Ухвала

від 22.03.2012 по справі 2а-8312/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8312/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волгабурмаш-Україна»до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Києва з вимогами про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва від 25 жовтня 2010 року № 0007922302/0 та № 0007912302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Волгабурмаш-Україна»зареєстроване 22 лютого 2001 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію № 313078126595 від 17.03.2006 року. Та відповідно до свідоцтва № 13140/3468 взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.02.2001 року.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Волгабурмаш-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 3719/23-02/31307813 від 07 жовтня 2010 року, яким встановлено порушення Позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997р., в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1240563; та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 340178.00грн та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2010 року на загальну суму 507093,00грн.

На підставі акта перевірки 25 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі м. Києва було винесено податкові повідомлення-рішення №0007922302/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1695121,50грн., (за основним платежем 1240563,00 грн, за фінансовими (штрафними) санкціями 454558,50грн.) та податкове повідомлення-рішення №0007912302/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 510267,00 (за основним платежем 340178,00 за штрафними (фінансовими) санкціями 170089,00грн.).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись з вказаними податковими повідомленнями -рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг ТОВ «Волгабурмаш-Україна»оскаржувані рішення залишено без змін, а скарги без задоволення..

У зв'язку з цим, вважаючи спірні податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірні податкові повідомлення - рішення відповідача, виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Енергія Лімітед»та ТОВ «Юридичне агентство «Михальчук і Партнери», а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у відповідача відсутні підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення №0007922302/0 від 25 жовтня 2010 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 1695121,50 грн. прийняте відповідачем за порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Так, п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи видно, що між ТОВ «Волгабурмаш-Україна»та ТОВ «Енергія Лімітед» було укладено договір № 10/13-09 від 13 жовтня 2009 року, відповідно до якого продавець зобов'язується відвантажити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію відповідно до специфікацій, що додаються до договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до Специфікації № 1 на поставку бурового інструменту предметом договору є долото різних модифікацій та борова головка, всього в кількості 192 штук.

Виконання зазначеного договору підтверджується видатковою накладною ТОВ «Енергія Лімітед»№ РН-0000251 від 02 квітня 2010 року на загальну суму 8110994,40грн, в тому числі ПДВ 1351832,40 грн., податковими накладними № 1660 від 29 березня 2010 року, № 1469 від 10 березня 2010 року, № 1694 від 30 березня 2010 року, та № 1763 від 02 квітня 2010 року.

Також на виконання умов договору № 10/13-09 від 13 жовтня 2009 року ТОВ «Волгабурмаш-Україна»перерахувало грошові кошти на рахунок ТОВ «Енергія Лімітед»у загальній сумі 5954700,80 грн. Сторонами було підписано акти здачі-прийняття робіт.

Окрім цього, в подальшому, що також не заперечується відповідачем, придбаний у ТОВ «Енергія Лімітед»товар був реалізований кінцевим споживачам.

З наведеного вбачається, що податкові накладні, видані постачальником товару (платником ПДВ), оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а тому колегія суддів вважає, що у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Посилання апелянта на ту обставину, що стосовно контрагента позивача порушено провадження у справі про банкрутство, та на те, що свідоцтва платника ПДВ анульовані не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Аналогічна позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Перевіряючи відповідність податкового повідомлення-рішення №0007922302/0 від 25 жовтня 2010 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на загальну суму 1695121,50грн., за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 року вимогам чинного законодавства, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення контролюючим органом порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 року став висновок відповідача про нікчемність договору про надання юридичних послуг № 01/05, укладеного між ТОВ «Волгабурмаш-Україна»та ТОВ «Юридичне Агентство «Михальчук і Партнери».

З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача -товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне Агентство «Михальчук і Партнери»на момент укладання вказаного договору про надання юридичних послуг було зареєстрована як юридична особа що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та платником єдиного податку.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виконання умов вищезазначеного договору підтверджується наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти за виконання договору, на загальну суму 1157000,00 грн. було перераховано позивачем на рахунок ТОВ «Юридичне Агентство «Михальчук і Партнери», реквізити якого вказані у вищезазначеному договорі про надання юридичних послуг, що підтверджується випискою з рахунка позивача.

Про виконання договорів свідчать також і податкові накладні № 311208 від 31 грудня 2007 року на загальну суму 613000,00 грн., в т.ч. ПДВ -102166,67 грн.; № 140502 від 14 травня 2008 року на загальну суму 1157000,00 грн., в т.ч. ПДВ -192833,33 грн., які виписані ТОВ «Юридичне Агентство «Михальчук і Партнери». Акти приймання - передачі наданих послуг складені та підписані сторонами від 31 грудня 2007 року та 03 травня 2008 року.

Результатом використання позивачем, отриманих від ТОВ «Юридичне Агентство «Михальчук і Партнери», юридичних послуг стало укладення в подальшому договорів: поставки № УГВ 7514/18-07 від 26 лютого 2007 року, укладений з ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтобаз України»; купівлі продажу № 20Т/284-МТР, укладений з ВАТ «Укрнафта»; постачання продукції № 117-314 від 31 липня 2007 року, укладений з ДК «Укртрансгаз НАК «Нафтобаз України»; купівлі-продажу № 20/Т/169-МТР від 15 квітня 2008 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати позивача за договором № 01/05 від 03 травня 2007 року підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості висновку Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 3.1 ст. 3, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Спростовуючи висновок контролюючого органу про нікчемність договорів, укладених позивачем, колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 грудня 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобов'язання пов'язують з наступним: невідповідністю вимогам закону; вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.