Ухвала

від 11.10.2011 по справі 2а-394/11/6/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-394/11/6/0170

11.10.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

позивача: не з'явився,

відповідач: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А.) від 10.03.11 у справі № 2а-394/11/6/0170

за позовом Комунального підприємства с. Геройське (вул. Миру, 48, с. Геройське, Сакський район, Автономна Республіка Крим ,96564)

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекція в Автономній Республіці Крим (вул. Курортна 57, м. Саки, Сакський район, Автономна Республіка Крим, 96500)

про визнання необґрунтованим та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.03.2011 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Сакської об'єднаної Державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №0002801502/0 від 22.12.2010 (арк. с.30-32).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, тому у відповідача відсутні повноваження змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Не погодившись з постановою суду відповідач: Сакська об'єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (арк. с. 38).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" є спеціальним законом з питань оподаткування та його нормативно-правові приписи є первинними до застосування у сфері податкових відносин поряд із іншими законодавчими актами, окрім того, п.87.9 статті 87 Подакового кодексу України передбачено, що органи Державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує платник в рахунок погашення податкового збору.

В судове засідання, призначене на 11.10.2011, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.47,48), позивач надав суду клопотання про розгляд справи за відсутністю його представників (арк.с. 49), відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

За викладених обставин, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

16.12.10р. посадовими особами податкової служби проведена невиїзна документальна перевірка позивача, Комунального підприємства с.Геройське, з питань своєчасності сплати погоджених сум податкових зобов'язань декларації з ПДВ за вересень 2010 року, за результатами якої складено акт №1967/15-02/30688897 від 16.12.10р., в якому встановлено порушення позивачем п. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасна сплата податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2010 року (арк. с. 6).

22.12.2010 на підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення №0002801502/0, в якому позивачу, за затримку більше 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, нараховано борг в розмірі 2368,44 грн., та штрафні санкції в сумі 236,85 грн. (арк. с 7).

Відповідно до платіжних доручень № 152 від 27.10.2010 та №165 від 24.11.2010 до установи банку перераховані сума 3652,00 грн., та 4317,00 грн., при цьому в графах «Призначення платежу»зазначено: «передплата ПДВ за вересень 2010р.»перерахований повністю по строку 30.10.2010р. та «ПДВ за жовтень 2010р.»перерахований повністю по строку до 30.10.2010 та 30.11.2010 відповідно. На платіжних дорученнях є відмітка банку про проведення платежів в дні їх оформлення (арк. с. 8,9).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються норми статті 19 Конституції України, Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000, Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 №679-ХІУ, Закону України "Про державну податкову службу в Україні", Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" №2346-ІІІ від 05.04.01, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76.

Суд першої інстанції проаналізував вищезазначені норми діючого законодавства України і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Підставами для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на прибуток відповідачем вказано порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", тобто порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, за яке передбачена відповідальність підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, згідно якого у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. .

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що наданий відповідачем в акті перевірки за №1967/15-02/30688897 від 16.12.10р. розрахунок затримки сплати позивачем узгодженого ним податкового зобов'язання з ПДВ за вересень 2010 року не можна визнати обґрунтованим, зробленим з додержанням зазначених вище положень чинного законодавства.

Статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не встановлено, що орган податкової служби має право визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань.

Крім того, відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276, контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Як встановлено статтею 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Враховуючи зазначене судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення Сакської ОДПІ Автономної Республіки Крим №0002801502\0 від 22.12.10р., прийнятого за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість за вересень 2010 року.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано. Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та спростовуються вищенаведеними нормами.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.03.11 у справі № 2а-394/11/6/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.03.11 у справі № 2а-394/11/6/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 жовтня 2011 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна