Рішення

від 18.04.2012 по справі 5008/218/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.04.2012 Справа № 5008/218/2012

За позовом приватного підприємства „Фішт", м. Ужгород

ДО фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с. Сільце Іршавського району

ПРО визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007р. шляхом зарахування однорідних грошових вимог, оформлений заявою фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 від 13.01.2012р.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача -ОСОБА_2 -представник за довіреністю від 23.03.2012р.

від відповідача - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2012р. порушено провадження у справі №5008/218/2012 та призначено справу до розгляду на 09.04.2012р.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Разом з тим, на день судового засідання у відповідності до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України подав суду доповнення до позовної заяви в частині додаткового її нормативного обгрунтування.

Відповідач вимог ухвали суду від 27.03.2012р. не виконав, витребуваних судом документів не подав, свого уповноваженого представника в засідання суду не направив. Також просить відкласти розгляд справи з мотивів, наведених в поданому суду клопотанні.

Ухвалою суду від 09.04.2012р. розгляд справи було відкладено на 18.04.2012р.

Позивач свого представника в засідання суду направив, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Заперечує обґрунтованість клопотання відповідача та наявність підстав для відкладення розгляду справи з причин, наведених заявником, оскільки такі підстави не є належним чином обґрунтовані та поважні. Відтак, вважає клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неможливість подати заперечення по його суті, безпідставним та необґрунтованим.

Відповідач повторно просить розгляд справи відкласти та вказує на перебуванні повноважного представника на лікарняному, що в свою чергу позбавляє його можливості подати суду письмове пояснення по суті спору.

Суд розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представника позивача вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

З огляду на викладене, відповідач не позбавлений був права направити в судове засідання іншого представника, що зазначений у поданій суду копії довіреності.

При відмові в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом приймається до уваги та обставина, що у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи уже відкладався.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18.04.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення господарського суду Закарпатської області від 14.02.2011 року по справі №11/77 за позовом Приватного підприємства «ФІШТ»(надалі - ПП «ФІШТ») до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1.) з останнього на користь ПП «ФІШТ»було стягнуто 227498,88грн. заборгованості за договором поставки №021/07 Фшк від 03.12.2007 року, з яких 129 588,99 грн. - основного боргу, 67851,72 грн. - інфляційних витрат, 11748,10 грн. - 3% річних, 2091,89 грн. - держмита, 218,18 грн. - витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу, 16000 грн. - витрат на послуги адвоката.

На виконання вищевказаного рішення господарським судом Закарпатської області 30.08.2011 року був виданий наказ №11/77, на підставі якого 06.09.2011 року відділом Державної виконавчої служби Іршавського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

В січні 2012 року, ПП «ФІШТ»отримало від ФОП ОСОБА_1 заяву б/н від 13.01.2012 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В силу ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї сторони. В даному випадку заява ФОП ОСОБА_1 про зарахування від 13.01.2012 року є одностороннім правочином про припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007 року.

Позивач стверджує, що п. 2 Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами», затвердженого наказом Державної податкової служби України за №224 від 07.04.2010 року, встановлено заборону на здійснення платниками єдиного податку розрахунків шляхом бартерних операцій, які передбачають проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі

іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). З огляду на зазначене, платники єдиного податку юридичні особи не мають права здійснювати вексельні та бартерні розрахунки за відвантажені продукцію.

Беручи до уваги вищенаведене, ПП «ФІШТ»вважає, що односторонній правочин щодо припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007 року шляхом заліків однорідних грошових вимог, оформлений заявою ФОП ОСОБА_1 від 13.01.2012 року суперечить вимогам п. 291.6. ст. 291 Податкового кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Як зазначено у позовних матеріалах, суми стягнення, вказані у наказах Господарського суду Закарпатської області, складаються з:

- по наказу від 30.08.2011 р. у справі №11/77 - основної заборгованості по договору поставки товарів, втрат від інфляції та 3% річних, а також судових витрат (державного мита, збору на ІТЗ судового процесу та витрат на адвоката);

- по наказу від 25.11.2011 р. у справі №9/112 - заборгованості по поверненню коштів, одержаних без достатніх правових підстав, а також судових витрат (державного мита та збору на ІТЗ судового процесу).

Позовна заява мотивована недопустимістю іншої форми розрахунків за товари, роботи, послуги, що реалізуються платником єдиного податку (у даному випадку - позивачем), ніж оплата грошовими коштами в касу або на банківський рахунок, оскільки інше суперечить вимогам закону, а саме: п.291.6. ст.291 ПК України, а відтак - ст.203, 215, 228, 602 ЦК України, ст.207 ГК України.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В силу ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно ст.ст. 202, 203 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої на зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви одніс сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї сторони.

В даному випадку заява ФОП ОСОБА_1 про зарахування від 13.01.2012 року є одностороннім правочином про припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007 року.

На односторонні правочини поширюються загальні вимоги щодо чинності правочинів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторони або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та обов'язків може бути визнання недійсним правочину.

Аналогічне положення міститься у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

В даному випадку, односторонній правочин ФОП ОСОБА_1 про припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007 року оформлений заявою ФОП ОСОБА_1 про зарахування однорідних грошових вимог від 13.01.2012 року є таким, що не відповідає вимогам Закону та суперечить інтересам держави та суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України, не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Фішт" було зареєстроване Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 08.05.2007р.

З моменту державної реєстрації по сьогоднішній день ПП «ФІШТ»є платником єдиного податку відповідно до Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а з 01.01.2012 року відповідно до Глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 291.6 ст. 291 Податкового кодексу України, платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

Аналогічні положення містилися у п. 1 Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

Вищевказані обмеження викликані тим, що при обчисленні єдиного податку платники мають застосовувати «касовий метод», при якому базою оподаткування є сума доходу, фактично отримана платником єдиного податку (виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №221 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, безготівкові розрахунки -це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до п. 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року, готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Оскільки в результаті проведення заліку зобов'язання контрагентів припиняються без надходження грошових коштів на рахунки платника або в касу (тобто взаємозалік є одним з різновидів бартерних операцій), такий спосіб припинення зобов'язань між двома контрагентами за відвантажену продукцію також не може застосовуватися, якщо хоча б одним з них є платник єдиного податку.

Наведене також підтверджується п. 2 Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами», затвердженого наказом Державної податкової служби України за №224 від 07.04.2010 року, встановлено заборону на здійснення платниками єдиного податку розрахунків шляхом бартерних операцій, які передбачають проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). З огляду на зазначене, платники єдиного податку юридичні особи не мають права здійснювати вексельні та бартерні розрахунки за відвантажені продукцію.

Наполягаючи на необхідності застосування до даної ситуації вищевказаних норм законодавства, слід окремо зауважити, що грошове зобов'язання, про зарахування якого заявляє відповідач, складається не лише із заборгованості за продані товари, яка прямо, без додаткових нормативних посилань, підпадає під регулювання п.219.6. ст.291 ПК України. У структурі грошових зобов'язань, щодо яких вчинено оспорюваний односторонній правочин, присутні також платежі, обумовлені ст.625 ЦК України та розділом VI ГПК України. Водночас, їх зарахування, так само, як і зарахування заборгованості перед платником єдиного податку за продані товари, є незаконним з огляду на таке:

- інфляційні та 3% річних розглядаються судовою практикою ВГСУ та ВСУ не як санкції чи міра відповідальності, а як спосіб захисту майнового права кредитора - елемент, що входить до складу грошового зобов'язання боржника перед кредитором, а відтак - невід'ємно пов'язаний з сутністю основного зобов'язання. Такий підхід відповідає звучанню тексту ч.2 ст.625 ЦК України, яка говорить про сплату боржником „суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції…", отже вказані нарахування є стосовно нашого випадку лише певною індексацією вартості товару, спрямованою на збереження очікуваних кредитором на момент вчинення правочину економічних вигод і захисту його від дії інфляційних процесів у періоді, коли боржник знаходиться у стані прострочки. Саме на таке застосування ст.625 ЦК України скеровує оглядовий лист ВГСУ №01-6/1626/2011 від 21.11.2011р. (хоча основний його зміст і стосується практики вирішення спорів у сфері банківської діяльності, але рекомендації щодо ст.625 ЦК України мають загальносистемний характер). Таким чином, стягнення коштів згідно ст.625 ЦК України повинно враховувати специфіку правового регулювання т.з. основної заборгованості, зокрема і заборону здійснення її зарахування в рахунок інших зобов'язань. Отже, за наявності законодавчої заборони у зарахуванні основної заборгованості, неможливим є і зарахування сум інфляційних та 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.

- щодо сум судових витрат, зазначені платежі мають не цивільно-правову (тобто приватну), а процесуально-правову (тобто публічну) природу і регулюються перш за все нормами процесуальних кодексів, а також бюджетного та податкового законодавства. Так, державне мито, суми якого вказані у обох наказах і яке включено відповідачем до заяви про зарахування, взагалі мало статус загальнодержавного податку згідно Закону України «Про систему оподаткування», що діяв у періоді, коли вказані судові витрати були понесені сторонами. Аналогічно фіскальну природу мав і збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, адже він сплачувався на рахунки бюджету. Решта платежів (витрати на адвоката), хоч і не проходили через бюджетні рахунки, теж у даному випадку включаються до судових витрат в силу вимог закону, тобто примусово покладаються судом на сторону, що програла спір. Таким чином, в наявності процесуально-правові, бюджетні, податкові та інші правовідносини, які не підпадають під визначення відносин, що регулюються цивільним законодавством (ст. 1 ЦК України), оскільки не мають ознак рівності і вільного волевиявлення учасників - такі відносини врегульовані іншими галузями права. Відтак, в силу ст.1 ЦК України до таких відносин не може застосовуватися цивільне законодавство, зокрема і ст.601 ЦК України про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних вимог.

Додатково слід звернути увагу і на недопустимість зарахування зобов'язань, по яких сплив строк позовної давності (ст.602 ЦК України). Так, зустрічним грошовим зобов'язанням, про зарахування якого заявлено відповідачем, є зобов'язання по поверненню коштів, одержаних без достатніх правових підстав, зазначене в рішенні і наказі суду по господарській справі №9/112. Позивачем по справі №9/112 (у даній справі - відповідач) строк позовної давності було пропущено, а відтак, пропуск строку позовної давності перешкоджає зарахуванню - вимоги ст.602 ЦК України є імперативними і тут не мають значення наслідки пропуску строку: відмовлено у позові чи він таки задоволений.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився та заявлених до нього позовних вимог не спростував.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з оплати судового збору згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним односторонній правочин про припинення зобов'язань за договором №021/07 Фшк від 03.12.2007р. шляхом зарахування однорідних грошових вимог, оформлений заявою фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 від 13.01.2012р.

3. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, (90124, АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства „Фішт", (88005, м. Ужгород, пр.Свободи, 50/83, код ЄДРПОУ 35045815) суму 1073грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За заявою позивача видати наказ на виконання рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 23.04.2012р.

Суддя О.Ф. Ремецькі