Рішення

від 09.04.2012 по справі 37/442

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/442 09.04.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алювіжен»

До 1) Національного банку України в особі управління Національного банку України у Волинській області

2) Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»

Про визнання недійсним додаткового договору до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р.

Суддя Гавриловська І.О.

Представники сторін :

Від позивача: не з'явився

Від відповідачів: 1) Федорова О.М.

2) Хомицька А.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Волинської області 31.10.2011 р. звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Алювіжен»з позовом до Національного банку України в особі управління Національного банку України у Волинській області та Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», в якому просить визнати недійсним додатковий договір до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р., укладений 06.01.10 р. між Національним банком України в особі управління Національного банку України у Волинській області, Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алювіжен», посилаючись на те, що повноважень на укладення договорів від імені ПАТ «Західінкомбанк», в т.ч. оспорюваного додаткового договору від 06.01.2010 р. до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р., тимчасовий адміністратор Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» Ярошенко Г.І. -не мала. Крім того, Ярошенко Г.І. одночасно являлася представником НБУ і вчинила правочин від імені особи, яку представляє, в інтересах іншої особи, представником якої вона одночасно є.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.09.2011 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі № 05/5004/1588/11 та призначено її до розгляду на 26.11.2011 р.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцем знаходження відповідача.

Частиною 4 статті 15 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість звернення до суду за місцезнаходженням відособленого підрозділу лише у випадку, якщо такий відособлений підрозділ уповноважений представляти юридичну особу.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю його підрозділу, матеріали справи надсилаються за підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи (п. 27 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.07 р. № 04-5/120).

Відповідно до ч. 4 статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали, яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Господарським судом Волинської області було встановлено, що положенням про управління НБУ у Волинській області не передбачено повноважень управління НБУ у Волинській області на здійснення в судових органах повноважень сторони у справі від імені Національного банку України.

За таких обставин, ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.11.2011 р. справу № 5004/1900/11 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Алювіжен»до Національного банку України в особі управління Національного банку України у Волинській області та Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»про визнання недійсним додаткового договору до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.08 р. передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Справа № 5004/1900/11 була передана на розгляд судді Гавриловській І.О.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 86 ГПК України, ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.12.11 р. суддя Гавриловська І.О. прийняла до свого провадження справу № 5004/1900/11; даній справі було присвоєно новий номер 37/442; призначено розгляд справи № 37/442 на 23.01.11 р.; зобов'язано позивача надати суду:

- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, відсутні справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та рішення цих органів з такого спору;

- оригінали доданих до позовної заяви документів;

зобов'язано відповідача надати суду:

- відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 ГПК України, з поясненнями по суті заявлених вимог та докази якими вони обґрунтовуються, докази його надіслання позивачу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.12 р. у справі № 5004/1900/11 ухвалу господарського суду Волинської області від 23.11.11 р. у справі № 5004/1900/11 було залишено без змін, апеляційну скаргу Національного банку України в особі управління Національного банку України у Волинській області -без задоволення, а матеріали справи № 5004/1900/11 повернуто до Господарського суду м. Києва.

Судове засідання у справі № 37/442, призначене ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.12.11 р., не відбулось.

Ухвалою суду від 07.02.2012 р. розгляд справи призначено на 14.03.2012 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

У судове засідання 14.03.2012 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.

Представники відповідача повідомили господарському суду, що підтримують позицію, викладену у раніше наданих відзивах, та заявили клопотання про продовження строку вирішення спору, яке господарський суд задовольнив.

З метою надати можливість позивачу належним чином реалізувати свої процесуальні права, господарський суд відклав розгляд справи до 09.04.2012 р.

У судове засідання 09.04.2012 р. представник позивача знову не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.

Приймаючи до уваги викладене, а також зважаючи на те, що позивач був обізнаний про дане судове засідання, проте не направив уповноваженого представника для участі у ньому, а також оскільки в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті, а представники відповідачів надали господарському суду для огляду оригінали договорів, то господарський суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача.

У судовому засіданні представники відповідачів проти позову заперечили, просили у його задоволенні відмовити, надали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 09.04.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідачів, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Національним банком України (заставодержатель), Товариством з обмеженою відповідальністю КБ «Західкомбанк»(заставодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алювіжен»(боржник) 20.11.2008 р. був укладений договір застави майнових прав № 12/09.

Згідно з умовами цього договору (пункт 1.1.) предметом застави за цим договором є майнові права за кредитним договором № 1907/02-961 від 19.07.2002 р. та додатковими договорами до кредитного договору від 03.06.2003 р., 31.01.2008 р. та 11.11.2008 р., укладеними між заставодавцем і боржником (далі -майнові права), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 843 788, 40 євро та 178 540, 25 доларів США, що складає 7 319 535, 14 грн., з кінцевим терміном повернення 30.12.2009 р. та сплачувати проценти за користування ним в євро та доларах США за ставкою 12 процентів річних, в гривні -за ставкою 17 процентів річних. Зобов'язання, що випливають з кредитного договору № 1907/02-961 від 19.07.2002 р. та додаткових договорів до кредитного договору від 03.06.2003 р., 31.01.2008 р. та 11.11.2008 р., забезпечується договором іпотеки за № 5513 від 29.12.2006 р., додатковою угодою до договору іпотеки за № 5315 від 22.06.2007 р., додатковою угодою до договору іпотеки за № 4068 від 17.06.2008 р., додатковою угодою до договору іпотеки за № 8637 від 18.11.2008 р., договором застави за № 5512 від 29.12.2006 р., додатковою угодою до договору застави за № 4069 від 17.06.2008 р., додатковою угодою до договору застави за № 8638 від 18.11.2008 р., укладеними між заставодавцем та боржником.

У відповідності до пункту 1.4. цього договору застави майнових прав, надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя за кредитом рефінансування, наданим згідно з кредитним договором № 11 від 20.11.2008 р., та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю кредит рефінансування з кінцевим терміном повернення 04.11.2009 р сплачувати проценти за користування ним в розмірі 17,0 процентів річних, пеню, а також відповідно до умов кредитного договору повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування ним і пеню в разі їх витребування заставодержателем.

Даний договір застави майнових прав був підписаний зі сторони Національного банку України Начальником Управління НБУ у Волинській області О.В. Бєлік, зі сторони ТОВ КБ «Західкомбанк»- Головою правління Н.А. Гаврилишиною, зі сторони ТОВ «Алювіжен»- директором О.С. Кащук.

Постановою Правління Національного банку України від 12.02.2009 р. № 68 у ТОВ КБ «Західкомбанк»з 13.02.2009 р. до 12.02.2010 р. призначена тимчасова адміністрація, тимчасовим адміністратором призначена фізична особа -незалежний експерт ОСОБА_4. Постановою Правління Національного банку України від 23.07.2009 р. № 422 здійснено заміну тимчасового адміністратора КБ «Західкомбанк», тимчасовим адімінстратором банку призначено незалежного експерта Ярошенко Ганну Іванівну.

У жовтні 2009 року відбулася реорганізація ТОВ КБ «Західкомбанк»шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «Західкомбанк».

06.01.2010 р. між Національним банком України (заставодержатель), ПАТ КБ «Західкомбанк»(заставодавець) та ТОВ «Алювіжен»(боржник) був укладений додатковий договір до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р.

За умовами зазначеного додаткового договору від 06.01.2010 р. сторони домовились змінити пункт 1.4. договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р., виклавши його в наступній редакції: «Надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя за кредитом рефінансування, наданим згідно з кредитним договором № 13 від 09.12.2008 р. та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зоовязаний повернути заставодержателю кредит2 рефінансування з кінцевим терміном повернення 02.12.2010 р. і сплачувати проценти за користування ним у розмірі двадцяти процентів річних та пеню, а також відповідно до умов кредитного договору повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування ним і пеню в разі їх витребування заставодержателем.» Також сторони змінили пункт 3.1.1. договору застави майнових прав, виклавши його в редакції: «Без будь-яких обмежень з боку заставодавця перевіряти документальну та фактичну наявність, обсяги і стан майна, яке є забезпеченням за кредитним договором № 13 від 09.12.2008 р.». Крім того, було внесено зміни і до пункту 5.1. договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р., виклавши його в наступній редакції: «У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 0,5 процента від суми заборгованості за кредитним договором № 13 від 09.12.2008 р.».

Даний додатковий договір зі сторони Національного банку України підписав заступник начальника Управління НБУ у Волинській області Т.Є. Севко, зі сторони ПАТ «Західкомбанк»- тимчасовий адміністратор Г.І. Ярошенко, зі сторони ТОВ «Алювіжен»- директор О.С. Кащук.

Позивач вважає, що цей додатковий договір від 06.01.2010 р. до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р. не відповідає вимогам чинності правочину, виходячи з того, що він підписаний з боку ПАТ КБ «Західкомбанк»особою -тимчасовим адміністратором Г.І. Ярошенко, в інтересах іншої особи -Національного банку, представником якої він одночасно є. При цьому позивач посилається на те, що згідно з ч. 6 ст. 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність», при виконанні своїх обов'язків тимчасовий адміністратор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України.

Враховуючи наведене, позивач просить господарський суд на підставі статей 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України визнати додатковий договір від 06.01.2010 р. до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р. недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що зі сторони ПАТ КБ «Західкомбанк»додатковий договір від 06.01.2010 р. до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р. підписано особою -тимчасовим адміністратором Г.І. Ярошенко, в інтересах іншої особи -Національного банку, представником якої він одночасно є, не приймаються судом до уваги, оскільки позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено тих обставин, на які позивач посилається в позовній заяві.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Законом України „Про банки і банківську діяльність" та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ № 369 від 28.08.2001 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.09.2001 р., визначені права та обов'язки тимчасового адміністратора.

Так, відповідно до статті 80 Закону України „Про банки і банківську діяльність" з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Зокрема, тимчасовий адміністратор має право:

1) продовжувати або припиняти будь-які операції банку;

2) виконувати будь-які дії, рішення від імені банку;

3) розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які угоди за участю банку, які, на думку тимчасового адміністратора, є збитковими чи непотрібними для банку;

4) заявляти майнові позови у судові органи;

5) звертатися до судових органів із заявами про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

6) залучати до роботи в тимчасовій адміністрації будь-якого службовця, експерта, консультанта, а також доручати керівникам банку вчинення дій щодо надання необхідної допомоги тимчасовій адміністрації. Тимчасовий адміністратор має право відсторонити таких осіб від виконання обов'язків у будь-який час;

7) з додержанням вимог законодавства України про працю звільнити чи перевести на іншу посаду будь-кого з керівників чи службовців банку, переглянути їх службові обов'язки, змінити розмір їх заробітної плати;

8) зупинити розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі;

9) відчужувати активи та/або зобов'язання банку з метою його фінансового оздоровлення;

10) здійснити реорганізацію банку.

Також, згідно п. 5.3. глави 5 розділу 5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ № 369 від 28.08.2001 р., тимчасовий адміністратор виконує функції загальних зборів, ради банку, правління (ради директорів) щодо контролю та управління банком, організаційно-розпорядчі функції, пов'язані з виконанням обов'язків керівника банкк (підписує накази про звільнення, переведення працівників банку, підписує від імені банку претензії до боржників, позови та заяви до суду тощо), а також забезпечує безперервність роботи банку, складання та подання фінансової та статистичної звітності.

Таким чином, перебуваючи на посаді тимчасового адмісінстратора ПАТ «Західкомбанк»та виконуючи функції керівника банку, Ярошенко Ганна Іванівна мала повноваження на укладення від імені даного банку будь-яких угод, включаючи оспорюваний додатковий договір від 06.10.2010 р. до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р.

Позивач посилається на те, що згідно з ч. 6 ст. 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність», при виконанні своїх обов'язків тимчасовий адміністратор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України.

Проте, викладене вище свідчить про те, що тимчасовий адміністратор комерційного банку не є представником Національного банку України, а з дня свого призначення має повне і виняткове право управляти банком.

Також господарським судом приймається до уваги, що сторонами виконувались зобов'язання як за кредитними договорами, так і за договором застави майнових прав з урахуванням додаткового договору до нього від 06.01.2010 р., про що свідчить рішення Господарського суду Волинської області від 28.09.2011 р. у справі № 5004/1643/11 за позовом Національного банку України в особі управління НБУ у Волинській області до ТОВ «Алювіжен»про стягнення заборгованості на підставі договору застави майнових праві № 12/09 від 20.11.2008 р.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алювіжен»про визнання недійсним додаткового договору до договору застави майнових прав № 12/09 від 20.11.2008 р., укладеного 06.01.10 р. між Національним банком України в особі управління Національного банку України у Волинській області, Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алювіжен», задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги викладені обставини, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 32, 33, 49, 55, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.

Повне рішення складено

12.04.2012 р.