Постанова

від 18.04.2012 по справі 19/144пд/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 19/144пд/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоУліцького А.М., суддівМачульського Г.М., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Луганської міської ради та Луганської міської ради на постановуДонецького апеляційного господарського суду відвід 17.01.2012 р. у справі№19/144пд/2011 Господарського судуЛуганської області за позовомВиконавчого комітету Луганської міської ради та Луганської міської ради доКолективного підприємства "Метиз" третя особаУправління Держкомзему м. Луганська провнесення змін до договору на право тимчасового користування землею, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Виконавчий комітет Луганської міської ради та Луганська міська рада (далі -позивачі), просили внести зміни до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 03.10.1995р., який укладений з Колективним підприємством "Метиз" (далі -відповідач), відносно земельної ділянки площею 0,9134 га за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, а саме:

1) викласти п.2.1 розділу розділу 2 "Плата за землю" договору у новій редакції: "2.1. Годовая арендная плата устанавливается в размере земельного налога с применением к нему договорного коэффициента 3";

2) доповнити розділ 2 "Орендна плата" новим пунктом 2.2 наступного змісту: "п. 2.2 Годовая арендная плата за землю уплачивается арендатором в денежной безналичной форме ежемесячно на протяжении 30 календарных дней, следующих за последним календарным днем отчетного месяца на расчетный счет, реквизиты которого Арендатор уточняет у Арендодателя или в уполномоченном им органе";

3) в абзаце 4 пп. а) пункту 3.1 розділу 3 Права и обязанности сторон" слова "экономической оценке земель" замінити на слова "нормативной денежной оценки земель г. Луганска";

4) викласти абзац 11 пп. б) пункту 3.2 розділу 3 "Права и обязанности сторон" договору в новій редакції: "Своевременно вносить обусловленную договором арендную плату за землю. В случае невнесения арендной платы в сроки, определенные договором на право временного пользования землей (в том числе на условиях аренды) с арендатора взымается пеня в размере пени, за несвоевременную уплату земельного налога от неуплаченной суммы за каждый день просрочки".

Рішенням Господарського суду Луганської області від 16.11.2011р. (суддя Косенко Т.В.) позов задоволено частково: позовні вимоги щодо викладення в новій редакції п.2.1 розділу 2 "Плата за землю" договору; доповнення новим пунктом 2.2 розділу 2 "Орендна плата" договору (також додано після слів "в безналичной форме" слова ",равными частями,"); та щодо викладення в новій редакції абзацу 11 пп. б) пункту 3.2 розділу 3 "Права и обязанности сторон" -задоволені, у задоволені інших вимог -відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Кододова О.В., судді Азарова З.П., Геза Т.Д.) провадження в частині вимог Виконавчого комітету Луганської міської ради припинено, в іншій частині рішення суду першої інстанції скасовано.

У касаційній скарзі позивачі просять скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін оскаржену постанову суду, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Учасники судового процесу не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням Виконавчого комітету Луганської міської ради від 26.09.1995р. №497/2 відповідачу була надана у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельна ділянка загальною площею 0,9134 га за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107 для розміщення виробничих будівель та споруд.

На виконання вказаного рішення між Виконавчим комітетом Луганської міської ради та відповідачем укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 03.10.1995р., реєстрація від 05.10.1995р. №1105.

Відповідно до п.2.1 договору плата за землю вноситься землекористувачем у вигляді орендної плати у розмірі земельного податку з коефіцієнтом 1 кожного місяця рівними долями.

Підпунктом а) пункту 3.1 розділу 3 "Права та обов'язки сторін" (абз.11) визначено, що виконком Луганської міської Ради народних депутатів має право змінювати орендну плату при зміні економічної оцінки земель та ставки земельного податку.

Підпунктом б) цього пункту визначено, що землекористувач зобов'язаний своєчасно вносити обумовлену договором плату за землю, за несвоєчасне внесення плати за землю стягується пеня у розмірі 0.2 відсотка від суми недоїмки за кожен день прострочки.

Договір зареєстрований у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 05.10.1995р. за №1105 Луганської міської ради народних депутатів.

Відповідно до Рішення Луганської міської ради від 27.05.2011р. №9/12 розмір орендної плати у договорах оренди землі підлягав перегляду із застосування коефіцієнту, визначеного Податковим кодексом.

Луганською міською радою в особі голови був надісланий відповідачу лист №01/03-13/3912/0/2-11 від 08.07.2011р. з пропозицією про внесення змін до договору оренди від 03.10.1995р., одночасно на адресу відповідача був направлений примірник договору у новій редакції у якому орендодавцем виступає Луганська міська рада. Договір також підписаний головою та скріплений печаткою Луганської міської ради.

Відповідач відповіді на вказану пропозицію не надав, що стало підставою для звернення позивачів з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що діючим законодавством передбачений мінімальний розмір річної орендної плати, тому вимоги позивачів про внесення змін до договору оренди щодо сплати орендної плати є обґрунтованими. Вимоги щодо заміни слів абзаці 4 пп. а) пункту 3.1 розділу 3 "Права и обязанности сторон" договору суд першої інстанції визнав нормативно не обґрунтованими.

