Постанова

від 27.03.2012 по справі 2а-665/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2012 року 17:50 № 2а-665/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус» доДержавної податкової інспекції у Шевченківського районі м. Києва Державної податкової служби третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Феррум Груп» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус»з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківського районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.12.2011 р. № 0009392307, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 26 666,00 грн. та 1 грн. за штрафними санкціями за результатами перевірки взаємовідносин позивача ТОВ «Феррум Груп»(код 37413295) за січень -лютий 2011 року.

Позивач зазначає, що доводи ДПІ ґрунтуються на помилкових висновках ДПІ щодо «безтоварності»операцій із зазначеним контрагентом. У той же час, як зазначає позивач, зазначеним контрагентом виконувались операції з технічного обслуговування та ремонту обладнання позивача. Проведення операцій оформлено первинними документами та податковими накладними, а отже підстав для визнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має.

ДПІ проти позову заперечує та зазначає, що виходячи з результатів перевірки контрагента, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва встановлено, що на даному підприємстві працювала лише 1 особа, це підприємство не має ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій. Враховуючи обсяг робіт та послуг, що оформлені виконанням з позивачем, одна особа фізично не могла виконати спірні операції, тобто, як вважає ДПІ, спірні операції фактично не виконувались, а отже у позивача не було підстав для правомірного формування спірних сум податкового кредиту. При цьому, ДПІ в обґрунтування свого рішення посилається на те, що відповідно до постанови СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва порушено кримінальну справу № 49-3178. В ході провадження досудового слідства встановлено, що невстановленими особами в 2008 -2011 роках без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності були вчинені дії по створенню, зокрема, ТОВ «Феррум Груп», створення якого дало змогу невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись фактом реєстрації вказаних підприємств, складати фіктивні угоди та фіктивні документи, не сплачувати податки.

Третя особа -контрагент позивача, який був залучений до участі у справі відповідно до ухвали суду від 02.02.2012 р., в судові засідання не з'являвся. Ухвала суду та судові повідомлення надсилалися третій особі за адресою м. Київ, вул. Червоноармійська, 14 (за місцем податкового обліку) та за адресою нової реєстрації цієї особи (м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 49). Проте, як у першому випадку, так і в другому, поштові відправлення не вручені у зв'язку з тим, що підприємство не розшукано та у зв'язку із закінченням терміну зберігання, тобто поштові відправлення не вручені з незалежних від суду причин. Враховуючи це та в силу положень ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35, ч. 3 ст. 167 КАС України третя особа вважається належним чином повідомленою про день, час і місце розгляду справи.

Враховуючи неявку третьої особи, а також клопотання сторін про розгляд справи у порядку письмового провадження, заявлене 20.03.2012 р., беручи до уваги положення ч. 6. ст. 128 та ч. 4 ст. 122 КАС України, судом ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову виходячи з наступного.

Відповідно до статей 61 та 44 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку «Компанія «Бак Хаус»(код з ЄДР 23734153; адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 2/1; платник ПДВ з 14.08.1997 р.) з питань взаємовідносин з ТОВ «Феррум Груп»за період січня - лютого 2011 року про що складено акт перевірки від 15.12.2011 р. № 2556/2307/23734153.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи позивач здійснює роздрібну торгівлю з перевагою продовольчого асортименту.

Перевіркою встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «Феррум Груп»за січень -лютий 2011 р.

Як надалі зазначено з посиланням на вищевказану постанову про порушення кримінальної справи, від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надійшов акт перевірки від 28.07.2011 р. № 840/23-40-37413295 про результати перевірки ТОВ «Феррум Груп», яке перебувало на час перевірки на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, як підприємство, що було зареєстровано за адресою м. Київ, Червоноармійський, 4 (свідоцтво про державну реєстрацію № 371832; свідоцтво платника ПДВ 100316695).

В акті перевірки позивача та у вищезгаданому акті перевірки контрагента позивача, крім посилання на обставини, пов'язані з порушенням вищезгаданої кримінальної справи, зазначено, що у контрагента відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів. Реєстрацію цього підприємства платником ПДВ анульовано 17.06.2011 р. Декларація з податку на прибуток у 2011 році не подавалася. Підприємство визнано банкрутом. Відносно цього, згідно з витягом з ЄДР та відомостями, розміщеними на офіційному сайті ДП «Інформаційно-ресурсний центр», до ЄДР 22.11.2011 внесено запис про судове рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Підприємство перебуває у стані припинення та зареєстровано на час розгляду справи - 69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 49.

Як надалі зазначено в акті перевірки позивача (стор. 6), згідно з договорами про технічне обслуговування позивачем придбано послуг на 160 000 грн. у т.ч. ПДВ 26666 грн. Виходячи з аналізу діяльності цього контрагента, даних з його податкової звітності, ДПІ приходить до висновку про відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей для виконання операцій, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання спірних операцій, про нікчемність та фіктивність правочинів. Відтак, як по суті випливає з акту перевірки, в порушення п. 187.1., 198.6., 201 ПК України позивачем завищено податковий кредит за січень 2011 року на 13333 грн. та за лютий 2011 р. на 13333 грн.

У свою чергу, з акту перевірки контрагента позивача вбачається, що зазначений контрагент взятий на облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 23.11.2010 р. платником ПДВ контрагент був зареєстрований 28.12.2010 р. з наступним анулюванням цієї реєстрації 17.06.2011 р.

Згідно з актом перевірки контрагента в ході аналізу матеріалів податкової звітності встановлено, що основні засоби відсутні. Значення в рядках 4.10. «витрати на поліпшення основних фондів»відсутні.

Відповідно до довідки форми 1-ДФ кількість працюючих на підприємстві 1 особа. Фактично за даними податкової звітності у контрагента відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання.

У той же час, за наявними в базі даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено, що за січень 2011 року контрагентом задекларовано податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з продажу у розмірі 1 554 502 грн.

Тобто, вартість задекларованих за участю однієї особи операцій на користь третіх осіб склала 9 327 012,00 грн. з ПДВ .

Окрім того, контрагентом задекларовано податкових зобов'язань з ПДВ за лютий 2011 року - 4 080 540 грн.

Тобто, вартість задекларованих за участю однієї особи операцій на користь третіх осіб склала 24 483 240,00 грн. з ПДВ.

В ході вищезгаданої перевірки контрагента не підтверджено фактів поставки, відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання та операціям з продажу.

У свою чергу позивач, обґрунтовуючи позов, надав наступні договори та документи за взаємовідносинами з контрагентом.

Так, 01.01.2011 р. між позивачем та ТОВ «Феррум Груп»підписано договір № 10/11-ТО про технічне обслуговування і супровід виробничого обладнання, яким передбачено, що виконавець надає послуги, які полягають у профілактичному огляді, супроводі і ремонті, виконання робіт по очищенню, змащуванню, зміні зіпсованих деталей на нові, комплексну перевірку і наладку виробничого обладнання після проведення ремонту.

Виробниче обладнання, що підлягає обслуговуванню згідно з договором знаходиться за адресою м. Київ, пр.-т М. Бажана, 3 (пекарня).

Виходячи із змісту цього договору та супутніх документів, роботи виконуються безпосередньо виконавцем.

Окрім того, згідно з договором на надання послуг по ремонту та обслуговування комп'ютерної техніки № 11/11-ТО від 01.01.2011 р. контрагент надає послуги по ремонту та технічному обслуговуванню комп'ютерної техніки.

Із змісту цього договору та супутніх документів слідує, що роботи виконуються безпосередньо виконавцем.

В контексті наведеного позивачем також надано податкову накладну № 012601 від 26.01.2011 р. (за договором № 10/11-ТО від 01.01.2011 р.) з номенклатурою поставки «Технічне обслуговування кондитерського обладнання за січень 2011 р., згідно договору»на суму 45 000 грн. у т.ч. ПДВ -7500 грн. До цієї накладної надано акт від 31.01.2011 р. щодо надання послуг по технічному обслуговуванню комп'ютерної техніки.

