Ухвала

від 10.09.2014 по справі 2а-2716/11/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2014 року м. Київ К/9991/29298/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.10.2011

та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2012

у справі № 2а-2716/11/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронний Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.10.2011 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронний Сервіс» (надалі - позивач, ТОВ «Охоронний Сервіс») до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 № 0000530231 у частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 23 789,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2012 змінено постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.10.2011, резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 06.05.2011 № 0000530231 у частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 789,00 грн. та штрафних санкції в розмірі 6 333,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.10.2011 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача на виконання постанови ДПА у м. Севастополі від 16.03.2011 проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ПП «Вітмар-М» за період з липня 2009 року по січень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 39/231/35060388/3156/10 від 20.04.2011, яким встановлено наступні порушення: ч.1,5 ст. 203 , ст. 215 , ч.1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України у частині недотримання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») внаслідок завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 25 334,00 грн. за перший квартал 2010 року.

06.05.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000530231 про донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 61 402,92 грн., у тому числі: за основним платежем - 49 122,34 грн., штрафні (фінансові) санкції - 12 280,59 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Вітмар-М» укладено договір підряду № 9Т від 01.02.2010 про виконання ремонтно-будівельних робіт з ремонту офісних приміщень за адресою: вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь. Договірна вартість робіт склала 214 806,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 35 801,00 грн. Всього роботи проведено на суму 152 000,00 грн. Замовником у договорі зазначено ПП «Вітмар-М», підрядником зазначено позивача, але податкові накладні видавались ПП «Вітмар-М» на користь позивача та відповідно до акта здачі-приймання робіт № ВМ-0000106 від 31.03.2010 на загальну суму ремонту приміщень 152 000,00 грн. з податком на додану вартість - замовником є позивач, а підрядником - ПП «Вітмар-М». Представником позивача зазначено, що у договорі була допущена технічна помилка.

Згідно умов договору ПП «Вітмар-М» виписало податкові накладні всього на 152 000,00 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону . Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 , первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Виходячи з аналізу викладених норм законодавства, при підтвердженні права платника на включення витрат до валових першочерговими вимогами є зв'язок діяльності підприємства з господарською діяльністю та підтвердження цих витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.

Якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Перевіркою ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя, де з 19.01.2009 перебуває на обліку ПП «Вітмар-М», встановлено неможливість фактичного здійснення цим підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо.

З урахуванням матеріалів кримінальної справи № 110001, порушеної Прокуратурою м. Севастополя 05.01.2011 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України , встановлено, що у період з липня 2009 року на території міста Севастополя та міста Києва невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності - ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, без відповідних на те повноважень, організували створення підприємства - ПП «Вітмар-М» (код ЄДРПОУ 34766135, м. Севастополь) і зареєстрували його на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

При реєстрації ПП «Вітмар-М» використовувався цивільний паспорт на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, відповідно до зібраної в ході перевірки інформації, громадянин ОСОБА_4 помер у 2007 році, що підтверджується довідкою від 31.10.2007 № 834/Д Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУМВС України у м. Києві та інформацією Управління карного розшуку ГУ МВС України у м. Києві від 31.10.2010 № 4/7354. Також факт смерті ОСОБА_4 підтверджується постановою Подільського районного суду м. Києва від 28.10.2008 у справі № 1-П-319/08, якою кримінальну справу № 77-00133 стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.204 Кримінального кодексу України , закрито у порядку п.8 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку зі смертю обвинуваченого.

Статтями 91 , 92 Цивільного кодексу України встановлено цивільну правосуб'єктність юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 91 зазначеного Кодексу юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно зі статтею 203 Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою недійсності правочину.

Згідно частини 2 зазначеної статті Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 626 , 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4, який зареєстрований директором ПП «Вітмар-М», за фактом смерті та за відсутності на підприємстві інших працівників, не міг здійснювати господарську діяльність від імені підприємства, у тому числі укладати та підписувати договори, виписувати податкові накладні тощо, а також фактично здійснювати господарські операції з виконання договору підряду № 9Т від 01.02.2010. Таким чином, укладений між ПП «Вітмар-М» та позивачем правочин суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України щодо цивільної дієздатності особи, яка здійснює правочин (оскільки особа, від імені якої була виписана податкова накладна, померла ще до того, як було зареєстровано підприємство), а також щодо вільного та такого, що відповідає внутрішній волі, волевиявлення учасника правочину (у ОСОБА_4, як у директора ПП «Вітмар-М», взагалі не було і не могло бути волевиявлення на здійснення правочинів з позивачем).

Суди попередніх інстанцій доречно не прийняли до уваги посилання позивача на необхідність визнання правочину між позивачем та ПП «Вітмар-М» недійсним у судовому порядку, у зв'язку з тим, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. При цьому, наявність або відсутність умислу відносно ухилення від сплати податків платником не є предметом дослідження податковим органом при перевірці правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, первинні документи, які складені ПП «Вітмар-М» та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, суперечать законодавству України, та не доводять факту здійснення господарських операцій, а тому не є документами, які можуть бути підставою для відображення даних в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до норм діючого законодавства, однак без врахування самостійної сплати позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 23 789,00 грн.

Так, позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 23 789,00 грн. двома платіжними дорученнями: від 29.04.2010 № 103 на суму 2 000,00 грн. та від 13.05.2010 № 109 на суму 21 789,00 грн. При прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення даний факт враховано не було.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС від 06.05.2011 № 0000530231 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 789,00 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції, на підставі ст. 201 ч.1 п.1 Кодексу адміністративного судочинства України , виправив резолютивну частину рішення суду першої інстанції, змінивши її та скасувавши спірне податкове повідомлення-рішення також в частині застосування штрафних (фінансових) санкції в сумі 6 333,00 грн.

Наведене доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.10.2011 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2012 у справі № 2а-2716/11/2770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна