Рішення

від 04.04.2012 по справі 48/436-24/34-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/436-24/34-2012 04.04.12

За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" простягнення 26 112,95 грн. Суддя Мандичев Д.В.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 за довір. від відповідача:ОСОБА_2 за довір.

В судовому засіданні 04.04.2012 судом у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (надалі -"Підприємство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" (надалі -"Товариство") про стягнення 26 232,19 грн. заборгованості.

12.10.2011позивачем було подано суду заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 22 983,70 грн. основного боргу, 268,46 грн. інфляційних втрат, 272, 61 грн. 3% річних, 1 225,13 грн. пені, 1 363,05 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 року позовні вимоги задоволені в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" заборгованість у розмірі 21 961 грн. 32 коп., штраф у розмірі 1 002 грн. 56 коп., пеню у розмірі 993 грн. 55 коп., 3% річних у розмірі 200 грн. 51 коп., державне мито у розмірі 241 грн. 58 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 218 грн. 33 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2012 р. було прийнято справу до провадження для нового розгляду, присвоєно справі №48/436-24/34-2012 та призначено на 15.02.2012.

15.02.2012 відповідачем до суду був наданий відзив на позовну заяву в якому він просив суд припинити провадження у справі на підставі п.5 ч. 1ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2012 розгляд справи відкладено до 15.03.2012 у зв'язку з витребуванням необхідних документів.

02.03.2012 відповідачем через канцелярію суду було надано клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2012 розгляд справи відкладено до 04.04.2012, продовжено строк вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 22 983,70 грн., штрафу у розмірі 1 363,05 грн., пеню у розмірі 1 225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та індексу інфляції у розмірі 268,46 грн. підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Позовні вимоги (з урахуванням наявних у справі уточнень позовних вимог) обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №84/767/10 від 01.12.2010 позивач передав у тимчасове користування місця для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 22 983,70 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 363,05 грн., пені у розмірі 1 225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та індексу інфляції у розмірі 268,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити, посилаючись на те, що фактично послуги на заявлену до стягнення суму по договору №84/767/10 від 01.12.2010 -не надавались, адже магазин було ліквідовано, а вивіски -демонтовано.

Також, відповідач у письмовому клопотанні просив суд припинити провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на п. 7.8 договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу від 01.12.2010 року, яким передбачено, що у разі не досягнення взаємних домовленостей шляхом переговорів, всі спори, які можуть виникнути при виконанні (чи невиконанні) цього договору, сторони зобов'язуються передати на вирішення Постійно діючому третейському суду при………. «…….», м. Київ.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2010р. між Підприємством та Товариством (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №84/767/10 (надалі -"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволів на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, а розповсюджувач зобов'язується наданим йому правом тимчасового користування відповідно до умов цього договору, порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги для розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно з п. 5.2.3 Договору розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у адресних програмах.

Адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 01.12.2010 р. сторонами погоджено місця розміщення рекламних засобів та розмір орендної плати.

На виконання умов Договору позивачем передано в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів, передбачені Адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 01.12.2010 р.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним місцями для розміщення рекламної площі за Договором за адресами: Деснянський р-н, вул. Академіка Курчатова, 5 та Оболонський р-н, просп. Московський 34-А у період з січня по серпень 2011 року.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів, зокрема по наступним рахункам (з урахуванням розрахунку до заяви про уточнення позовних вимог): № 123133 від 18.04.2009, № 26326 від 13.01.2011, № 27572 від 02.02.2011, № 30038 від 03.03.2011, № 30039 від 03.03.2011, № 31790 від 07.04.2011, № 31791 від 04.04.2011, № 33807 від 11.05.2011, № 33808 від 11.05.2011, № 35893 від 06.06.2011, № 37664 від 07.07.2011, № 39932 від 08.08.2011.

Рішенням господарського суду від 12.10.2011 року позовні вимоги Комунального підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" про про стягнення 26 232,19 грн були задоволені частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" заборгованість у розмірі 21 961 грн. 32 коп., штраф у розмірі 1 002 грн. 56 коп., пеню у розмірі 993 грн. 55 коп., 3% річних у розмірі 200 грн. 51 коп., державне мито у розмірі 241 грн. 58 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 218 грн. 33 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 року залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 25.01.2012 скасував рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011, справу направив на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.01.2012 касаційна інстанція зауважила про те, що судом не було досліджено та не надано суду в якості доказів сплати відповідачем орендних платежів за період з січня по серпень 2011 року, при тому що строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Крім того, Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2012 наголошував, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки усім положенням Договору від 01.12.2010 №84/767/10 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, зокрема, п. 7.8, яким передбачено, що у разі недосягнення взаємних домовленостей шляхом переговорів, усі спори, які можуть виникнути при виконанні даного договору будуть вирішуватись Третейським судом. Вказане положення судами договору не досліджувалось, йому не було надано відповідної правової оцінки, у зв'язку з чим судами не вирішено питання правомірності розгляду даного спору господарським судом, оскільки згідно з п.5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Згідно ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Частиною 9 статті 12 Закону України «Про третейські суди»визначено, що третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Враховуючи викладене, а також вказівки Вищого господарського суду України у постанові від 25.01.2012, вказівки якого є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, що встановлено і у статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що пунктом 7.8 договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу від 01.12.2010 передбачено (дослівно): у разі не досягнення взаємних домовленостей шляхом переговорів, всі спори, які можуть виникнути при виконанні (чи невиконанні) цього договору, сторони зобов'язуються передати на вирішення Постійно діючому третейському суду при………. «…….», м. Київ. Сторони дійшли згоди, що в разі звернення до Постійно діючого третейського суду буде вирішуватись в складі трьох третейських суддів. Сторони зобов'язуються у добровільному порядку виконати прийняте Третейським судом рішення.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що пункт 7.8 договору не містить в розумінні ч. 9 статті 12 Закону України «Про третейські суди»ні вказівки про конкретно визначений третейський суд, так не містить і просте посилання на вирішення відповідного спору між сторонами третейським судом, адже сторонами визначено певний суд, а саме (дослівно): Постійно діючий третейський суд при………. «…….», м. Київ, якого не існує, а посилання на певний суд, якого не існує - не може бути прийняте судом як просте посилання на вирішення спору третейським судом, а відтак вказаний пункт договору не є третейською угодою, яка відповідає статті 5 названого Закону .

Також, обумовлене п.7.8 договору зобов'язання сторін звернення до Постійно діючого третейського суду при………. «…….», м. Київ не може прийматися судом як третейська угода або застереження до договору, оскільки не відповідає ст. 9 Закону України «Про третейські суди», в якій зазначено, що постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом п'ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Вказані норми Закону кореспондуються з принципом свободи договору, встановленого ч. 1 ст. 627 ЦК України, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, при укладенні договору та визначенні за цим договором відповідних умов, сторони не позбавлені права на звернення до суду у випадку недосягнення домовленостей щодо визначених договором умов.

Відповідно до частини 1 статті 12 ГПК України визначено підвідомчість справ господарського судочинства, частина 2 тієї ж статті встановлює, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Стаття 6 Закону України "Про третейські суди" передбачає перелік справ, які не можуть бути розглянуті третейським судом. Серед вказаного переліку відсутня заборона на розгляд третейським судом спору про стягнення заборгованості за господарським договором. Таким чином, даний спір про стягнення заборгованості за господарським договором може бути розглянутий третейським судом.

Відповідно до ч. 1, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Відповідно до п. 5 роз'яснення Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду. Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названі норми Закону узгоджується з вимогами пункту 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, та направляє сторони до третейського суду.

Оскільки сторони в третейському застереженні викладеному у п. 7.8 договору зазначили третейській суд, якого не існує, а посилання на третейський суд, якого не існує -не є простим посиланням на вирішення відповідного спору між сторонами третейським судом, відтак, суд дійшов висновку, що даний спір відповідно до ст. ст. 1, 12, 15 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий та підсудний господарському суду, а, отже, відсутні правові підстави для припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з викладеним, клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України -судом відхиляється як необґрунтоване та безпідставне.

Також, колегія Вищого господарського суду України зазначила, що судами не було взято до уваги та оцінено докази відповідача, зокрема, заяви про анулювання дозволів № 20090-07 та № 20091-07 на розміщення реклами та розпорядження від 11.05.11 №707 виконавчого органу Київської міської ради про скасування зазначених дозволів.

Враховуючи викладене, а також вказівки Вищого господарського суду України у постанові від 25.01.2012, вказівки якого є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, що встановлено і у статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що згідно п. 8.1 договору він вступає в юридичну силу з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення Р3, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення Р3, у разі наявності у Розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач листом (т.1 а.с. 94) звернувся до начальника Головного управління з питань реклами з проханням анулювати дозволи №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вулиця академіка Курчатова, 5а з 01.03.2011 року в зв'язку з демонтажем вивіски та закриттям магазину.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 707 від 11.05.2011 року було затверджено перелік дозволів на розміщення зовнішньої реклами, що скасовуються, до якого увійшли дозволи № 20090-07 та №20091-07, місце розташування яких, Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5, які були видані ТОВ «Бравіс».

Тобто на час розгляду справи, дії дозволів №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вулиця Академіка Курчатова, 5 вже були припинені.

В свою чергу, відповідачем для доручення до матеріалів справи були надані:

- платіжне доручення №1804 від 02.11.2011 року на суму 10148,76 грн. за використання місця для розміщення ОЗР Київ, пр.. Московський, 34, згідно рахунків №42911, 39932, 26326, 27572, 30039, 31791, 33808, 35893, з яких рахунок №39932 від 08 серпня 2011 року за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №37664 від 07 липня 2011 року за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №35893 від 06 червня 2011 року за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №33808 від 11 травня 2011 року за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №31791 від 07 квітня 2011 року за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №30039 від 03 березня 2011 року за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №27572 від 02 лютого 2011 року за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 року на суму 1127,64 грн., рахунок №26326 від 13 січня 2011 року за період з 01.01.2011 по 31.01.2011 року на суму 1127,64 грн.;

- платіжне доручення №1992 від 27.01.2012 року на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР, згідно рахунку №31790 від 07 квітня 2011 року за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 року на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5;

- платіжне доручення №1993 від 27.01.2012 року на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР вул. Курчатова, 5, згідно рахунку №33807 від 11 травня 2011 року за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 року на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул.. Академіка Курчатова, 5;

- платіжне доручення №1991 від 27.01.2012 року на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР, згідно рахунку №30038 від 03 березня 2011 року за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 року на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул.. Академіка Курчатова, 5.

Таким чином, судом встановлено, що згідно наведених платіжних доручень №1804 від 02.11.2011, №1992 від 27.01.2012, №1993 від 27.01.2012, №1991 від 27.01.2012 відповідачем були сплачені грошові кошти загалом в сумі 23 088,96 грн. за використання місць розміщення зовнішньої реклами за дозволами №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вулиця Академіка Курчатова, 5, які були скасовані згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 707 від 11.05.2011, але за використання місць яких позивачем виставлялись відповідачу рахунки, зокрема і на заявлену до стягнення суму, яка відповідно була перерахована відповідачем на користь позивача в процесі розгляду справи.

Згідно пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, оскільки предмет спору у справі № 48/436-24/34-2012 в частині стягнення з відповідача основного боргу -грошових коштів в сумі 22 983,70 грн. по Договору -відсутній, оскільки він припинив існування в процесі розгляду вказаної справи внаслідок перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів, зокрема і заявлену до стягнення суму, а відтак, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 22 983,70 грн. - підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Також, розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 363,05 грн., пені у розмірі 1 225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та індексу інфляції у розмірі 268,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору, суд дійшов наступних висновків.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.2.3 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним.

Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів відповідно до умов Договору.

Доказів сплати орендних платежів за наведений період відповідачем не надано, а тому заборгованість відповідача з орендної плати у період з січня 2011 р. по серпень 2011 р. становить 21 961,32 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 21 961,32 грн. на підставі Договору станом на момент звернення з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Щодо нарахування позивачем штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору в сумі 1 022,38 грн. по рахунку №123133 -суд зазначає про те, що відповідних рахунок був виставлений 17.04.2009 р., в той час як Договір, який визначено підставою позову, укладено 01.12.2010 р., а Договором не передбачено поширення його умов на відносини, що вникли до його укладення.

Відтак, підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу у розмірі 360,49 грн., пені у розмірі 112,42 грн., 3% річних у розмірі 72,10 грн. та індексу інфляції у розмірі 203,45 грн., які є похідними від вимоги про стягнення заборгованості саме по вказаному рахунку №123133 - відсутні.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 363,05 грн., пені у розмірі 1 225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та індексу інфляції у розмірі 268,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання саме по Договору у період з 05.04.2009 р. по 05.09.2011р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.2 Договору підприємство має право застосовувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне та неповне внесення плати -пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить

993,55 грн. В іншій частині пеня обрахована невірно.

Відповідно до п. 7.3 Договору крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 29.09.2010 р. у справі №6/196 та від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати орендних платежів, прострочення виконання грошового зобов'язання більше складає більше 1 місяця, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 002,56 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду в частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно.

Суд перевірив та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі

200,51 грн ., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору у період з 08.02.2011 р. по 05.09.2011 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 22 983,70 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з Товариства на користь Підприємства пені у розмірі 993,55 грн., штрафу у розмірі 1 002,56 грн. та 3% річних у розмірі 200,51 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що відповідачем було перераховано на користь позивача спірні грошові кошти вже під час провадження по справі, відтак державне мито та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача згідно перерахунку суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України -відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення 22 983,70 грн. -припинити на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бравіс" (04119, м. Київ, вул. Дорогожицька, 1; ідентифікаційний код 33833650) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (01030, м. Київ, вул. М.Коцюбинського, 12-А; ідентифікаційний код 26199714) штраф у розмірі 1 002 (одна тисяча дві) грн. 56 коп., пеню у розмірі 993 (дев'ятсот дев'яносто три) грн. 55 коп., 3% річних у розмірі 200 (двісті) грн. 51 коп., державне мито у розмірі 241 (двісті сорок одна) грн. 58 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн. 33 коп. В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 09.04.2012р.

Суддя Д.В. Мандичев