Постанова

від 11.04.2012 по справі 2а/0270/1661/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

11 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/1661/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни ,

Суддів: Вільчинського Олександра Ванадійовича

Поліщук Ірини Миколаївни

за участю:

секретаря судового засідання: Розлуцького Андрія Миколайовича

представника позивача: Бойко Д.Д.

представника відповідача: Волощука В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт"

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000032300 від 13.01.2011 року, №0000042300 від 13.01.2011 року, №0000072340 від 13.01.2011 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Зерноекспорт» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкових повідомлень - рішень від 13.01.2011 року №0000042300, № 0000032300, № 0000072340.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а рішення, винесені на їх підставі, є протиправними. За таких обставин позивач звернувся до суду із їх оскарженням та просив скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці від 13.01.2011 року №0000042300, № 0000032300, № 0000072340.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про витребовування доказів у справі. Своє клопотання він обґрунтовував тим, що 14 жовтня 2010 року, під час проведення перевірки, працівниками ДПІ у м. Вінниці було ініційовано проведення обшуку в офісі ТОВ «Зерноекспорт». Так, старшим оперуповноваженим ВВЗ КФС РВПМ ДПІ у м. Вінниці капітаном податкової міліції Мотрунічем Б.М. на підставі постанови від 06.10.2010 року, у присутності головного бухгалтера ТОВ «Зерноекспорт» Марченко С.Л. та менеджера ОСОБА_6 , проведено обшук у приміщенні за адресою м. Вінниця , вул. Ватутіна, 9-В, що належить ТОВ «Зерноекспорт». В результаті проведеного обшуку у позивача були вилучені первинні бухгалтерські документи. Також він зазначив, що позивач неодноразово звертався до податкової міліції з клопотаннями про повернення оригіналів документів, проте зазначені клопотання залишились без задоволення. Таким чином, з огляду на вищезазначене, у представника позивача відсутня можливість під час доказування реальності здійснення господарських операцій підприємством позивача, посилатись на первинні бухгалтерські документи.

Так, відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Разом з тим, ч.3 ст. 71 КАС України, визначено , що якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Судом, під час розгляду справи по суті, було винесено ряд ухвал про витребовування доказів, які мають значення у справі.

Так, на виконання ухвали суду від 19.05.2011 року, старший слідчий СВ ПМ ДПА у Вінницькій області ст. лейтенант податкової міліції Олійник П.М., надав суду матеріали в рамках розслідування кримінальної справи № 10270875, а саме висновки судово-почеркознавчої експертизи № 1929 та № 1928, запити у УДАІ УМВС України у Вінницькій області, накази ДАК «Хліб України» про звільнення директора, витяг з протоколу засідання правління ДАК «Хліб України», висновок судово-економічної експертизи по кримінальній справі № 11289003, акт перевірки ТОВ «Сталк» № 7/23-206/36009427, проведеної ДПА у Херсонській області, копії договорів, видаткових та податкових накладних акти прийому -передачі, складські свідоцтва, роздруківки з системи «Клієнт-Банк» (т.1, ас. 212-250, т.2 а.с.1-95).

Крім того, на адресу суду із Замостянського районного суду м. Вінниці надійшли матеріали із кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст. 366 КК України, а саме: договори складського зберігання, акти здачі-приймання робіт, договори на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, договори про надання безвідсоткової позички, видаткові касові ордери, то Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на правильність висновків перевіряючого, викладених у акті перевірки ( т.1 а.с. 116).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерноекспорт» зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 02.07.2002 року, свідоцтво № 145602, ідентифікаційний код 32054916. (а.с.136).

Основними видами діяльності позивача є оптова торгівля зерном, насінням, кормами для тварин; посередництво у торгівлі сільськогосподарською сировиною; вирощування зернових та технічних культур; інше фінансове посередництво. (а.с.137).

Як вбачається із матеріалів справи, державними податковими ревізорами - інспекторами податкової служби ДПІ у м. Вінниці Маськовою Н.М., Поплавським В.Л., Мазник О.П. проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року відповідно до плану перевірки. Перевірка проводилась у період з 30.09.2010 року по 22.12.2010 року із перериванням терміну, за результатами якої було складено акт № 340/2320/32054916 від 29.12.2010 року ( а.с.17-70).

Позивач, у своїй позовній заяві, звертає увагу суду на протиправність дій відповідача під час проведення ним перевірки.

Так, як вже було зазначено вище, під час перевірки представниками податкової міліції був проведений обшук у офісі підприємства позивача, під час якого всі первинні бухгалтерські документи були вилучені. Зазначені факти були зафіксовані двома протоколами обшуку, копії яких знаходяться у матеріалах справи ( а.с.89-92).

Відповідним нормативно-правовим актом, що регулює дії посадових осіб органів ДПС у такому випадку є «Інструкції про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів».

Так, посадова особа ДПС, яка здійснює вилучення, знімає копії з документів, що вилучаються, на яких зазначаються підстава та дата їх вилучення. Замість вилучених у справах підприємств залишаються їхні копії та опис документів або, у відповідних випадках, лише опис документів. Останній засвідчується підписами посадової особи органу державної податкової служби та головного бухгалтера чи інших відповідальних посадових осіб підприємства. Якщо на підприємстві залишився лише опис документів, то копії тих документів, що були вилучені, посадовими особами ДПС повинні бути надані у не пізніше трьох діб з дня вилучення.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із зазначених протоколів, під час обшуку вилучались оригінали первинних бухгалтерських документів, документи вилучались цілими томами без складання відповідного реєстру та без залишення копій цих документів ( а.с.89-92), що в свою чергу є порушенням норм вищезазначеної Інструкції.

Крім того, як було встановлено у судовому засіданні, перевірка проводилась у приміщенні податкової служби, за документами, які були вилучені та без участі посадових осіб підприємства позивача.

Суд, надаючи правову оцінку діям податкового органу, зокрема звертає увагу на той факт, що у даному випадку мала проводитись планова документальна виїзна перевірка підприємства.

Так, права органів державної податкової служби чітко регламентовані ст..20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 (надалі - Податковий кодекс).

Відповідно до п.п. 75.1.2 вищезазначеного кодексу, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 77.8. ст.77 Податкового кодексу, перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Відповідно до приписів п.83.1. ст. 83 вищезазначеного кодексу, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 85.2. ст.85 передбачений обов'язок платника податків надавати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач, ані в акті перевірки, ані в своїх заперечення на позовні заяву, жодного разу не обґрунтував рішення податкового органу щодо проведення обшуку та виїмки первинних бухгалтерських документів. Також відповідних пояснень не зміг надати і представник відповідача у судовому засіданні. Разом з тим, у своєму акті перевірки перевіряючи неодноразово посилаються на відсутність тих чи інших документів під час проведення перевірки.

Таким чином, суд ставиться критично до таких посилань податкового органу з огляду на порушення ним вищенаведених норм податкового законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, перевіркою встановлено порушення п.5.1; п.п.5.2.1 п.5.2; п.п.5.3.9. п.5.3; ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» № 334/94 ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 1709865,00 грн.

Також, встановлено порушення п.1.7.ст.1; п.3.1 ст.3; п.4.1 ст.4 ; п.7.2.6.п.7.2; п.п.7.4.1п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено занижено суму податку на додану вартість на суму 1358294,00 грн.

Крім того, встановлено порушення п.2.3, п.2.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України», затвердженої постановою НБУ № 637 від 15.12.2004 року, внаслідок чого підприємством завищено граничну суму готівкових розрахунків одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня.

Як вбачається із акту перевірки, у період, що перевірявся, підприємство позивача здійснювало операції із придбання зернових, придбання послуг по переробці зерна, придбання транспортно-експедиторських послуг та ін. ( а.с.23). Так, під час перевірки крім декларацій, головної книги та оборотно-сальдових відомостей, були також досліджені накладні на придбання товарів, матеріалів, послуг, первинних документів банку, які були перевірені вибірковим порядком ( а.с.24).

Перевіркою було встановлено, що понад 90% товарообороту підприємства займає придбання зернових, в т.ч. ріпаку. Так, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року підприємством більше 50 % ріпаку придбано на виконання однотипних договорів, укладених між ТОВ «Зерноекспорт» та його контрагентами ТОВ «Торговий дім Сталк» і ТОВ «Рунавік».

Під час перевірки, ревізорами - інспекторами були досліджені відповідні договори на поставку ріпаку, а також видаткові та податкові накладні, як елемент відображення цих операцій у бухгалтерському обліку. Зазначене знайшло своє підтвердження у акті перевірки, а також матеріалами, які надійшли від СВП М ДПА у Вінницькій області (т.2 а.с.1-11).

Проте, ревізорами-інспекторами у акті перевірки робиться висновок про нікчемність усіх операцій із вищезазначеними контрагентами позивача. Свої висновки податковий орган обґрунтовує тим, що зазначені операції не підтверджені складськими квитанціями та подвійними складськими свідоцтвом, також до перевірки не було надано товарно-транспорті накладні та подорожні листи, акти прийому передачі зерна та послуг по зберіганню зерна, тощо.

Таким чином, на думку перевіряючих, вищезазначені договори укладенні без мети настання реальних наслідків, а отже відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203 Цивільного кодексу України, є нікчемними. В свою чергу, відповідно до ст.216 ЦК України нікчемні правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані із їх недійсністю (а.с.29).

Зазначене порушення стало підставою для винесення податкових повідомлень - рішень від 13.01.2011 року за №0000032300, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємства за основним платежем у сумі 1709865,00грн. та по штрафним фінансовим санкціям 427466,00 грн.; та за № 0000042300 , яким позивачу було донараховано податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1358294,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафну фінансову санкцію у сумі 339574,00 грн. ( т.1 а.с.150-152).

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо висновку податкового органу про нікчемність правочинів, суд зокрема виходив із наступного.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Представник відповідача у судовому засіданні посилався на відомості про порушення кримінальної справи проти директора ТОВ «Зерноекспорт» - ОСОБА_8 за фактом несплати податків.

Так, дійсно до Вінницького окружного адміністративного суду із Замостянського районного суду м. Вінниці надійшли матеріали кримінальної справи, порушеної проти директора ТОВ «Зерноекспорт» - ОСОБА_8, проте це були копії первинних бухгалтерських документів, які були витребувані представником позивача як докази реальності здійснених господарських операцій підприємства позивача і які суд буде оцінювати виключно у призмі приписів норм адміністративного судочинства.

Так, відповідно до п. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У даному випадку, предметом розгляду адміністративної справи є правомірність дій та рішень суб'єкта владних повноважень під час здійснення ним своїх владних повноважень. Крім того, у судовому засіданні представник позивача заявив, що на час розгляду справи у суді та винесення рішення адміністративним судом, Замостянським районним судом м. Вінниці не ухвалено жодного рішення у вищезазначеній кримінальній справі.

Крім того, у своїх висновках податковий орган посилається на результати почеркознавчої експертизи , призначеної у рамках розслідування кримінальної справи № 10270875, порушеної по факту використання підроблених документів посадовими особами ТОВ «Зерноекспорт». Зазначені результати експертизи також були надані відповідачем до матеріалів адміністративної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначена почеркознавча експертиза була проведена в рамках розслідування саме кримінальної справи, а тому оцінку їй має надати суд, до юрисдикції якого відноситься розгляд таких справ. Крім того, під час розгляду справи по суті, представники відповідача не надали суду будь-якого рішення за наслідками розгляду цієї кримінальної справи. Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд не бере до уваги висновки почеркознавчої експертизи, як доказ у адміністративній справі.

Так, ст. 70 КАС України визначає , що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Таким чином посилання представника відповідача на порушення кримінальної справи проти директора підприємства позивача як на доказ, що свідчить про нікчемність укладених правочинів, є необґрунтованими.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачами не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового інспектора щодо визначення правочину як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним та, відповідно, щодо нікчемності.

Крім того, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, суд виходив з того, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вже було зазначено вище, підприємство позивача здійснювало операції із придбання зернових, придбання послуг по переробці зерна, придбання транспортно-експедиторських послуг та ін. У судовому засіданні були досліджені відповідні договори на поставку ріпаку, а також видаткові та податкові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, у акті перевірки податковий орган посилається на інформацію із автоматизованих баз даних ДПА у Вінницькій області.

Так, відповідно до зазначеної інформації, ТОВ «ТД Сталк» зареєстровано як платника податків у ДПІ у м. Херсоні 28.08.2008 року. Останню декларацію про прибуток підприємство подавало до податкового органу за 2 півріччя 2009 року. На час проведення перевірки стан платника - 16 ліквідовано ( закрито ) 06.04.2010 року.

Щодо контрагента ТОВ «Рунавік», то воно зареєстровано у ДПІ Голосіївського району м. Києва 08.07.2009 року. Декларації з податку на прибуток за три квартали 2009 року не подавало, стан платника - 08 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем реєстрації.

З огляду на вищевикладене, податковий орган приходить до висновку що фінансово-господарські операції відносно поставки ріпаку вищезазначеними контрагентами позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових резервів, тощо, і таким чином є нікчемними.

Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі від 20.07.2009 року № 1112/11/13-10 зокрема зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається із матеріалів справи, усі операції підприємства позивача з його контрагентами були здійснені у період з липня 2009 року по січень 2010 року. У акті перевірки зазначено, що дані підприємства на момент здійснення правочинів були включені до ЄДРПОУ та мали чинну реєстрацію як платники податків, а відтак у позивача не могло бути сумнівів щодо законної діяльності його контрагентів.

Окремо слід зазначити , що законом не передбачено обов'язок платника перевіряти установчі документи підприємства-конрагента.

Крім того, у матеріалах справи міститься акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТД Сталк», проведеної ДПА у Херсонській області, з якого вбачається що підприємство декларувало свої зобов'язання з ПДВ по операціях з підприємством позивача ( т.1 а.с.248-249).

Щодо посилань податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних , як на підставу визнання операцій такими , що не відбулися , то суд критично ставиться до таких посилань.

Так, Вищий адміністративний суд України у своїй постанові у справі К 22823/09 від 04.02.2010 року зазначив , що зважаючи на закріплений у договорі обов'язок продавця поставити товар у визначене місце, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця, а не щодо покупця товару.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що транспортування товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у контрагентів, здійснювались за рахунок постачальників, та були включені у ціну придбання. Кінцевим пунктом розвантаження товару був ДП «Стрийський КХП №2». Всі розрахунки з постачальниками продукції здійснювались виключно у безготівковій формі. Так, позивач не вимагав у своїх контрагентів товарно-транспортних накладних, так як на його думку , зазначені документи не є обов'язковими під час ведення бухгалтерського обліку операцій з купівлі - продажу.

Щодо наявності карток аналізу зерна, то вони, як пояснив позивач, необхідні для покупців і вони їх отримують в лабораторії за свій рахунок. Так, оприбуткування здійснювалось за накладними, які виписували постачальники, а реалізація - на основі простого складського свідоцтва, яке виписував ДП «Стрийський КХП № 2» і яке передавалось безпосередньо покупцю.

Таким чином, висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав.

В свою чергу порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" (чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що підставами включення до податкового кредиту є податкові накладні видані на виконання договорів поставки ріпаку, належним чином завірені копії яких, наявні в матеріалах справи.

Крім того, як було зазначено вище, основним видом діяльності позивача являться оптова торгівля зерном, насінням та кормами. Так, на підтвердження того, що придбаний товар ( ріпак) в подальшому був використаний у господарській діяльності підприємства, представник позивача надав суду договори поставки з ДП ЗАТ Теувес Холдінг «Тегра Україна ЛТД» та ДП «Сантрейд». Відповідно до цих договорів позивач реалізував товар (ріпак), придбаний у ТОВ «Руна вік» та ТОВ «ДТ Сталк» , вищезазначеним підприємствам.

Також, із аналізу зазначених договорів вбачається, що товар позивача ( у даному випадку ріпак) зберігався на ДП ДАК «Хліб України» Стрийський КХП № 2, звідки реалізовувався покупцям на умовах EXW (Інкотермс 2000). Зазначене також підтверджується складськими квитанціями, які надані до матеріалів справи із матеріалів кримінальної справи.

Водночас, як вже зазначалось, суду надані копії накладних на товар та податкові накладні на виконання договорів поставки, докази оплати товару.

Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ТОВ «Рунавік» та ТОВ «ДТ Сталк», неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Ще одним із порушень, які були виявлені під час проведення перевірки, були господарські операції з контрагентами позивача - ФОП ОСОБА_12З, ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_14, ТОВ «Вінагрохім», ТОВ «Холодопродконтракт» , ФОП ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_16., ФОП ОСОБА_17

Так, податковий орган у акті перевірки зазначає, що господарські операції із вищезазначеними контрагентами не пов'язані з веденням господарської діяльності, тобто немає доказу наявності витрат з господарською діяльністю підприємства. Свої висновки податковий орган ґрунтує відсутністю товарно-транспортних накладних та невідповідності актів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Суд не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, валові витрати позивача підтверджені рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями про перерахування коштів за транспортні послуги, актами здачі-приймння виконаних робіт по перевезенню вантажів та податковими накладними ( т.2 а.с.148-218).

Крім того, наявність зазначених документів також знайшло своє підтвердження у акті перевірки.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Визначаючись щодо правомірності включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у зв'язку з придбанням транспортних послуг, суд виходив з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається із акта перевірки, відповідач стверджує, що через відсутність первинних документів, які не були надані позивачем для перевірки, відсутні підстави для віднесення вказаних транспортних послуг до валових витрат позивача.

Так, законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-ХІУ від 16.07.1999, відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Також, відповідно до норм цього закону встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з тим, ч. 5 статті 8 вищезазначеного Закону зазначає, що підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може видаляти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства».

Тобто, вищезазначена норма закону визначає альтернативну поведінку особи у облікових відносинах.

Крім того, як вбачається зі змісту положення п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, в матеріалах справи наявні всі первинні документи, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік - обов'язковий вид обліку, який ведеться підприємством (стаття 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"). Податкова звітність ґрунтується саме на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи, в даному випадку, надано на підтвердження всіх господарських операцій, кожна з яких свідчить про використання придбаного товару у господарській діяльності товариства.

Визначаючись щодо правомірності прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000072340 від 13.01.2011 року, суд виходив з наступного.

Як вбачається із п.3.7.6. акту перевірки, ще одним порушенням, яке допустив позивач, було перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі в сумі 380 000 грн., що в свою чергу є порушенням Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року.

На думку податкового органу, вищезазначене порушення виникло в наслідок перевищення встановленої суми готівкових розрахунків одного підприємства з іншим підприємством протягом одного дня.

Так, 20.07.2009 року з каси підприємства ТОВ «Зерноекспорт» (видатковий касовий ордер №8 від 20.07.2009 р.) проведено готівковий розрахунок - надання безвідсоткової позики ОСОБА_14 (видано за документом: паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області .1997 року) в сумі 190000 грн.

Крім того, 24.07.2009 року з каси підприємства ТОВ «Зерноекспорт» (видатковий касовий ордер №11 від 24.07.2009 р.) проведено готівковий розрахунок - надання безвідсоткової позики ОСОБА_14 (видано за документом: паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 1997 року) в сумі 210000,00 грн.

Нормативно-правовим актом , який регулює такі правовідносини є Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року.

Так, відповідно до 2.8 вищезазначеного Положення, ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати у своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.

Зазначені обмеження не поширюються на:

а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;

б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;

г) використання коштів, виданих на відрядження;

г) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.

Як вбачається із матеріалів справи, вищезазначені кошти були видані гр. ОСОБА_14, як фізичній особі для особистих потреб.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду , що зазначені кошти були видані за заявою ОСОБА_14, відповідно до п. 11.6 Статуту ТОВ «Зерноекспорт» та на підставі наказів по підприємству ( т.1 а.с.147, т.2 а.с.185-195).

Таким чином, посилання податкового органу на порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні - є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що фінансові санкції за порушення норм обігу готівки є адміністративно господарськими санкціями, які повинні застосовуватися в межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зазначене також узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, висловленої ним у оглядовому листі № 1776/100/13-08 від 24.10.2008 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000032300 від 13.01.2011 року, №0000042300 від 13.01.2011 року, №0000072340 від 13.01.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноекспорт" судові витрати в розмірі 3,40 грн. (три грн.40 коп.) згідно квитанції № 101786.231.1 від 05.04.2011 року, шляхом їх безспірного стягнення органом Державної казначейської служби України із рахунку Державної податкової інспекції у м. Вінниці.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Жданкіна Наталія Володимирівна

судді: Вільчинський Олександр Ванадійович

Поліщук Ірина Миколаївна