31.01.2011 р. позивачу також видано податкову накладну № 013104 (за договором № 11/11-ТО від 01.01.2011 р.) з номенклатурою поставки «Технічне обслуговування комп'ютерної техніки за січень 2011 р., згідно договору»на суму 35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5833,33 грн. До цієї податкової накладної позивачем надано акт від 31.01.2011 р. про виконання робіт по технічному обслуговуванню.

21.02.2011 р. позивачу видано податкову накладну № 111 (за договором № 11/11-ТО від 01.01.2011 р.) з номенклатурою поставки «технічне обслуговування комп'ютерної техніки за лютий 2011 р., згідно договору»на суму 35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5833,33 грн. До зазначеної накладної позивачем надано акт від 28.02.2011 р. про виконання робіт по технічному обслуговуванню комп'ютерної техніки.

23.02.2011 р. позивачу видано податкову накладну № 133 (за договором № 10/11-ТО від 01.01.2011 р.) з номенклатурою поставки «Технічне обслуговування кондитерського обладнання за лютий 2011 р., згідно договору»на суму 30000 грн. у т.ч. ПДВ 5000 грн.

24.02.2011 р. позивачу видано податкову накладну № 145 (за договором № 10/11-ТО від 01.01.2011 р.) з номенклатурою поставки «Технічне обслуговування кондитерського обладнання за лютий 2011 р., згідно договору»на суму 15 000 грн. у т.ч. ПДВ -2500 грн.

До зазначених накладних позивачем надано акт від 28.02.2011 р. про виконання робіт по технічному обслуговуванню кондитерського обладнання на суму 45 000 грн. з ПДВ.

Зазначені вище акти не розкривають суть робіт і не конкретизують які саме роботи і відносно якого обладнання виконані.

Оплати проведені 23.02.2011 р. на суму 30000 грн. з ПДВ, 21.02.2011 р. на суму 35000 грн. з ПДВ, 31.01.2011 р. на суму 35 000 грн. з ПДВ, 26.01.2011 р. на суму 45000 грн. з ПДВ, 24.02.2011 р. на суму 15000 грн. з ПДВ.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, згідно з п/п. 14.1.178 Податкового кодексу України податок на додану вартість, це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з п/п. 14.1.181 ПК України податковий кредит, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1. об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 14.1.185. під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.1. ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: (1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; (2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ПК України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

При цьому, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ПК України).

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ПК України в редакції на час здійснення операцій та оформлення податкової накладної).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4. ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Слід додати, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7. ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8. ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10. ПК України).

У взаємозв'язку з наведеним слід також зазначити , що до п. 16.1.2., 16.1.3. ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В контексті наведеного частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова , статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку . Частиною 1 ст. 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій. Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити , зокрема, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції . Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином , аналізуючи наведені приписи законодавства в сукупності, суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав , з якими ПК України пов'язує можливість формування відповідних сум податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (3) придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, дозволяють, як в даному випадку, ідентифікувати виконувані види робіт та обладнання відносно якого виконувались роботи/надавались послуги; (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

При цьому, як свідчить правова позиція Верховного Суду України, внаслідок не обумовленості певної операції розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру) податкова вигода може бути визнана необґрунтованою (постанова № 09/70 від 24.03.2009).

Відсутність сукупності зазначених чинників, з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями інших наведених вище норм законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту, позбавляє покупця права на формування податкового кредиту, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних) та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товару з ПДВ.

У взаємозв'язку з вищевикладеним, слід додати, що: (1) будь-які документи мають силу первинних документів (юридичну значимість) лише в разі фактичного здійснення господарської операції; (2) за відсутності факту придбання товарів чи послуг (фіктивності операцій) або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, за відсутності розумних економічних причин для здійснення певних операцій, формування податкового кредиту не є правомірним навіть, як зазначено вище, за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками, але недостовірних документів або сплати грошових коштів; (3) підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами позбавляє такі документи юридичної значимості та вони не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

У свою чергу складання первинних документів з метою оформлення безтоварних операцій свідчить про юридичну дефектність цих первинних документів для цілей формування податкового кредиту, з огляду на що вони не можуть бути правомірною підставою для формування спірних сум податкового кредиту.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача, а відтак і наявності у позивача підстав для правомірного формування спірних сум податкового кредиту.

Як зазначено вище, в обох актах перевірки позивача і контрагента позивача встановлено, що у контрагента працювала лише одна особа .

В контексті наведеного (відомостей в акті перевірки) слід зазначати, що відповідно до п. 3. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Виходячи з наведеного та обставин справи, суд не вбачає підстав не вважати акт перевірки належним і допустимим доказом в контексті встановлення фактичної кількості працюючих осіб на підприємстві контрагента. Під час розгляду справи не надано доказів на спростування наведених щодо цього відомостей.

В даному випадку, враховуючи те, що у контрагента позивача працювала лише 1 особа, беручи до уваги кількість місць виконання робіт за вищезгаданими договорами, обсяг обладнання позивача, перелік якого залучено до справи, необхідність наявності для виконання робіт кваліфікованого персоналу технічного спрямування, доказів наявності якого не надано під час розгляду справи та необхідність якого зумовлюється суттю операцій, враховуючи те, що загалом за спірні періоди ТОВ «Феррум Груп»було задекларовано різного роду поставок на користь всіх його контрагентів загальною вартістю 33 810 252,00 грн. з ПДВ, реальне виконання яких потребує наявності персоналу в кількості явно більше однієї особи, суд приходить до висновку про явну недостатність однієї особи -керівника контрагента позивача для виконання спірних операцій та, відповідно, як зазначено вище, про недоведеність фактичного виконання спірних операцій (їх невиконання) на користь позивача з боку ТОВ «Феррум груп», що в свою чергу, виходячи з наведених вище норм законодавства, виключає можливість формування спірних сум податкового кредиту. При цьому, суд враховує, що за змістом договорів та супроводжуючих їх документів вбачається, що контрагент повинен був виконувати самостійно. У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів виконання цих робіт іншими особами, залученими контрагентом на умовах субпідряду або окремих трудових договорів.

Окрім того, в контексті юридичної значимості наданих актів виконаних робіт для цілей формування спірних сум податкового кредиту, суд зазначає, що складені за спірними операціями акти надання послуг/виконання робіт містять загальне знеособлене посилання про виконання робіт/послуг з «технічного обслуговування».

Зазначені акти не містять будь-якої деталізації робіт , тобто не містять інформації які саме роботи виконувались, не містять ідентифікації обладнання, відносно якого виконувались роботи, необхідність наявності відомостей щодо чого випливає із змісту та суті угод та операцій такого роду, а також з положень статей, 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Виходячи з цього, надані акти не можуть вважатися первинним документами, що підтверджують виконання спірних операцій контрагентом позивача та, враховуючи «безтоварність»спірних операцій, вважатися юридично значимими документами для цілей формування спірних сум податкового кредиту, що вказує на відсутність у зв'язку з цим підстав для формування податкового кредиту на підставі зазначених документів.

В контексті наведеного під час розгляду справи позивачем не надано доказів виконання спірних операцій іншими особами за дорученням контрагента (субпідрядними організаціями або фізичними особами), у т.ч. і доказів ознайомлення цих осіб з правилами техніки безпеки.

Надані позивачем заявки на адресу контрагента щодо замовлення виконання робіт, які не містять відомостей про їх вручення контрагенту, самі по собі не є підтвердженням фактичного виконання спірних операцій.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи третя особа не надала витребувані судом документи на підтвердження фактичного вчинення операцій з позивачем.

Позивачем та його контрагентом не наведено та не доведено обставин, не надано інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданих операцій.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що за спірними операціями фактично лише складалися первинні документи, здійснювався обмін документами за безтоварними операціями з метою створення зовнішніх ознак правомірності формування податкового кредиту за безтоварними операціями, наслідком чого є отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді спірних сум податкового кредиту.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкового кредиту та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Надані позивачем та досліджені судом документи, наведені ним доводи, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, за результатами розгляду справи суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке, як приходить до висновку суд, є законним та обґрунтованим, вірним по суті, а отже підстав для задоволення позову не має і у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись вимогами статей 69-71, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус» (код з ЄДР 23734153; адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 2/1) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківського районі м. Києва від 27.12.2011 р. № 0009392307 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін