Постанова

від 05.04.2012 по справі 2а-1561/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 квітня 2012 року 15:14 № 2а-1561/12/2670

За позовомВпроваджувальне виробничо-комерційне приватне підприємство «Стб Плюс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004102302/0, № 0004112302/0 від 10.10.2011 року. Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 -довіреність №14/03-2012 від 14.03.2012р.; ОСОБА_2 -довіреність № 05/05/2012 від 04.04.2012р., бухгалтер; Барченко С.Г. - паспорт НОМЕР_3 виданий Залізничним РУГУ МВС України в м. Києві, директор. Від відповідачаОСОБА_4 -довіреність № 70 від 12.03.2012р. На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 05.04.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправних та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004102302/0, № 0004112302/0 від 10.10.2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.12р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 15.03.12р.

У судовому засіданні 15.03.12р. судом оголошена перерва у зв'язку з необхідністю надати суду додаткові матеріали по справі.

У судовому засіданні 05.04.12р. представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Впроваджувальне виробничо-комерційне приватне підприємство «Стб Плюс»(надалі -позивач), зареєстроване як юридична особа Залізничною районною державною адміністрацією міста Києва 19.10.1998р. (код ЄДРПОУ 30177268), та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва (надалі - відповідач).

З 12.09.2011р. по 16.09.2011р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Впроваджувального виробничо-комерційного приватного підприємства «Стб Плюс»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток приватних підприємств при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Паритет ТМ»(код ЄДРПОУ 36519497) за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р.

За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт № 10120/23-02/30177268 від 22.09.2011р. (далі -Акт перевірки), відповідно до якого встановлено порушення:

- п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704;

- п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(із змінами та доповненнями);

- п. 5.1. ст.. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями);

- п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р.(із змінами та доповненнями);

- п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11, ст. 201, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями;

- п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

10.10.2011р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення : № 0004102302/0, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання в розмірі 81 024,00 грн. за основним платежем та 13 116,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0004112302/0, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання в розмірі 64 820,00 грн. за основним платежем та 10 493,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим звернувся до суду про їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема з акту перевірки податковий орган прийшов до переконання про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток у зв'язку із віднесенням позивачем коштів при взаємодії з ТОВ «Компанія «Паритет ТМ».

Судом встановлено, що фінансово - господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», здійснювались на підставі усних договорів купівлі-продажу товарів. Факт отримання товарів та оплата їх вартості підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та платіжними документами копії яких знаходяться в матеріалах справи.

В Акті перевірки Відповідач зазначає, що згідно баз даних «АІС РПП»на момент написання акту стан платника податків ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»«21» - «ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду». Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2011 року по справі № 2а-3620/11/2670 припинено юридичну особу ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», у зв'язку з ліквідацією, не пов'язаною з банкрутством юридичних осіб.

Податковий орган також посилається на те, що 19.10.2010 року до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва надійшов протокол допиту свідка ОСОБА_5, по документах директора ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», де він пояснює не має відношення до діяльності зазначеного підприємства, фінансово -господарських документів, податкових декларацій не підписував.

У зв'язку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ ««Компанія «Паритет ТМ»є нікчемним і в силу ст.228 Цивільного кодексу України є таким, що порушує публічний порядок.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених Позивачем та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»з наступних підстав.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладені позивачем з ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобов'язання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до суб'єкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до суб'єкта/суб'єктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачами правочини з ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»мають ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів -не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між Позивачем то ТОВ «Компанія «Паритет ТМ».

Листом ВАСУ від 02.06.2011р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність угоди та реальність настання її умов.

Суд вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Компанія «Паритет ТМ» .

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996 від 16.07.1999 р. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Також суд вважає бере до уваги наступні норми Податкового кодексу України, оскільки частина фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»була здійснення після набрання чинності Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

Згідно з п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу)

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Зважаючи на викладене вище, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства, в суду є підстави вважати, що позивачем було правомірно включено до сум податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»в загальному розмірі 64 820,00 грн.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10493,00 грн. є також протиправним.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість робіт згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками.

Податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок з ТОВ «Компанія «Паритет ТМ»в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у ДПІ у Солом'янському районі м. Києва належних правових підстав для висновку про порушення Впроваджувальним виробничо-комерційне приватним підприємством «Стб Плюс»вимог п. 5.1. ст.. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як позивач мав право відносити до складу валових витрат суми у розмірі 81024,00 грн., оскільки вони підтверджені відповідними документами. Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13 116,00 грн. є також протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0001072330, № 0001062330 від 07.09.2011 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004102302/0, № 0004112302/0 від 10.10.2011 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва.

Постанова набуває законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В.Смолій