Апеляційний господарський суд, приймаючи своє рішення про припинення провадження щодо вимог Виконавчого комітету Луганської міської ради, та скасування рішення суду першої інстанції в іншій частині, виходив, зокрема, з того, договір користування на умовах оренди було укладено виконавчим комітетом, а пропозиції про зміни до договору направлені від імені ради, що є підставою для припинення провадження щодо вимог виконавчого комітету, оскільки не доведено порушення його прав та наявність спору, та для відмови у позові раді, оскільки договір укладено іншою юридичною особою -виконавчим комітетом.

Оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Так, відповідно до приписів статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

З приписів цієї норми вбачається, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право припинити провадження у справі повністю або частково лише за наслідками скасування рішення суду повністю або частково.

Разом з тим, із оскарженої постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд постановив припинити провадження у справі в частині позовних вимог без скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.

Крім того, іншою частиною свого судового рішення суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду, прийняте в іншій частині, але у порушення наведених приписів статті 103 Господарського процесуального кодексу України не зазначив яке інше рішення за наслідками скасованого рішення суду першої інстанції, ним прийнято.

Відтак, за наслідками апеляційного розгляду апеляційним судом залишились не вирішними позовні вимоги у скасованій ним частині судового рішення.

Між тим, суд касаційної інстанції зазначає, що оскільки, відповідно до приписів статті 111 9 частини 1 пункту 3 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо цим судом допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, але таких обставин судом касаційної інстанції не встановлено.

Так, судами встановлено, що договір користування на умовах оренди укладався між виконавчим комітетом та відповідачем у 1995 році.

Суд касаційної інстанції зазначає, що на той момент був чинним Земельний кодекс України від 18.12.1990р., в ч.3 ст.3 якого було передбачено, що повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно ж до Земельного кодексу України від 25.10.2001р. до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (п.12 розділу Х "Перехідні положення"). Тому у Луганської міської ради були всі повноваження звертатися до суду з вимогою про внесення змін до договору оренди, оскільки розпорядження землями в межах населених пунктів здійснює саме рада.

Таким чином, висновки апеляційного суду щодо незаконності вимог ради є неправомірними.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008р. №309-VI були внесені зміни до Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, та не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Згідно п.1 ч.5 ст.288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відповідно до ст.274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється в розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від цільового призначення не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Суд першої інстанції встановив, що: рішенням Луганської міської ради від 28.12.2007р. №28/10 була затверджена нормативна грошова оцінка земель м.Луганська; Луганською міською радою було прийняте рішення від 25.04.2008р. №33/13, яким були внесені зміни в рішення Луганської міської ради від 31.10.2007р. №25/5, яким регулюється порядок встановлення розміру орендної плати за землю та при внесенні змін до договорів оренди землі щодо зміни розміру річної орендної плати; рішенням Луганської міської ради від 27.05.2011р. №9/12 встановлено, що в договорах оренди землі розмір річної орендної плати встановлюється у розмірі земельного податку із застосуванням до нього договірного коефіцієнту.

Суд касаційної інстанції вважає, обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо доповнення розділу 2 договору пунктом 2.2 в редакції позивача щодо порядку здійснення оплати орендної плати та внесення змін до абзацу 11 пп. б) пункту 3.2 розділу 3 договору щодо розміру пені за прострочу внесення орендної плати.

Статтею 9 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю належать до загальнодержавних податків та зборів (пп.9.1.10 п.9.1). До плати за землю відноситься і орендна плата, правове регулювання якої - стаття 288 кодексу, міститься в розділі ХІІІ "Плата за землю" Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки запропонована редакція умов договору позивача співпадає з положеннями п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України (пеня) та з п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України (строк сплати плати за землю), його вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Аналогічна правова позиція щодо внесення змін до договору викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.10.2011р. зі справи Господарського суду Дніпропетровської області №39/5005/6211/2011, від 19.05.211р. зі справи Господарського суду Дніпропетровської області №37/17-10(9/88-10), від 11.10.2011р. зі справи Господарського суду Дніпропетровської області №5005/5124/2011.

Відтак, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Судові витрати позивачів при поданні касаційної скарги підлягають стягненню з відповідача згідно приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.6, 111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Луганської міської ради та Луганської міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. скасувати, а рішення Господарського суду Луганської області від 16.11.2011р. у справі №19/144пд/2011 -залишити в силі.

Стягнути з Колективного підприємства "Метиз" на користь Виконавчого комітету Луганської міської ради та Луганської міської ради 751 (сімсот п'ятдесят гривень одну) гривню 10 коп. сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Луганської області видати наказ.

Головуючий суддя А.М. Уліцький

Судді Г.М. Мачульський

Л.І. Рогач