Постанова

від 26.03.2012 по справі 2а-2716/11/2770

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-2716/11/2770

26.03.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Лядової Т.Р. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" - ОСОБА_2, довіреність б/н від 15.08.11

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя - ОСОБА_3, довіреність, довіреність № 27/9/10-039 від 14.03.12

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О. ) від 19.10.11 у справі № 2а-2716/11/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" ( вул. Пожарова, 6-9, м. Севастополь, 99029)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (вул. Кулакова, 37, м. Севастополь,99011)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 19.10.2011 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06 травня 2011 року №0000530231 у частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 23 789 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" судовий збір у розмірі 01 гривні 70 копійок.

Не погодившись з даною постановою суду, позивач та відповідач звернулись з апеляційними скаргами.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Відповідачем на виконання постанови Державної податкової адміністрації у місті Севастополі від 16.03.2011 року (арк.с.49) проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з приватним підприємством "Вітмар-М" за період з липня по 2009 року по січень 2011 рік.

За результатами перевірки складено акт № 39/231/35060388/3156/10 від 20.04.2011р. (арк.с.20-23) та встановлено наступні порушення: ч.1,5 ст.203, статті 215, ч.1 ст. 216, статті 228 Цивільного кодексу України у частині дотримання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що виразилось у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 25 334,00 грн. за звітний період - перший квартал 2010 року.

06.05.2011р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000530231 про донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 61402,92грн. у тому числі за основним платежем -49122,34грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12280,59грн.(арк.с.30)

Встановлено, що між позивачем та приватним підприємством "Вітмар-М" укладено договір підряду №9Т від 01.02.2010 року про виконання ремонтно-будівельних робіт з ремонту офісних приміщень за адресою: вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь. Договірна вартість робіт складає 214806,00грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 35801,00грн.. Всього роботи проведені на суму 152000,00грн. Замовником у договорі зазначено приватне підприємство "Вітмар-М", підрядчиком зазначений позивач, але податкові накладні видавались приватним підприємством "Вітмар-М" на користь позивача та відповідно до акту здачі-приймання робіт № ВМ-0000106 від 31.03.2010 року на загальну суму ремонту приміщень за адресою: вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь 152000,00 грн. з податком на додану вартість - замовником є позивач, а підрядчиком приватне підприємство "Вітмар-М". Представником позивача зазначено, що у договорі була допущена технічна помилка.

Згідно умов договору приватне підприємство "Вітмар-М" виписало наступні податкові накладні: від 28.02.2010 року №38 ремонт приміщень по вулиці Шабаліна, 6 вартість 63 333,33грн., податок на додану вартість 12 666,67грн.; від 22.03.2010 року №55 ремонт приміщень по вулиці Шабаліна, 6 вартість 63 333,33 грн., податок на додану вартість 12 666,67 грн., всього на 152 000,00грн.

Правовідносини, які виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у відповідній редакції) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно з пунктом 18 Порядку "Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, всі складені екземпляри податкової накладної підписуються особою, уповноваженим платником податків здійснювати постачання товарів (послуг).

Виходячи з аналізу викладених норм законодавства при підтверджені права платника на включення витрат до валових першочерговими вимогами є зв'язок діяльності підприємства з господарською діяльністю та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

При цьому наслідки за порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, встановлення факту недійсності, у тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції у розумінні податкового законодавства. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку -учасників відповідної операції.

Аналогічна думка викладена у довідці Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15.04.2010 року та у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України".

Перевіркою державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя, де з 19.01.2009 року перебуває на обліку приватне підприємство "Вітмар-М" (арк.с.50-53), встановлено неможливість фактичного здійснення цим підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо.

З урахуванням матеріалів кримінальної справи №110001 (арк.с.45-48), порушеної прокуратурою міста Севастополя 05.01.2011 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України, перевіркою державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя встановлено, що у період з липня 2009 року на території міста Севастополя та міста Києва невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності - ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємства - юридичної особи і зареєстрували на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватне підприємство "Вітмар-М" (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, місто Севастополь).

При реєстрації приватного підприємства "Вітмар-М" використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_2, виданий 23.06.2005 року Поліським РВ ГУ МВС України в Київській області. Однак, відповідно до зібраної у ході перевірки інформації, громадянин ОСОБА_4 помер у ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою від 31.10.2007 року №834/Д Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у місті Києві та інформацією Управління карного розшуку ГУ МВС України у місті Києві від 31.10.2010 року № 4/7354. Також факт смерті ОСОБА_4 підтверджується постановою Подільського районного суду міста Києва від 28.10.2008 року у справі №1-П-319/08, якою кримінальну справу №77-00133 стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.204 Кримінального кодексу України, закрито у порядку п.8 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку зі смертю обвинуваченого (арк.с.59).

Статтями 91, 92 Цивільного кодексу України встановлена цивільна правосуб'єктність юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 91 зазначеного Кодексу юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно зі статтею 203 Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною другої зазначеної статті Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, ОСОБА_4, який зареєстрований у якості директора приватного підприємства "Вітмар-М", за фактом смерті та за відсутності на підприємстві інших працівників, не міг здійснювати господарську діяльність від імені підприємства, у тому числі укладати та підписувати договори, виписувати податкові накладні тощо, а також фактично здійснювати господарські операції з виконання договору підряду № 9Т від 01.02.2010 року. З урахуванням цього, укладений між приватним підприємством "Вітмар-М" та позивачем правочин суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: щодо цивільної дієздатності особи, яка здійснює правочин (оскільки особа, від імені якої була виписана податкова накладна, померла ще до того, як було зареєстровано підприємство), а також щодо вільного та такого, що відповідає внутрішній волі волевиявлення учасника правочину (у ОСОБА_4 як у директора приватного підприємства "Вітмар-М" взагалі не було і не могло бути волевиявлення на здійснення правочинів з позивачем).

Крім того, в ході подальшого слідства у справі № 110001 було порушено кримінальну справу щодо встановлених осіб за ч.3 ст.28, ст.205, ст.358, ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що після реєстрації ряду фіктивних підприємств, у тому числі приватного підприємства "Вітмар-М", членами злочинного угрупування зазначені підприємства використовувались для здійснення своєї злочинної діяльності - надання послуг по "конвертації" коштів, тобто перетворення безготівкових коштів у готівку, мінімізації податкових зобов'язань контрагентів і ухилення ними від сплати податків в особливо великих розмірах. З цією метою обвинувачені особи надали в банківські установи міста Севастополя копії реєстраційних документів приватного підприємства "Вітмар-М", картки зі зразками підробленого підпису громадянина ОСОБА_4, копії паспорту громадянина ОСОБА_4 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, подали заяву про відкриття банківських рахунків від імені громадянина ОСОБА_4 Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на сприяння підприємствам-контрагентам у мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, надання вказаним фіктивним підприємствам легального статусу, обвинувачені особи незаконно підписували та надавали до податкових органів по місцю реєстрації фіктивних підприємств документи податкової звітності. Податкова звітність, надана до державної податкової інспекції у Гагарінському районі за період з липня 2009 року по грудень 2010 року приватним підприємством "Вітмар-М" завірена печаткою цього підприємства, та в рядку "керівник" вказано ФІП ОСОБА_4, та підпис. Так, у період з липня 2009 року по серпень 2010 року відповідно до даних податкових декларацій з податку на прибуток від підприємств - вигодонабувачів на розрахунковий рахунок приватного підприємства "Вітмар-М" було перераховано понад 23,1 мільйонів гривень, у тому числі податок на додану вартість - 2,1 мільйон гривень, що дозволило мінімізувати на цю суму власні податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

До того ж, проведеним податковим органом аналізом податкової звітності з податку на додану вартість приватного підприємства "Вітмар-М", а саме: "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (розділ "податкові зобов'язання") до декларації з податку на додану вартість, наданої до державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя, встановлено, що податкові зобов'язання приватного підприємства "Вітмар-М" у липні 2009 - жовтні 2010 року сформовані на загальну суму податку на додану вартість - 2 239 390 гривень 64 копійки за рахунок контрагентів-покупців, а покупцями задекларовано податкового кредиту по контрагенту приватне підприємство "Вітмар-М" на загальну суму податку на додану вартість 4 754 045 гривень 83 копійки, у тому числі за звітний період серпень 2010 у сумі 394 410 гривень 20 копійок з яких позивачем у сумі 152 000,00грн.

Судова колегія не приймає до уваги посилання про необхідність визнання правочину між позивачем та приватним підприємством "Вітмар-М" недійсними у судовому порядку, у зв'язку з тим, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. При цьому, наявність або відсутність умислу відносно ухилення від сплати податків платником не є предметом дослідження податковим органом при перевірці правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, первинні документи, які складені приватним підприємством "Вітмар-М" та на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, суперечать законодавчим та нормативним актам, та є такими, що не відповідають суті і не несуть довідності щодо змісту здійснення операції, а тому не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо посилання представника позивача на те, що позивач не отримав податкове повідомлення-рішення після проведення перевірки та підписання акту перевірки, то податковий орган направляв лист директору товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" на адресу: вул. Пожарова, 6-9, місто Севастополь від 10 травня 2011 року № 3706/10/23-1, яким директор запрошувався на складання та підписання протоколу про адміністративне правопорушення та копію податкового повідомлення-рішення з розрахунком штрафних санкцій. Однак, даний лист був повернутий зі штампом поштового відділення - "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 70 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з судом першої інстанції та вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства, однак без врахування самостійної сплати позивачем суми податку на додану вартість у сумі 23 789 гривень 00 копійок.

Так, позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 23 789,00грн. двома платіжними дорученнями: від 29.04.2010 року №103 на суму 2 000,00грн. та від 13.05.2010 року №109 на суму 21789грн. При прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення даний факт враховано не було.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 06.05.2011 року № 0000530231 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 789,00грн.

Але суд першої інстанції при визначенні протиправної суми податкового зобов'язання в сумі 23 789,00грн., не врахував штрафних фінансових санкції, які повинні складати 6 333,00грн.

Відповідно до ст. 201 ч.1 п.1 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми матеріального чи процесуального права.

Враховуючи допущену судом порушення норм матеріального права колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково та змінити судове рішення.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 19.10.11 у справі № 2а-2716/11/2770 змінити, резолютивну частину викласти в наступній редакції.

"Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 06.05.2011 року №0000530231 у частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 789,00грн. та штрафних санкції в розмірі 6 333,00грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний Сервіс" судовий збір у розмірі 01 гривні 70 копійок."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 19.10.11 залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 квітня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.Р.Лядова

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко