Постанова

від 20.04.2012 по справі 2а/0270/780/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

20 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/780/12

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни,

Суддів: Комара Павла Анатолійовича

Томчука Андрія Валерійовича

за участі секретаря судового засідання: Середюка Миколи Анатолійовича

представників сторін:

позивача: Арустамян А.Е.

відповідача: Опанасюк П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар +"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: скасування рішення та визнання дій неправомірними

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Амбар +" (далі - ТОВ "Амбар +") до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування рішення та визнання дій неправомірними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зазначив, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар +" за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2010 року державною податковою інспекцією у м. Вінниці було виявлено ряд порушень вимог податкового законодавства.

На підставі виявлених порушень 08 лютого 2012 року податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000212310 та № 0000202310.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та просить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував та просив врахувати подані письмові заперечення (а.с. 153-156).

В судовому засіданні, за ініціативою суду, в якості свідка було допитано головного державного податкового ревізора-інспектора, радника податкової служби ІІІ рангу відділу перевірок стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці ОСОБА_4, яка надала пояснення аналогічні обставинам викладеним в акті перевірки.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено наступне.

На підставі наказу державної податкової інспекції у м. Вінниці № 5133/23 від 02 грудня 2011 року та направлення від 14 грудня 2011 року проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар +" за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року. В ході проведеної перевірки виявлені порушення пп. 135.5.4 п. 135.5 статті 135 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями, підприємством занижено податок на прибуток на суму 38313 в т.ч. за 2 квартал 2011 року - 38313 грн.; порушення пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування підприємств" від 22 травня 1997року, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього на суму 223139грн, у тому числі за четвертий квартал 2010 року на суму 223139 грн.; порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість на суму 144406 грн., в тому числі за червень 2011 року на 25733 грн., серпень 2011 року на 99889 грн., за вересень 2011 року на18784грн, а також порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року "Про податок на додану вартість" встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 106708 грн., в тому числі за грудень 2010 року на 106708 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Вінниці було прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000202310 та № 0000212310 від 08 лютого 2012 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Визначаючись щодо податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року за № 0000202310, колегія виходила з наступного.

Так, зазначеним повідомленням-рішенням позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 261457 грн. та за штрафними санкціями на 56786 грн.

Підставою для прийняття вказаного рішення, згідно акту перевірки, були порушення позивачем п.п.135.5.4 п.135.5 статті 135 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на прибуток на суму 38313грн, в тому числі за 2 квартал 2011 року - 38313 грн. та порушення пп.11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування підприємств" від 22 травня 1997 року, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього на суму 223139 грн., у тому числі за четвертий квартал 2010 року на суму 223139 грн.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що на порушення пп.11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування підприємств" від 22 травня 1997 року підприємством завищено валові витрати за період 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року на загальну суму 892555 грн., в тому числі за четвертий квартал 2010 року в сумі 892555 грн., а саме позивачем не зменшено витрати у рядку 04.1 Декларації "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11" за 2010 рік на суму авансів виданих по рахунку 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" станом на 01 жовтня 2010 року, які були включені підприємством до складу валових витрат по першій події у попередніх звітних періодах.

Таким чином, відповідачем зроблено висновок про включення зазначених авансів до складу валових витрат у попередніх звітних періодах.

Проте, до матеріалів позовної заяви позивачем було додано акт попередньої перевірки позивача №4444/23/31680270 від 28 грудня 2010 року, який було досліджено в судовому засідання. В процесі попередньої перевірки була встановлена певна сума валових витрат, яка відображена в Реєстрі кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат ТОВ "Амбар+" за 9 місяців 2010 року. Згідно зазначеному реєстру аванси (попередня оплата) кредиторам на суму 892555 грн. у структурі валових витрат, встановлених перевіряючим, відсутні (а.с.111). Разом з цим, зазначені витрати були враховані в податковому обліку позивача за 4 квартал 2010 року та відображені у податковій декларації з податку на прибуток за цей звітний період.

Згідно п.п. 11.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних відносин), датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що зазначені витрати не були включені до попереднього звітного періоду, оскільки ці витрати пов'язані з отриманням підприємством послуг постачання електроенергії, природного газу, рахунки за які надходять після споживання, надавши до суду відповідні рахунки, акти прийому-передачі послуг, звітів про використання (а.с.163-203). Крім того, законодавством не передбачено заборони включення таких витрат до наступного звітного періоду, якщо вони не включалися до таких витрат в попередньому звітному періоді.

Враховуючи зазначене, колегія вважає помилковим висновок податкового органу про завищення валових витрат за період 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року на загальну суму 892555 грн., в тому числі за четвертий квартал 2010 року в сумі 892555 грн., оскільки вони не були включені підприємством до складу валових витрат по першій події у попередніх звітних періодах.

Крім цього, перевіркою встановлено, що на порушення пп.135.5.4 п.135.5 статті135 Податкового кодексу, ТОВ "Амбар+" в період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2011 року в рядок 03.24 "Сума безнадійної кредиторської заборгованості" додатка ІД до рядка 03 "Інші доходи" Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, не включено суми простроченої кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності на загальну суму 166600 грн. (бухгалтерський рахунок 6852), в тому числі за другий квартал 2011 року - 166600 грн., а саме по підприємству ПП "Вєдко" (код ЄДРПОУ 35539271) за послуги ремонту основних засобів на суму 166600 грн., дата виникнення заборгованості - квітень 2008 року.

Позивач не погоджується з таким висновком податкового органу, посилаючись на те, що ним неправильно застосовано поняття позовної давності.

Так, позивач посилається на те, що згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, на думку позивача, дата виникнення обов'язку позивача здійснити кінцевий розрахунок залежить від дати пред'явлення вимоги його контрагентом, а між позивачем та ПП "Вєдко" був укладений усний договір, яким не був встановлений термін виконання зобов'язання по оплаті. ПП "Вєдко" до цього часу вимоги про оплату не висувалися, а тому його права не порушувалися, а відтак-перебіг позовної давності ще не розпочався.

Колегія суддів не може погодитися з такою позицією позивача зважаючи на наступне.

Згідно п.п.14.1.11. п.14.1 статті 14 Податкового кодексу, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до п.п. 135.5.4. п.135.5 статті 135 Податкового кодексу, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи - є доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Статтею 257 Цивільного кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Як вбачається зі статті 526 Цивільного кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведена вище норма визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов'язання і регулює спеціальний порядок виконання зобов'язання, однак не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов'язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора.

Договір як правочин є підставою виникнення договірного зобов'язання, а тому строк існування самої підстави зобов'язання не може бути коротшим строку існування цього зобов'язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору.

Таким чином, в разі закінчення строку дії договору, що передбачав невизначений строк виконання зобов'язання, початок перебігу строку позовної давності слід визначати саме з моменту закінчення строку дії договору. У зв'язку з цим не підлягає застосування норма Цивільного кодексу України про те, що за невизначеності строку виконання зобов'язань цей строк визначається моментом вимоги, а в разі непред'явлення такої вимоги строк позовної давності не розпочинає перебіг.

Зазначена позиція наводиться в Постанові Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року, якою було скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Як випливає з акту перевірки та не заперечується позивачем, зазначені господарські відносини виникли в квітні 2008 року, ПП "Вєдко" були надані послуги з ремонту основних засобів на підставі усного договору. Згідно додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до декларації з податку на додану вартість ТОВ "Амбар+" в розділі "податковий кредит" відображено обсяг придбання в сумі 141666,67 грн., суму податку на додану вартість 28333,33 грн. по платнику податку ПП "Вєдко". Враховуючи зазначене, строк позовної давності по зобов'язанню з ПП "Вєдко" сплинув до 2 кварталу 2011 року.

