394 та № 395.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року залишено без задоволення.

В касаційній скарзі Київська регіональна митниця, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

У період 2006 - 2009 років ТОВ «Марін Трейдінг» ввозило на митну територію України товар - «човни моторні» на підставі контрактів з Компанією «Laward Trading Limited», 19 Kathleen Road, London, SW11 2JR (Великобританія), що підтверджується вантажно-митними деклараціями, перелік та реквізити яких вказані у акті перевірки.

По зазначених вантажних митних деклараціях Київською регіональною митницею були прийняті рішення про визначення митної вартості товарів.

Прийняті митним органом рішення про визначення митної вартості позивачем в адміністративному порядку не оскаржувались та на виконання прийнятих рішень Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів позивачем були сплачені усі необхідні обов'язкові платежі до бюджету, в тому числі і податок на додану вартість, що підтверджується відмітками Київської регіональної митниці «Сплачено» на вантажних митних деклараціях.

Разом з цим, Київська регіональна митниця провела невиїзну документальну перевірку дотримання ТОВ «Марін Трейдінг» законодавства України з питань митної справи, за результатами якої був складений акт від № н/53/11/100000000/32529784 від 16 вересня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги абзацу 10 статті 267 Митного кодексу України та пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у поданні товариством недостовірних відомостей про митну вартість товарів, оскільки в ході перевірки встановлено, що митна вартість товарів, заявлена за вищевказаними вантажними митними деклараціями, не відповідає інформації, яку отримано від уповноважених органів Федеративної Республіки Німеччина та Королівства Нідерланди, на запит Київської транспортної прокуратури, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті мита на суму 1680545,03 грн. та податку на додану вартість на суму 3229424,48 грн. Також, у акті перевірки було вказано, що за податковими зобов'язаннями ТОВ «Марін Трейдінг», які виникли за період з 19 квітня 2006 року по 16 вересня 2008 року, закінчився строк давності для нарахування.

12 жовтня 2011 року Київська регіональна митниця на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 394, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначила ТОВ «Марін Трейдінг» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: мито за товари, що ввозяться на територію України, у розмірі 119223,03 грн., у тому числі95378,42 грн. - за основним платежем, 23844 грн. - за штрафними санкціями.

12 жовтня 2011 року Київська регіональна митниця на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 395, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначила ТОВ «Марін Трейдінг» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 262290,66 грн., у тому числі: 209832,53 грн. - за основним платежем, 52458,13 грн. - за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що митним органом не доведена наявність об'єктивних підставі вважати, що на момент митного оформлення товарів мало місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи, зокрема, не встановлено притягнення до відповідальності посадових осіб митного органу, які здійснювали митне оформлення спірного товару, з урахуванням того, що позивачем були сплачені до бюджету усі необхідні обов'язкові платежі, визначені згідно рішень Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів. Також суд виходив з того, що експортні декларації, подані ТОВ «Марін Трейдінг» для оформлення вантажних митних декларацій позначені літерою «А», тоді як експортні декларації, з якими проводилось співставлення, містять позначення «Z», а одержувачем значиться інша особа, а не позивач.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно пункту 35 статті 1 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

У пункті 19 статті 1 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наведено визначення терміна «митні процедури» - це операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Відповідно до статті 69 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи. Такий контроль здійснюється на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його замі.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Відповідно до статті 265 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Абзацом 2 статті 25 Закону України «Про Єдиний митний тариф» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов'язкові платежі.

Відповідно до підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Наведений випадок визначення податкових зобов'язань контролюючим органом і, як наслідок, звільнення (у цьому випадку) платника податку від відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання не застосовується для визначення обов'язкових платежів під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, у більшості випадків визначає декларант, а не контролюючий орган.

Зокрема, відповідно до положень статті 273 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1 - 6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості відповідно до цієї статті допускається гнучкість при застосуванні цих методів. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно з положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 272 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості. Якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта, митний орган зобов'язаний письмово поінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Резервний метод визначення митної вартості може застосовуватися безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов'язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання.

Це правило не може бути застосовано у разі коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган вищого рівня (у такому випадку) може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.

Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, митна вартість товарів, ввезених позивачем у 2006 - 2009 роках, була самостійно визначена Київською регіональною митницею на підставі прийнятих нею рішень про визначення митної вартості товарів, усі необхідні обов'язкові платежі (у тому числі податок на додану вартість), були сплачені позивачем до бюджету із визначеної Київською регіональною митницею вартості товарів, що підтверджується відмітками митного органу «Сплачено» на вантажних митних деклараціях.

При цьому, доказів притягнення до відповідальності посадових осіб митного органу, які здійснювали митне оформлення спірного товару, які б обґрунтовували підозру, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України позивачем було допущено порушення законодавства України, матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Київської регіональної митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці митної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна