Постанова

від 05.06.2012 по справі 48/436-24/34-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2012 № 48/436-24/34-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Сітайло Л.Г.

Дикунської С.Я.

при секретарі Кравчук О.І.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 (довіреність №196-4/КР від 03.01.2012 р.)

від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 07.10.2011 р.)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бравіс»

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 04.04.2012 р.

у справі № 48/436-24/34-2012 (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бравіс»

про стягнення 26112,95 грн.

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бравіс» про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 26232,19 грн. з яких: основний борг - 22983,70 грн., інфляційні втрати - 268,46 грн., три відсотки річних - 292,01 грн., пеня - 1228,00 грн., 15 відсотків - 1460,02 грн.

12.10.2011 р. в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог (в порядку ст. 22 ГПК України), в якій останній просив стягнути з відповідача 22983,70 грн. основного боргу, 268,46 грн. інфляційних втрат, 272,61 грн. 3% річних, 1225,13 грн. пені, 1363,05 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 р. позовні вимоги задоволено в частині стягнення з ТОВ «Бравіс» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київ реклама» заборгованості у розмірі 21961,32 грн., штрафу у розмірі 1002,56 грн., пені у розмірі 993,55 грн., 3% річних у розмірі 200,51 грн., державного мита у розмірі 241,58 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 218,33 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2012 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. було скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. у задоволенні клопотання ТОВ «Бравіс» про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення 22983,70 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору. Позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Бравіс» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» штраф у розмірі 1002,56 грн., пеню у розмірі 993,55 грн., 3% річних у розмірі 200,51 грн., державне мито у розмірі 241,58 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 218,33 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати повністю та припинити провадження у справі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що господарським судом міста Києва при прийнятті рішення було неповно з'ясовано обставини справи внаслідок чого допущено порушення норми матеріального та процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.12.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №84/767/10 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору, передбачено, що на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволів на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього договору, порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги для розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно п. 5.2.3 Договору, розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього Договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 01.12.2010 р. сторонами погоджено місця розміщення рекламних засобів та розмір орендної плати.

На виконання умов Договору, позивачем передано в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів, передбачені адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 01.12.2010 р.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним місцями для розміщення рекламної площі за Договором за адресами: Деснянський р-н, вул. Академіка Курчатова, 5 та Оболонський р-н, просп. Московський 34-А у період з січня по серпень 2011 року.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів, зокрема по наступним рахункам (з урахуванням розрахунку до заяви про уточнення позовних вимог): № 123133 від 18.04.2009 р., № 26326 від 13.01.2011 р., № 27572 від 02.02.2011 р., № 30038 від 03.03.2011 р., № 30039 від 03.03.2011 р., № 31790 від 07.04.2011 р., № 31791 від 04.04.2011 р., № 33807 від 11.05.2011 р., № 33808 від 11.05.2011 р., № 35893 від 06.06.2011 р., № 37664 від 07.07.2011 р., № 39932 від 08.08.2011 р.

У постанові Вищого господарського суду України від 25.01.2012 р. зазначено, що судом не було досліджено та не надано суду в якості доказів сплати відповідачем орендних платежів за період з січня по серпень 2011 року, при тому, що строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Також, Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2012 р. зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки усім положенням Договору від 01.12.2010 р. №84/767/10 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, зокрема, п. 7.8, яким передбачено, що у разі недосягнення взаємних домовленостей шляхом переговорів, усі спори, які можуть виникнути при виконанні даного договору будуть вирішуватись Третейським судом. Вказане положення договору судами не досліджувалось, йому не було надано відповідної правової оцінки, у зв'язку з чим судами не вирішено питання правомірності розгляду даного спору господарським судом, оскільки згідно п.5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Згідно ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Пунктом 7.8 договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу від 01.12.2010 р. передбачено, що у разі не досягнення взаємних домовленостей шляхом переговорів, всі спори, які можуть виникнути при виконанні (чи невиконанні) цього договору, сторони зобов'язуються передати на вирішення Постійно діючому третейському суду при………. «…….», м. Київ. Сторони дійшли згоди, що в разі звернення до Постійно діючого третейського суду буде вирішуватись в складі трьох третейських суддів. Сторони зобов'язуються у добровільному порядку виконати прийняте Третейським судом рішення.

Проте, п. 7.8 договору не містить в розумінні ч. 9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» ні вказівки про конкретно визначений третейський суд, а також не містить і посилання на вирішення відповідного спору між сторонами третейським судом, адже сторонами не визначено конкретний суд, а лише зазначено: Постійно діючий третейський суд при………. «…….», м. Київ. Отже, вказаний пункт договору не є третейською угодою, яка відповідає ст. 5 Закону України «Про третейські суди».

Також, обумовлене п.7.8 договору зобов'язання сторін звернення до Постійно діючого третейського суду при………. «…….», м. Київ не може прийматися судом як третейська угода або застереження до договору, оскільки не відповідає ст. 9 Закону України «Про третейські суди», в якій зазначено, що постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом п'ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви.

За змістом ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, при укладенні договору та визначенні за цим договором відповідних умов, сторони не позбавлені права на звернення до суду у випадку недосягнення домовленостей щодо визначених договором умов.

Частиною 1 ст. 12 ГПК України визначено підвідомчість справ господарського судочинства, частиною 2 вказаної статті встановлено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» передбачено перелік справ, які не можуть бути розглянуті третейським судом. Серед вказаного переліку відсутня заборона на розгляд третейським судом спору про стягнення заборгованості за господарським договором. Таким чином, даний спір про стягнення заборгованості за господарським договором може бути розглянутий третейським судом.

Відповідно до ч. 4, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Відповідно до п. 5 роз'яснення Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду. Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названі норми Закону узгоджуються з вимогами п. 5 ст. 80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Оскільки, сторони в третейському застереженні викладеному у п. 7.8 договору зазначили третейській суд, якого не існує, а посилання на третейський суд, якого не існує - не є посиланням на вирішення відповідного спору між сторонами третейським судом, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний спір відповідно до ст. ст. 1, 12, 15 ГПК України підвідомчий та підсудний господарському суду, а, отже, відсутні правові підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997 р. встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів - це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Закон України «Про третейські суди» передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ст.1 ГПК України, юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У разі коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу.

Звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода (третейське застереження) є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Враховуючи викладене сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, разом з тим при наявності в договорі третейського застереження сторона не позбавлена права звернення за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів до господарського суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 06.12.2011 р. у справі №17/085-11 та від 09.04.2012 р. у справі №12/180-11.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України є необгрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Також, Вищим господарським судом України у постанові від 25.01.2012 р. зазначено, що судами не було взято до уваги та оцінено докази відповідача, зокрема, заяви про анулювання дозволів № 20090-07 та № 20091-07 на розміщення реклами та розпорядження від 11.05.2011 р. №707 виконавчого органу Київської міської ради про скасування зазначених дозволів.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення Р3, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення Р3, у разі наявності у Розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач листом (т.1 а.с. 94) звернувся до начальника Головного управління з питань реклами з проханням анулювати дозволи №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вулиця академіка Курчатова, 5а з 01.03.2011 р. у зв'язку з демонтажем вивіски та закриттям магазину.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 707 від 11.05.2011 р. було затверджено перелік дозволів на розміщення зовнішньої реклами, що скасовуються, до якого увійшли дозволи № 20090-07 та №20091-07, місце розташування яких, Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5, які були видані ТОВ «Бравіс».

Тобто на час розгляду даної справи у суді, дії дозволів №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вулиця Академіка Курчатова, 5 вже були припинені.

В матеріалах справи наявні:

- платіжне доручення №1804 від 02.11.2011 р. на суму 10148,76 грн. за використання місця для розміщення ОЗР Київ, пр.. Московський, 34, згідно рахунків №42911, 39932, 26326, 27572, 30039, 31791, 33808, 35893, з яких рахунок №39932 від 08.08.2011 р. за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №37664 від 07.07.2011 р. за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №35893 від 06.06.2011 р. за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №33808 від 11.05.2011 р. за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №31791 від 07.04.2011 р. за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №30039 від 03.03.2011 р. за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №27572 від 02.02.2011 р. за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. на суму 1127,64 грн., рахунок №26326 від 13.01.2011 р. за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. на суму 1127,64 грн.;

- платіжне доручення №1992 від 27.01.2012 р. на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР, згідно рахунку №31790 від 07.04.2011 р. за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р. на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5;

- платіжне доручення №1993 від 27.01.2012 р. на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР вул. Курчатова, 5, згідно рахунку №33807 від 11.05.2011 р. за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5;

- платіжне доручення №1991 від 27.01.2012 р. на суму 4313,40 грн. за використання місця для розміщення ОЗР, згідно рахунку №30038 від 03.03.2011 р. за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. на суму 4313,40 грн., розташований за адресою Деснянський район, вул. Академіка Курчатова, 5.

Згідно наведених платіжних доручень №1804 від 02.11.2011 р., №1992 від 27.01.2012 р., №1993 від 27.01.2012 р., №1991 від 27.01.2012 р. відповідачем були сплачені грошові кошти загалом в сумі 23088,96 грн. за використання місць розміщення зовнішньої реклами за дозволами №20090-07 та №20091-07 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресою: вул. Академіка Курчатова, 5, які були скасовані згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 707 від 11.05.2011 р., але за використання місць яких позивачем виставлялись відповідачу рахунки, зокрема і на заявлену до стягнення суму, яка відповідно була перерахована відповідачем на користь позивача в процесі розгляду даної справи.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, предмет спору у даній справі в частині стягнення з відповідача основного боргу - грошових коштів в сумі 22983,70 грн. відсутній, оскільки він припинив існування в процесі розгляду вказаної справи внаслідок перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів, зокрема і заявлену до стягнення суму, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що провадження у справі в частині стягнення 22983,70 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1363,05 грн., пені у розмірі 1225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 268,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою Договір укладений між сторонами у даній справі є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України та Глави 30 ГК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи положення ст. 530 ЦК України та приписи п. 5.2.3 Договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним.

Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів відповідно до умов Договору.

Докази сплати орендних платежів за наведений період в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано, отже заборгованість відповідача з орендної плати у період з січня 2011 р. по серпень 2011 р. становить 21961,32 грн. Строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення з даним позовом до суду настав.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 526, 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Щодо позовних вимог в частині нарахування позивачем штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору в сумі 1022,38 грн. по рахунку №123133, то відповідний рахунок був виставлений позивачем 17.04.2009 р., в той час як Договір, який визначено підставою позову, укладено 01.12.2010 р., однак вказаним Договором не передбачено поширення його умов на відносини, що вникли до його укладення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу у розмірі 360,49 грн., пені у розмірі 112,42 грн., 3% річних у розмірі 72,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 203,45 грн., які є похідними від вимоги про стягнення заборгованості саме по вказаному рахунку №123133, відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1363,05 грн., пені у розмірі 1225,13 грн., 3% річних у розмірі 272,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 268,46 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору у період з 05.04.2009 р. по 05.09.2011 р., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є такими, що порушують договірні зобов'язання і він вважається таким, що прострочив їх виконання, а отже є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що підприємство має право застосовувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне та неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 993,55 грн.

Згідно п. 7.3 Договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Тобто, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 29.09.2010 р. у справі №6/196, від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010 та у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі №20/246-08 .

Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати орендних платежів, прострочення виконання грошового зобов'язання складає більше 1 місяця, то апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1002,56 грн. є правомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки розмір та нарахуваня останніх позивачем, в розумінні ст. 33 ГПК України, не обгрунтовано та не доведено.

Також колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 200,51 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору у період з 08.02.2011 р. по 05.09.2011 р. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бравіс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. у справі №48/436-24/34-2012 залишити без змін.

Справу №48/436-24/34-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Сітайло Л.Г.

Дикунська С.Я.