Враховуючи викладене, висновки відповідача в цій частині являються вірними.

Разом з тим, наслідком встановлення колегією невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

З урахуванням встановлених у справі обставин, констатуючи помилкове нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 223139 грн., колегія суддів не може визнати протиправним оскаржуване рішення податкового органу в якійсь сумі. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Зважаючи на позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваного рішення, надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000202310 від 08 лютого 2012 року підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року за № 0000212310, колегія суддів виходила з наступного.

Так, зазначеним повідомленням-рішенням позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 251114 грн. та за штрафними санкціями на 56345 грн.

Підставою для прийняття вказаного рішення, згідно акту перевірки, були порушення позивачем п.198.3 статті198 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість на суму 144406 грн., в тому числі за червень 2011 року на 25733 грн., серпень 2011 року на 99889 грн., за вересень 2011 року на 18784 грн., а також порушення п.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року "Про податок на додану вартість" що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 106708 грн., в тому числі за грудень 2010 року на 106708 грн.

В процесі перевірки перевіряючим було встановлено, що правовідносини між ТОВ "Амбар+" та ТОВ "Украгро" ґрунтувалися на зобов'язаннях доручення. В межах укладеного договору ТОВ "Амбар+", діючи як повірений, здійснював оплату ПП "Алмакс-ММН" за надані послуги та будівельні матеріали.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що згідно договору між ТОВ "Амбар+" та ТОВ "Украгро", ТОВ "Амбар +" не являється власником магазину, який будується на розі вулиць Червоноармійська-Київська в м. Вінниці. Крім того, ТОВ "Украгро" зобов'язується відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням доручення після закінчення дії даного договору та підписання актів прийняття та виконаних робіт. Тому права на додатковий кредит в ТОВ "Амбар+" в частині перерахування грошових коштів у безготівковій формі ПП "Алмакс-ММН" за надані послуги по будівництву, ТОВ "Сервіс-Будкомплекс" за придбанні будівельні матеріали для будівництва магазину на розі вулиць Червоноармійська-Київська в м. Вінниці не виникає. Тому на порушення п.198.3 статті 198 Податкового кодексу позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 2 п.189.4. статті 189 Податкового кодексу, дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Враховуючи, що правовідносини між ТОВ "Амбар+" та ТОВ "Украгро" ґрунтувалися на зобов'язаннях доручення, то згідно п.198.2. статті 198 Податкового кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

ТОВ "Амбар+" були перераховані кошти за надані послуги по будівництву ПП "Алмакс-ММН" та за придбанні будівельні матеріали ТОВ "Сервіс-Будкомплекс".

Таким чином, ТОВ "Амбар+" було правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в цій частині.

Крім того, актом перевірки встановлено, що згідно додатка К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства в 4 кварталі 2010 року в таблиці 1. Розрахунку приросту (убутку) у графі 4 "запаси, використані не у господарській діяльності" ТОВ "Амбар+" відображено зі знаком "-" 533540 грн.

На порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року, ТОВ "Амбар+" не проведено коригування податкового кредиту за грудень 2010 року на суму податку на додану вартість 106708грн. по придбанню товарно-матеріальних цінностей, які використані не в господарській діяльності.

Позивач не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, надав до суду додаткові пояснення, та зазначає, що використовував запаси товарно-матеріальних цінностей в 4 кварталі 2010 року виключно в господарській діяльності, що доводиться бухгалтерськими документами та проводками.

Суд не погоджується з такими висновками позивача зважаючи на наступне.

Відповідно п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (дачі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Водночас, згідно додатка К1/1 до Декларацій з податку на прибуток підприємств за 4-й квартал 2010 року в таблиці 1 "Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів", у рядках А та Al (балансова вартість запасів, у тому числі на складах (місцях зберігання) у колонці 4 "запаси, використані не у господарській діяльності" позивачем самостійно відображено зі знаком "-" 533 540 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР '' Податок на додану вартість " (зі змінами і доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сточених) платником податку за ставкою, встановленою цим Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, самостійно визначивши запаси, що використані не в господарській діяльності в сумі 533 540 грн., позивач повинен був в тому ж податковому періоді скоригувати і свій податковий кредит з ПДВ.

Таке коригування можливе або шляхом збільшення податкових зобов'язань або зменшенням податкового кредиту.

Але, як вбачається з аналізу податкової звітності з ПДВ за 10, 11, 12 місяці 2010 року, відповідне коригування сум ПДВ не відображено. Відповідно п.5.8. "Коригування податкового кредиту" Наказу ДПА України № 166 від 30 травня 1997 року "Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання", який був чинним на момент виникнення правовідносин, коригування податкового кредиту відображається у рядку 16. При заповненні цього рядка (крім рядка 16.5) обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації, який заповнюється в розрізі контрагентів та податкових накладних.

У рядку 16.1 відображається сума податку, яка збільшує або зменшує суму податкового кредиту в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації.

У рядку 16.4. відображаються інші випадки збільшення (зменшення) податкового кредиту.

Однак, з аналізу згаданого додатку 1 до декларації з ПДВ за жовтень 2010 року слідує, що коригування податкового кредиту в сумі 106 708 грн., в ньому не відображено.

Додатки 1 до декларацій з ПДВ за листопад та грудень 2010 року позивачем не подавались.

З огляду на викладене, висновок відповідача про порушення ТОВ "Амбар+" пп. 7.4.1. статті 7 Закону України "Про Податок на додану вартість", внаслідок чого ДПІ у м. Вінниці визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 106 708 грн. є правомірним.

Разом з тим, наслідком встановлення колегією невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

З урахуванням встановлених у справі обставин, констатуючи помилкове нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 144406 грн., колегія суддів не може визнати протиправним оскаржуване рішення податкового органу в якійсь сумі. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Зважаючи на позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваного рішення, надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000212310 від 08 лютого 2012 року підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати на те, що ставлячи питання про визнання "нечинним" податкового повідомлення-рішення, позивач невірно вибрав спосіб захисту свого права.

Так, такий спосіб захисту (вимога про визнання дій нечинними), який випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2009 року у справі за позовом ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" до ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

В зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання рішення нечинним не можуть бути задоволеними. Разом з тим, з метою надання повного захисту правам та інтересам позивача, з урахуванням положень статті 11 КАС України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними.

Що стосується позовної вимоги про визнання неправомірними дій ДПІ у м. Вінниці щодо складення акту №149/23/31680270 від 19 січня 2012 року "Про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Амбар+" за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, то колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні зазначеної вимоги виходячи з наступного.

Наслідком дій державної податкової інспекції, які оскаржуються позивачем, є акт перевірки.

Відповідно до статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішенням, в розумінні статті 17 КАС України, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Відповідно до "Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України №34/5 від 12 квітня 2005 року нормативно-правовим актом визнається - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору. Акт перевірки лише фіксує хід проведення перевірки і зміст її результатів. А тому і дії перевіряючих щодо складення акту перевірки, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків у позивача.

Отже, позивачем згідно даної позовної вимоги невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом оскарження дій щодо складення акту перевірки, оскільки вказаний документ та дії щодо його складення не спричиняють виникнення прав та обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а лише фіксують хід проведення перевірки і зміст її результатів. Тому, в розумінні статті 17 КАС України, результати перевірок які оформляються у формі акта або довідки не можуть бути оскаржені до адміністративного суду, оскільки останні не є публічно-правовими актами, а є актами ненормативного характеру.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 3 статті 94 КАС України визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000212310 від 08 лютого 2012 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000202310 від 08 лютого 2012 року.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар +" судовий збір в розмірі 1430, 66 гривень шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна

Судді Комар Павло Анатолійович

Томчук Андрій Валерійович