Ухвала

від 27.02.2012 по справі 2а-10077/11/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10077/11/0170/4

27.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Кукти М.В. ,

Єланської О.Е.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі, 24.03.2001, довіреність № б/н від 01.07.11,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 17.10.11 у справі № 2а-10077/11/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс" (вул. Куйбишева, 19, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.10.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, - задоволено.

Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 21.06.2011 року № 0006682301 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20222,00 грн. за основним платежем та 5056,00 грн. за штрафними санкціями.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелений Будинок-Плюс" 3,40 грн. судових витрат (арк. с. 170-172).

Постанова мотивована тим, що Законом України №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи, тому висновки перевіряючи щодо безтоварності операцій та у зв'язку з цим неправомірне включення зазначених сум до складу податкового кредиту, викладені в акті перевірки, не підкріплені належними доказами, спростовуються матеріалами справи.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач: Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. с. 176-177).

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не врахував, що угоди між позивачем та постачальником є нікчемними, документи, які підтверджують рух товарів від постачальника до позивача відсутні, у зв'язку з чим донарахування податкового зобов'язання позивачу та штрафних санкцій є правомірним.

В судовому засіданні 27.02.2012 представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права, надав письмові заперечення на апеляційну скаргу (арк. с. 189-191).

В судове засідання, призначене на 27.02.2012 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату та час апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с. 196-197), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Згідно Свідоцтва серії А00 №436897 позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелений Будинок плюс», зареєстрований Виконавчим комітетом Сімферопольської міської Ради Автономної Республіки Крим 09.04.2004 в якості юридичної особи, ідентифікаційний код 32841168, є платником податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим (арк. с. 19-22).

Основними видами діяльності за КВЕД позивача є :

- загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення);

- оптова торгівля будівельними матеріалами;

- інші оптові види торгівлі (арк. с. 20).

18.05.2007 Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України позивачу видано ліцензію серії АВ №316138 на будівельну діяльність.

Строк дії ліцензії до 18.05.2012 (арк. с.23-24).

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 27.04.2011 по 04.05.2011 посадовими особами відповідача, на підставі наказу від 27.04.2011 №1333/23-4 проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із ПП "Базис Торг" (ідентифікаційний код 36165986) за грудень 2010 року.

04.05.2011 за результатами перевірки складено Акт №5564/23-4/32841168, яким встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинний до 01.01.2011 року, далі - Закон №168), що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20222,00 грн. (арк. с. 40-48).

Згідно висновків Акту перевірки, податковий кредит позивача частково (на суму 20222,00 грн.) сформовано на підставі податкових накладних, виданих ПП "Базис Торг" (ідентифікаційний код 36165986). В ході перевірки не виявлено документів, про рух товару від продавця (постачальника) до перевізника та покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарів.

В акті перевірки зазначено, що господарські операції із ТОВ "Базис Торг" не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети).

Згідно із розшифровкою суми податкового кредиту у розрізі контрагентів, позивачем у грудні 2010 року віднесено до його складу 20221,94 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Базис Торг" (індивідуальний податковий номер 361659801097).

Згідно із наданими відповідачем матеріалами перевірки ПП "Базис Торг" в період з 25.03.2011 по 26.03.2011 (Акт позапланової невиїзної перевірки від 28.03.2011 року №3378/23-4/36165986) ПП "Базис Торг" у грудні 2010 року віднесено суми податку на додану вартість, сплачені позивачем, до складу податкового зобов'язання.

За даними Акту від 28.03.2011 року №3378/23-4/36165986 встановлено, що ПП "Базис Торг" формував податковий кредит у грудні 2010 року за результатами господарських операцій із контрагентами, стосовно яких податковий орган також дійшов висновку про їх "безтоварність" та нікчемність відповідних правочинів (у зв'язку із відсутністю у контрагентів основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів і транспортних засобів, ненаданням документів про рух активів, фактичне отримання та реалізацію або використання в господарській діяльності придбаних товарів) (арк.с. 150-160).

У зв'язку із цим, податковий орган дійшов висновку про те, що вказані господарські операції не мали "товарного характеру", оскільки у ПП "Базис Торг" відсутні основні фонди та виробничі потужності. В акті перевірки зроблено висновок про те, що господарські операції позивача і ПП "Базис Торг" були спрямовані на штучне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість (арк. с. 40-48).

21.06.2011, на підставі Акту №5564/23-4/32841168 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006682301 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 20222,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України - 5056,00 грн. (арк. с. 50).

Судом першої інстанції досліджені документи первинного бухгалтерського обліку, надані позивачем на підтвердження виконання угод по придбанню будівельних матеріалів, сплати вартості придбаного товару та подальшого використання придбаного товару у господарській діяльності, зокрема платіжні доручення, прибуткові та податкові накладні, договори на проведення спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві, дефектні акти, довідки та акти виконаних робіт, кошторисна документація, розрахунки вартості робіт, (арк. с. 53, 55, 57, 59, 61, 63, 70-72).

Згідно Свідоцтва серії А 01 №145618 Приватне підприємство «Базис Торг»13.10.2008 зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської Ради АР Крим в якості юридичної особи, є платником податку на додану вартість, згідно Свідоцтва №100147207 НБ №3256 від 23.10.2008 (арк.с. 161, 162).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі -Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі -Закон України №168/97-ВР), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі -Закон України №334/94-ВР), які діяли на момент виникнення правовідносин.

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків акту перевірки, в частині заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20222,00 грн.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України №168/97-ВР бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Відповідно до п.п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (чинного на період перевірки позивача, з наступними змінами і доповненнями), податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця, слідує, що податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобов'язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов'язань встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод із ПП «Базис Торг».

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, судом першої інстанції не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагента для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина перша), а отже, є нікчемним (частина друга). Як встановлено в частиною другою ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальником в ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Відповідно до п.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи.

Згідно з п. 2 статті 3 зазначеного Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведенні господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачами. Недостовірність жодного з цих документів в суді першої інстанції не встановлена.

Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податів не відносяться до первинних документів позивача, у зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачу не відомі.

Окрім того, Закон України №168/97-ВР не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від наявності будь-яких дозвільних документів, зокрема на будівництво. Головною умовою для віднесення сум нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту є подальше використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях, в межах господарської діяльності платника податку та наявність належним чином оформленої податкової накладної.

Таким чином судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані будівельні матеріали у межах його господарської діяльності, а саме будівельної діяльності (ліцензія серії АВ №316138, видана Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, терміном дії з 18 травня 2007 року по 18 травня 2012 року), відповідачем не спростована.

В судовому засіданні знайшов підтвердження факт, що угоди між позивачем та Приватним підприємством «Базис Торг»були реально виконані, будь-яких доказів нікчемності або фіктивності угоди відповідачем не надані, факт сплати позивачем вартості придбаних товарів підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, що були надані позивачем під час проведення перевірки та долучені до матеріалів справи, висновками перевірки недостовірності або неналежного оформлення зазначених документів не встановлено, посилань відповідача на неналежність оформлення податкових накладних, Акт перевірки не містить.

Матеріалами справи також підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, спрямованість дій сторін договорів на реальне їх виконання, сплата позивачем вартості товару постачальнику, в тому числі ПДВ в ціні товару, подальше використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, включення постачальником суми вартості товару до податкового зобов'язання, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальником товару.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливості несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум податку на додану вартість до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачу в одержанні бюджетного відшкодування.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставить виникнення у платників податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Інших доводів щодо необґрунтованого включення позивачем зазначених сум до складу податкового кредиту відповідачем ні в Акті перевірки, ні в ході розгляду справи не наведено, будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджено.

Окрім того, судом першої інстанції вірно встановлено порушення відповідачем чинного законодавства щодо порядку проведення невиїзної документальної перевірки.

Так, відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 27.04.2011 року №1333/23-4 передбачено проведення перевірки з датою її початку - 27.04.2011, повідомлення №17488/10/23/4 від 27.04.2011 року та копія наказу №1333/23-4 від 27.04.2011 року направлені відповідачем поштою з повідомленням про вручення директору ТОВ "Зелений будинок-Плюс" 29.04.2011 року, згідно із актом, перевірка проводилась з 27.04.2011 року по 04.05.2011 року, а отже обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що початок перевірки у день видання наказу та направлення копії наказу та повідомлення про проведення перевірки поштою безумовно є порушенням положень пункту 79.2 статті 79 ПК України.

Крім того це порушило право платника податку підготувати та надати матеріали, які можуть бути підставами для висновків під час проведення перевірок.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 №0006682301 прийняте відповідачем із порушенням вищезазначених вимог Закону №168/97-ВР, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.10.11 у справі № 2а-10077/11/0170/4 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.10.11 у справі № 2а-10077/11/0170/4 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.Е.Єланська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна